Постанова

Іменем України

28 травня 2020 року

м. Київ

справа № 2-2317/11

провадження № 61-13194св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року у складі судді Грубіян Л. І. та постанову апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із уточненим під час розгляду справи позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про визнання права власності на 35/60 частин об`єкту незавершеного будівництва в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 16 квітня 1966 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 1995 році під час спільного проживання вони разом із чоловіком ОСОБА_5 придбали незакінчений будівництвом житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 641 кв. м, на якій розташований будинок.

У 2000 році ОСОБА_5 склав заповіт, яким 2/5 частини цього будинку заповів сину ОСОБА_3 та 3/5 частин - доньці ОСОБА_2

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом з нею є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 та шляхом подачі заяви до нотаріальної контори прийняли спадщину.

Спадкоємці ОСОБА_5 - сторони у справі, не можуть дійти згоди щодо поділу спадщини, тому ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 7/12 частин будівельних матеріалів, конструктивних елементів і обладнання об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 , а також визнати за нею право забудовника на даний об`єкт нерухомості. Визнати за нею право власності на 7/12 частини земельної ділянки, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва.

У липні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, який у 2016 році уточнила, до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в якому просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 на 3/5 частини спадкового майна у вигляді будинку, розташованого у АДРЕСА_1 , а також визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на 3/5 частини земельної ділянки, на якій будинок розташований, стягнути з відповідача ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги, в сумі 7 400,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона звернулась вчасно до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, але їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності, оскільки попереднім власником не була проведена первинна реєстрація права власності на житловий будинок.

У вересні 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням неодноразового уточнення позовних вимог, просили визнати за ними право власності на будівельні матеріали і конструкційні елементи на загальну суму 831 252,7 грн у незавершеному будівництвом будинку АДРЕСА_1 , та надати у користування: приміщення № II - тамбур 3,0 кв. м, № 2-1 - прихожу 19,4 кв. м, № 2-2 житлове приміщення 18,2 кв. м, № 2-3 ванну - 3,1. кв. м, № 2-4 туалет - 1,2 кв. м, № 2-5 кухню - 10,2 кв. м, № 2.6 - прихожу 18,03 кв. м, № 2-7 житлове приміщення 19,4 кв. м, № 2-8 душ - 1,6 кв. м, № 2-9 житлове приміщення 17,7 кв. м, № 2-10 житлове приміщення 16,4 кв. м, № 1-10 житлове приміщення 17,3 кв. м, № III гараж 17,4 кв. м.

Також просили визнати за ОСОБА_3 у порядку спадкування після померлого ОСОБА_5 усі повноваження забудовника на 37/72 частин, а за ОСОБА_4 - на 1/72 частину всіх будівельних матеріалів та конструкційних елементів у незавершеному будівництвом будинку АДРЕСА_1 , включаючи право на власність на приміщення № II - тамбур 3,0 кв. м, № 2-1 - прихожу 19,4 кв. м, № 2-2 житлову кімнату 18,2 кв. м, № 2-3 ванну - 3,1. кв. м, № 2-4 туалет - 1,2 кв. м, № 2-5 кухню - 10,2 кв. м, № 2.6 - прихожу 18,03 кв. м, № 2-7 житлову кімнату 19,4 кв. м, № 2-8 душ - 1,6 кв. м, № 2-9 житлову 17,7 кв. м, № 2-10 житлову 16,4 кв. м, № 1-10 житлову кімнату 17,3 кв. м, № III гараж 17,4 кв. м.

Також просили визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 38/72 земельної ділянки загальною площею 641 кв. м у АДРЕСА_1 , на якій розташований спірний житловий будинок, незавершений будівництвом.

Крім того, просили визнати за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 право власності на 1/6 частину земельної ділянки № АДРЕСА_4, та на 1/6 частину садового будинку, розташованого на цій земельній ділянці.

Позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мотивували тим, що у 1995 році спадкодавець ОСОБА_5 придбав у Ізмаїльській райспоживспілці спірний будинок, готовністю 50 %, а фактично один фундамент, і з квітня 1995 року його сім`я жила в цокольному поверсі разом з батьком. Згодом вони почали будувати спірний будинок, а тому вважає, що оскільки він з батьком будували спірний будинок спільно, то будинок є їх спільною сумісною власністю, а сестра ОСОБА_6 і мати ОСОБА_1 участі в будівництві не приймали, тому мають долю у спадковому майні лише як спадкоємці за законом та за заповітом.

Позов про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/6 частину садового будинку та частину земельної ділянки № АДРЕСА_4 обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 стало відомо, що з 1979 року його мати ОСОБА_1 є членом Садового товариства № 11, на земельній ділянці батьки збудували будиночок, який також має входити до спадкового майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/6 частин будівельних матеріалів, конструктивних елементів і обладнання об`єкта незавершеного будівництва (житлового будинку з надвірними спорудами), розташованого у АДРЕСА_1 , а також визнано за нею право забудовника на цей об`єкт.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини земельної ділянки у АДРЕСА_1 , на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спадкового майна, а саме будівельних матеріалів, конструктивних елементів і обладнання об`єкта незавершеного будівництва (житлового будинку з надвірними спорудами) розташованого у АДРЕСА_1 , а також визнано право забудовника на даний об`єкт. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташований вказаний об`єкт нерухомості.

Визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування після померлого ОСОБА_5 право власності на 1/3 частин всіх будівельних матеріалів та конструкційних елементів в об`єкті незавершеного будівництвом у АДРЕСА_1 , а також визнано право забудовника на цей об`єкт.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частин земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1 .

У задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.

В решті позовних вимог первісного та зустрічних позовів відмовлено.

При вирішенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як спадкоємці за заповітом мають право на частки спадкового майна у вигляді незавершеного будівництвом жилого будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, що знаходяться у АДРЕСА_1 , та незалежно від змісту заповіту ОСОБА_1 має право на обов`язкову частку у спадщині у розмірі 1/6 частки спадкового майна.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 у частині вимог про визнання за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 як забудовників права спільної сумісної власності на частину спірного будинку, незавершеного будівництвом, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. Суд у рішенні зазначив, що ОСОБА_3 не обґрунтовано правові підстави та не надано жодних доказів на підтвердження фактичних обставин для визнання за ним права спільної сумісної власності із спадкодавцем на спірний будинок і на частину земельної ділянки.

Зокрема, суд зазначив, що частки в спірному будинку не визначені, існує лише заповіт, який вказує на розмір часток, які мають успадкувати сторони, а та обставина, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 будували спірний будинок за спільні кошти, сама по собі не дає підстави для визнання за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 права власності на 34/78 частину спірного будинку.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/6 частину земельної ділянки № АДРЕСА_4, то суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана земельна ділянка отримана ОСОБА_1 у приватну власність 08 липня 2007 року безкоштовно в порядку приватизації, тому є її особистою приватною власністю та поділу не підлягає, а право власності на садовий будинок АДРЕСА_4 не зареєстровано, порядок набуття права на членство у Садовому кооперативі визначено його статутом та можливо у певних випадках, тобто вказане майно не належить до спадкового майна.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2018 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року змінено й ухвалено нове рішення.

Визнано за ОСОБА_1 право забудовника на 35/60 частин незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку, загальною площею 434,6 кв. м, ступеню готовності 97,6 %, та на 35/60 частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, площею 641 кв. м, що розташовані у АДРЕСА_1 , та належали на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , а саме на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки як подружжя спадкодавця та 1/12 частину цього будинку та земельної ділянки у порядку спадкування за законом як на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_5 .

Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 право забудовника на 15/60 частин незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку загальною площею 434,6 кв. м, ступеню готовності 97,6 %, та право власності на 15/60 частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, площею 641 кв. м, що розташовані у АДРЕСА_1 , та належали на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 право забудовника на 10/60 частин незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку, загальною площею 434,6 кв. м, ступеню готовності 97,6 %, та право власності на 15/60 частин земельної ділянки для будівництва й обслуговування жилого будинку і господарських будівель площею 641 кв. м, що розташовані у АДРЕСА_1 та належали на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_5 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що діти спадкодавця, як спадкоємці за заповітом, мають право на спадкове майно у вигляді незавершеного будівництвом спірного житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки у частках, визначених у заповіті, й незалежно від змісту заповіту ОСОБА_1 , як непрацездатна за віком вдова, має право на обов`язкову частку у спадщині, що становить 1/12 частину від 1/2 частини спірного будинку з надвірними спорудами як спадкового майна (1/3:2). При цьому апеляційний суд провів перерахунок часток спадкодавців у спадковому майні.

Апеляційний суд зазначив, що право на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва, входять до складу спадщини у разі, якщо право на спадкування виникає на об`єкти самочинного будівництва. У даній справі спірний житловий будинок з надвірними спорудами зведений у встановленому законом порядку й не є самочинним, спадкодавець є забудовником цього будинку, який за його життя не введений до експлуатації, тому до складу спадщини входять його права та обов`язки як забудовника.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/6 частину земельної ділянки № АДРЕСА_4, оскількивказане майно не належить до спадкового, садовий будинок на цій земельній ділянці є самочинним будівництвом і теж не входить до спадщини.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2018 року, ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2018 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами попередніх інстанцій не оцінено належним чином докази, зібрані у справі, та не дано оцінку його доводам щодо порушення його прав як забудовника і спадкоємця.

ОСОБА_3 зазначає, що незакінчений будівництвом будинок і земельна ділянка, на якій він розташований, придбана спадкодавцем ОСОБА_5 у 1995 році на підставі договору купівлі-продажу, оформленому на його ім`я, тому належала останньому на праві особистої приватної власності; судами безпідставно відхилені докази про те, що він будував будинок разом із батьком, спадкодавцем ОСОБА_5 , тому у нього виникло право спільної власності із ним на цей будинок, при цьому ОСОБА_1 участі у будівництві не приймала; судами невірно та безпідставно розраховано розмір обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_1 , оскільки при такому розрахунку не враховано все спадкове майно, а саме садовий будиночок у садовому кооперативі та квартира у м. Ізмаїлі.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , не погоджуючись із доводами касаційної скарги в повному обсязі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає, що незакінчений будівництвом спірний будинок у АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований, є спільним сумісним майном, оскільки придбані нею та ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі; відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині визнання його забудовником будинку, суди правильно взяли до уваги відсутність відповідного договору між ним та ОСОБА_5 , до того ж будівництво будинку велось повністю за рахунок ОСОБА_5 .

Доводи у касаційній скарзі щодо неправильного розрахунку розміру обов`язкової частки ОСОБА_1 у спадщині через неврахування всього обсягу спадкового майна також безпідставні, оскільки ОСОБА_3 як спадкоємець вже отримав свідоцтва на частину спадкового майна, зокрема у вигляді 1/6 частки квартири АДРЕСА_5 , саме тому ця частина спадкового майна не враховувалась при визначенні розміру обов`язкової частки.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що незакінчений будівництвом спірний будинок у АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований, є спільним сумісним майном батьків: ОСОБА_1 та спадкодавця ОСОБА_5 ; визначення судом розміру обов`язкової частки ОСОБА_1 у спадщині судом зроблено обґрунтовано; судом правильно не включено до спадкового майна земельну ділянку № АДРЕСА_4, оскільки ця земельна ділянка отримана ОСОБА_1 в порядку безоплатної приватизації, отже є її особистою власністю і не належить до спадкового майна.

ОСОБА_2 у запереченні вказує, що ОСОБА_3 не мав домовленості із ОСОБА_5 про створення спільної власності на спірний незавершений будівництвом житловий будинок, а вселився у цей будинок вже після закінчення будівництва.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 2-2317/11 з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 квітня 1966 року, мають двох дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 набуто квартиру АДРЕСА_5 , що належала ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності на підставі договору купівлі-продажу, незавершений будівництвом будинок на земельній ділянці загальною площею 641 кв. м, розташований у АДРЕСА_1 , що належав на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 10 квітня 1995 року між останнім та Ізмаїльською райспоживспілкою, та державного акта на право приватної власності на землю від 17 серпня 1995 року. Земельна ділянка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта про право приватної власності на землю від 17 серпня 1995 року із призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.

У листопаді 2000 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповідав належні йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, розташовані у АДРЕСА_1 , у таких частках: доньці ОСОБА_2 - 3/5 частки та сину ОСОБА_3 - 2/5 частки.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майна за заповітом на спірний будинок і за законом на майно, що не було охоплено заповітом.

15 січня 2009 року Ізмаїльською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу, із заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючим документи, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою для створення об`єкту нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документи, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва, також відсутня будинкова книга. З аналогічних підстав відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом спадкоємцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 січня 2011 року у справі № 2-489/2011 ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про усунення ОСОБА_1 від права на обов`язкову частку у спадщині через недоведеність позовних вимог. Рішення суду набуло законної сили.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 вересня 2011 року у справі № 2-2089/11 за ОСОБА_3 визнано право власності на спадкове майно у вигляді 1/6 частини квартири АДРЕСА_5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 05 грудня 2013 року № 5738, проведеної судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що ступінь готовності конструктивних елементів об`єкту дослідження - спірного будинку у АДРЕСА_1 , на момент проведення дослідження становить 97,6 %, конструктивні елементи об`єкту дослідження знаходяться у задовільному стані, придатні до експлуатації, житловий будинок обладнаний необхідними інженерними комунікаціями та обладнанням. Ринкова вартість жилого будинку загальною площею 434,6 кв. м складає 1 156 761,00 грн, вартість земельної ділянки площею 641 кв. м - 130 650,00 грн.

Суд також встановив, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 була непрацездатною за віком, отже згідно частини першої статті 1241 ЦК України як непрацездатна вдова, незалежно від змісту заповіту, спадкує половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2018 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги).

Так, за змістом касаційної скарги, ОСОБА_3 не погоджується із судовими рішеннями в частині визнання обставин щодо набуття ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у 1995 році права спільної сумісної власності на незавершений будівництвом будинок та визначення часток у спадковому майні, у тому числі не погоджується із визначенням розміру обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_1 .

Статтею 16 Закону України «Про власність» та положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю України, що діяв до 1 січня 2004 року й був чинний на час придбання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 спірного майна, визначалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю (частина перша статті 22 КпШС України).

Нормами Сімейного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року та був чинним на час відкриття спадщини, передбачено, що майно, яке набуто подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення (частини перша, друга статті 70 СК).

Також статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. У разі, якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Аналогічна права позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 жовтня 2015 року № 6-641цс15 у справі за позовом про встановлення факту належності спадкового майна померлому, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності щодо застосування статей 331, 1216, 1218 ЦК України.

З огляду на наведене, касаційний суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин справи дійшли правильного висновку про те, що спірний житловий будинок з надвірними спорудами зведений у встановленому законом порядку й не є самочинним, спадкодавець є забудовником цього будинку, який за його життя не введений до експлуатації, тому його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Касаційний суд відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі ОСОБА_3 , про те, що судами не дано належної оцінки доказам, що він, як член сім`ї забудовника, брав участь у будівництві будинку, тому набув право на частку у спільному майні.

Такі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Касаційний суд вважає, що судами зроблено обґрунтований висновок про те, що спірний незавершений будівництвом житловий будинок з надвірними спорудами був придбаний на підставі договору купівлі-продажу під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , тобто є спільною сумісною власністю подружжя, остання не відмовилась від оформлення свідоцтва про право власності на 1/2 частину спірного майна, яке належало подружжю на праві спільної сумісної власності, тобто спірне майно є спільним сумісним майном подружжя.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

За таких підстав, апеляційний суд правильно встановив, що у випадку поділу цього майна кожному з подружжя належало б по 1/2 частці майна, тому після смерті чоловіка ОСОБА_5 спадщина відкрилась лише на його 1/2 частину. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про її права на 1/2 частину майна як дружини спадкодавця й на 1/12 частину цього майна як на обов`язкову частку у порядку спадкування за законом після його смерті на підставі статей 15, 16 ЦК України її права підлягають судовому захисту шляхом визнання за нею права забудовника на 7/12 (1/2+ 1/12) або 35/60 частин спірного будинку та права власності на 35/60 частин спірної земельної ділянки як дружини спадкодавця та у порядку спадкування за законом (обов`язкова частка) після його смерті.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком щодо визнання права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом та за законом у визначених апеляційним судом частках, оскільки він є законним і обґрунтованим.

Щодо доводів у касаційній скарзі про те, що судом безпідставно ухвалено рішення із конкретним визначенням розміру часток спадкоємців у спадковому майні, то касаційний суд зазначає, що за змістом ЦК України поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину. У випадку недосягнення згоди поділ провадиться у судовому порядку відповідно до часток, належних кожному із спадкоємців за законом або за заповітом.

Поділ спадкового майна оформляється угодою спадкоємців або, при відсутності згоди, судовим рішенням.

Такий висновок узгоджується із положеннями частини першої статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання, і тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що ОСОБА_3 не визнає прав інших спадкоємців на частину і розмір спадкового майна, тому захистив права інших спадкоємців в обраний спосіб, визначивши частки кожного із спадкоємців у спадковому майні.

Не можуть бути взяті до уваги й доводи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку розміру обов`язкової частки ОСОБА_1 у спадковому майні, оскільки, розглядаючи у цій частині позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема щодо незастосування судами положень статті 1225 ЦК України при визначенні розміру земельної ділянки, статті 368 ЦК України у сукупності зі статтею 3 СК України не можуть бути взяті до уваги касаційним судом, оскільки посилання на вказані норми не відповідають кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному змісті, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українивиходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, наведені вище доводи касаційної скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська