Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №175/1747/18
Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №175/1747/18

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 175/1747/18

провадження № 61-3707св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свитсунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви ОСОБА_1 .

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 27 лютого 1965 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, який 29 травня 2001 року розірвано. За період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин і припинення ведення спільного господарства за спільні кошти сторін був побудований та набутий у власність житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області «Про присвоєння поштової адреси» від 16 грудня 2009 року № 164 була уточнена та упорядкована нумерація житлового будинку в домоволодінні з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 , присвоєна нова адреса домоволодіння, а саме: АДРЕСА_1 . Протягом останнього року відповідач привласнив правовстановлюючі документи на будинок, чинить їй перешкоди в доступі до спільного майна, чим порушує її права. Крім того, відповідач, якому 79 років, неодноразово запевняв, що подарує житловий будинок іншій жінці. У зв`язку з цим вона була вимушена звернутися до КП «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області з метою отримання інформації щодо права власності на спільне майно. Загальна вартість зазначеного спільного майна становить 148 709,00 грн.

Уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просила:

здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, між нею та ОСОБА_2 по частині кожному;

визнати за нею право власності на 1/2 житлового будинку «А» загальною площею 128,9 кв. м, житловою 51,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 житлового будинку «А» загальною площею 128,9 кв. м, житловою 51,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Зміст вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 .

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що за час шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність подружжя житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 . Ринкова вартість вказаного будинку становить 297 418,00 грн, а квартири - 464 137,37 грн. Відповідачка фактично не проживала та не користувалася житловим будинком, що свідчить про те, що вона втратила будь-який інтерес у користуванні ним. Її зареєстрованим місцем проживання з 1999 року є квартира АДРЕСА_2 , тобто саме в тій квартирі, яку він просить залишити на праві власності за нею.

Крім того, в будинку фактично проживає його нова сім`я, дружина. За час непроживання з відповідачкою він здійснив перебудову, ремонт будинку за власні кошти та внаслідок таких дій істотно збільшив вартість цього об`єкта майна. Квартира має більшу ринкову вартість, ніж будинок, а тому права відповідачки не будуть порушені.

ОСОБА_2 просив:

здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;

визнати за ним право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , припинивши право спільної сумісної власності подружжя на нього;

визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , припинивши право спільної сумісної власності подружжя на неї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Поділено майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 128,9 кв. м, житловою площею 51,7 кв. м; за описом об`єкта: літ. «А» - житловий будинок, загальною площею 128,9 кв. м, житловою площею - 51,7 кв. м; літ. «а» - відкрита веранда, літ. «Б» - гараж, літ. «В» - сарай, літ. «Г» - вбиральня, № 1 - колодязь, № 2 ворота з хвірткою, № 3 - огорожа, з/я. - зливна яма, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 128,9 кв. м, житловою площею 51,7 кв. м; за описом об`єкта: літ. «А» - житловий будинок, загальною площею - 128,9 кв. м, житловою площею -

51,7 кв. м; літ. «а» - відкрита веранда, літ. «Б» - гараж, літ. «В» - сарай, літ. «Г» - вбиральня, № 1 - колодязь, № 2 ворота з хвірткою, № 3 - огорожа, з/я. - зливна яма, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , яка складається з: 1 - коридор, 2 - жилої кімнати, 3 - кухні, 4 - кладової, 5 - санвузла, балкону, жилою площею 17,0 кв. м, загальною площею

32,8 кв. м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , яка складається з: 1 - коридору, 2 - жилої кімнати, 3 - кухні, 4 - кладової, 5 - санвузла, балкону, жилою площею 17,0 кв. м, загальною площею 32,8 кв. м. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на час набуття сторонами права власності на спірне нерухоме майно (24 жовтня 1997 року на житловий будинок та 19 травня 1999 року на квартиру) для вирішення спору щодо поділу спірних будинку та квартири належить застосовувати норми Кодексу про шлюб та сім`ю України, який втратив чинність, але був чинним на момент виникнення спірних правових відносин. Доказів того, що квартиру було придбано ОСОБА_1 за її особисті кошти, суду не надано, а тому суд вважає, що квартира також підлягає поділу, як спільне сумісне майно подружжя. Під час розгляду справи сторони на підтвердження своїх позовних вимог надали звіти про ринкову вартість як житлового будинку, так і квартири, які між собою істотно відрізнялися, клопотання про призначення експертизи для встановлення ринкової вартості житлового будинку та квартири з метою усунення суперечностей у розмірах, сторони не заявили, а тому суд з урахуванням принципів розумності та справедливості, а також з метою недопущення порушення прав сторін, вважав за необхідне визнати за кожним із колишнього подружжя ідеальні частки в цьому нерухомому майні без їх реального поділу, які за сторонами визнаються рівними. Щодо заяви представника відповідача за первісним позовом про застосування наслідків спливу позовної давності належить зазначити таке. У первісному позові позивачка посилалася на те, що про порушення своїх прав - наміри відповідача відчужити спірний будинок вона дізналась напередодні звернення до суду. Інших доказів з цього приводу сторонами не надано, а тому відсутні підстави вважати, що позивачка пропустила позовну давність.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, надавши належну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, з урахуванням презумпції права спільної сумісної власності подружжя, яка не спростована сторонами у справі, встановивши, що спірні житловий будинок і квартира набуті у власність під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі під час спільного проживання, прийнявши до уваги зміст позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 та по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2 . Разом з тим, до ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення у справі відповідачем за первісним позовом подано заяву про застосування позовної давності. Судом встановлено, що шлюб між сторонами було розірвано 29 травня 2001 року. У фактичному користуванні позивачки за первісним позовом перебуває квартира АДРЕСА_2 , право власності на яку також зареєстроване за нею. Крім того, місце проживання ОСОБА_1 з 07 травня 1999 року також зареєстроване у вказаній квартирі, що підтверджується копією її паспорту. У фактичному володінні (користуванні) відповідача за первісним позовом перебуває житловий будинок на АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстроване за ним. Місце проживання ОСОБА_2 згідно з копією його паспорту з 22 травня 2008 року також зареєстроване у вказаному будинку. Крім того, відповідач за первісним позовом створив нову сім`ю, зареєструвавши 16 червня 2001 року шлюб у відділі РАГС Ленінського районного управління юстиції міста Дніпропетровська з ОСОБА_3 . З 22 травня 2008 року місце проживання дружини ОСОБА_2 зареєстроване у спірному будинку. Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановивши подання ОСОБА_1 позовної заяви 11 травня 2018 року, апеляційний суд зазначив, що про порушене право ОСОБА_1 дізналась не пізніше червня 2001 року, оскільки спірним будинком вона не володіла та у ньому не проживала і право власності на нього в цілому було зареєстроване за відповідачем. Більше того, з червня 2001 року відповідач створив нову сім`ю та проживає з нею в спірному домоволодінні. Позивачка за первісним позовом тривалий час спірним будинком не цікавилась, питання про вселення до будинку чи його поділ не ініціювала. У сторін склався сталий порядок користування житлом: позивачка - квартирою, а відповідач зі своєю новою сім`єю - будинком; сторонами справи фактично було досягнуто домовленості щодо поділу спільного сумісного майна подружжя. Установивши значний пропуск позивачкою за первісним позовом позовної давності, який становить 16 років 11 місяців, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні первісного позову у зв`язку з пропуском позовної давності. Щодо вимог позовної заяви за зустрічним позовом, то вона задоволенню не підлягає, оскільки фактично сторони володіють і користуються спірним нерухомим майном так, як про це просить позивач за зустрічним позовом.

Аргументи учасників

У квітні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні її позову у зв`язку з пропуском позовної давності, початок якої обчислив з 2001 року. Вказує, що з 2001 року до 2018 року між сторонами не було встановлено жодного досудового порядку користування спірним майном. Спір між ними виник у 2018 році після того, як відповідач повідомив її про те, що має намір одноосібно без її згоди розпорядитися будинком шляхом укладення договору дарування на користь третьої особи. У зв`язку з цим позовну давність належить обчислювати саме з цього моменту, а не з 2001 року. Такий договір був укладений, однак після подання нею позову у цій справі 22 червня 2018 року був розірваний. Аргументи відповідача про те, що вартість будинку істотно збільшилася його дій, є необґрунтованими. Більше того, вона так само здійснювала покращення у квартирі АДРЕСА_2 .

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на житловий будинок; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на житловий будинок; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на квартиру; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на квартиру. Тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції в іншій частині касаційному перегляду не підлягає.

У липні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому стверджує, що позивачці було достовірно відомо про те, що з 16 червня 2001 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , з червня 2001 року він і ОСОБА_4 проживають у спірному будинку, іншого житла у них немає, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні первісного позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 14 листопада

2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц № 522/2201/15ц, № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі

№ 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від

16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що27 лютого 1965 року між ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 до укладання шлюбу) та ОСОБА_2 укладено шлюб.

29 травня 2001 року шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська 29 травня 2001 року, актовий запис № 274.

У період шлюбу сторони набули таке майно:

житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 128,9 кв. м, житловою площею 51,7 кв. м; за описом об`єкта: літ. «А» - житловий будинок загальною площею 128,9 кв. м, житловою площею 51,7 кв. м; літ. «а» - відкрита веранда, літ. «Б» - гараж, літ. «В» - сарай, літ. «Г» - вбиральня, № 1 - колодязь, № 2 ворота з хвірткою, № 3 - огорожа, з/я. - зливна яма, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 24 жовтня 1997 року Кіровською селищною радою народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області рішенням від 17 вересня 1997 року № 36, зареєстрованого в Новомосковському БТІ 24 жовтня 1997 року за № 19-405 (т. 1, а. с. 146-147);

квартиру АДРЕСА_2 , що складається з: 1 - коридора, 2 - жилої кімнати, 3 - кухні, 4 - кладової, 5 - санвузла, балкону, жилою площею

17,0 кв. м, загальною площею 32,8 кв. м, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якуба О. А., реєстр № 3087, зареєстрованого в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 19 травня 1999 року, запис в реєстровій книзі № 449п за реєстровим № 652-154 (т. 1, а. с. 150).

Рішенням Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 16 грудня 2009 року уточнено та упорядковано нумерацію житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами з АДРЕСА_3 , присвоєно нову адресу: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 148).

Відповідно до звіту про оцінку майна від 10 травня 2018 року

№ РВ-180510-009 вартість житлового будинку АДРЕСА_1 становить 297 418,00 грн (т. 1, а. с. 7-17).

Позивач за зустрічним позовом надав звіт про оцінку майна від 15 липня

2019 року, відповідно до якого ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 464 137,37 грн (т. 1, а. с. 155-157).

Згідно зі звітом про оцінку майна від 16 жовтня 2019 року № РВ-191016-006, наданим позивачем за первісним позовом, ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 , становить 860 053,00 грн (т. 1, а. с. 180-190).

Позивач за зустрічним позовом надав звіт про оцінку майна від 30 жовтня 2020 року, відповідно до якого ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 становить 700 038,13 грн (а. с. 248) та звіт про оцінку майна від 30 жовтня 2020 року, відповідно до якого ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить

700 315,98 грн.

Відповідно до звітів про оцінку майна від 20 квітня 2021 року, наданих позивачем за первісним позовом, ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 553 000,00 грн, а ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 - 904600,00 грн.

Представник позивача за зустрічним позовом - адвокат Соловей В. А. надав звіт про оцінку майна від 13 травня 2021 року, відповідно до якого ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 800 000,00 грн.

29 листопада 2018 року представник ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог за первісним позовом.

Позиція Верховного Суду

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина перша - друга статті 20 СК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно з нормами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі

№ 6-258цс15 зроблено висновок, що «згідно зі статтею 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. Частиною третьою статі 29 КпШС передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено позовну давність, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України. Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності».

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вважав, що спірні житловий будинок і квартира набуті у власність під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі під час спільного проживання, тому дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право по 1/2 частці у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та по 1/2 частці у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 .

При відмові у задоволенні позову ОСОБА_1 апеляційний суд виходив із того, що про порушене право ОСОБА_1 дізналась не пізніше червня 2001 року, оскільки спірним будинком вона не володіла та у ньому не проживала і право власності на нього в цілому було зареєстроване за відповідачем. Більше того, з червня 2001 року відповідач створив нову сім`ю та проживає з нею в спірному домоволодінні.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її колишній чоловік (відповідач) у 2018 році привласнив правовстановлюючі документи на будинок, здійснював їй перешкоди у доступі до будинку і стверджував, що подарує його своїй новій дружині. До уточненої позовної заяви ОСОБА_1 приєднала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 75-77) про те, що 18 вересня 2018 року державний реєстратор Мазур Я. В. внесла до реєстру запис про розірвання договору дарування будинку АДРЕСА_1 , який був укладений 22 червня 2018 року.

Суд першої інстанції встановив, що порушення своїх прав, а саме про наміри відповідача відчужити спірний будинок позивачка дізналась напередодні звернення до суду, а відповідачем не надано доказів на спростування цієї обставини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки з 2001 року (коли був розірваний шлюб) і до 22 червня 2018 року (коли щодо спірного будинку відповідачем укладено договір дарування) права позивачки на спірний будинок не порушувалися, так як відповідачем (колишнім чоловіком) у зазначений проміжок часу не здійснювалося порушення права спільної власності позивачки, що б вимагало від неї вжиття заходів щодо захисту своїх прав на спірне нерухоме майно, зокрема, пред`явлення позову про поділ будинку. Користування відповідачем (як колишнім чоловіком) будинком після розірвання шлюбу з новою дружиною не свідчить про порушення прав позивачки і не зумовлювало початок перебігу позовної давності.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без дотримання норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та залишити у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя шляхом: визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на житловий будинок; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на житловий будинок; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на квартиру; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на квартиру, скасувати.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 рокуу частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя шляхом: визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на житловий будинок; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на житловий будинок; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на квартиру; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку у спільній частковій власності на квартиру, та розподілу судових витрат, залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук