Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2019 року у справі №643/8218/18

Постанова

Іменем України

23 березня 2021 року

м. Київ

справа № 643/8218/18

провадження № 61-15581св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", ОСОБА_2,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 28 січня 2019 року в складі судді Довготько Т. М. та на постанову Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 року в складі колегії суддів Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.

Позов мотивований тим, що 23 жовтня 2007 року ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11238663000. На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором банк та ОСОБА_1 23 жовтня 2007 року уклали договір поруки № П1/11238663000.

У травні 2017 року позивачці стало відомо про наявність заборгованості ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором № 11238663000, яка виникла, починаючи з 26 листопада 2007 року. Проте вимоги до поручителя в розумінні частини 4 статті 559 ЦК України банк не пред'являв.

За таких обставин позивачка вважала наявними підстави для припинення договору поруки № П1/11238663000 від 23 жовтня 2007 року в зв'язку з непред'явленням банком вимоги до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 28 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що строк виконання основного зобов'язання, який визначений у кредитному договорі до 23 січня 2029 року, банком не змінювався, а тому відсутні підстави для припинення поруки. Письмову вимогу банку № 30-12/35580 від 26 вересня 2016 року, яка була направлена на адресу ОСОБА_1, суд першої інстанції не розцінював як вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом.

Суд прийняв до уваги, що в 2016 році ПАТ "УкрСиббанк" звернулось до позичальника та поручителя з позовом про стягнення кредитної заборгованості, а тому строк пред'явлення вимоги до поручителя банк не пропустив.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Московського районного суду міста Харкова від 28 січня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що кредитор не пропустив установленого частиною 4 статті 559 ЦК України строку на пред'явлення вимоги до поручителя, а тому відсутні підстави для припинення зобов'язань за договором поруки.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена права захищати свої права як поручителя в межах розгляду справи № 643/15383/16-ц за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Аргументи учасників справи

12 серпня 2019 року відповідач ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення й просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про визнання договору поруки припиненим.

Указує, що заборгованість за кредитним договором виникла у ОСОБА_2 в зв'язку з несвоєчасною сплатою чергового платежу від 31 жовтня 2007 року, а тому пред'явлення банком позову в 2016 році не може свідчити про дотримання ним строку пред'явлення вимоги до поручителя, встановленого частиною 4 статті 559 ЦК України.

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ "УкрСиббанк" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Посилається на те, що матеріали справи не містять доказів того, що заборгованість за кредитним договором у основного позичальника виникла саме в листопаді 2007 року.

Уважає, що позивач неправильно тлумачить положення частини 4 статті 559 ЦК України щодо визначення початку перебігу шестимісячного терміну пред'явлення вимоги до поручителя.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 жовтня 2007 року АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11238663000.

Відповідно до пунктів 1.1,1.2 кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 65 584 дол. США з терміном повернення не пізніше 23 січня 2029 року.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" уклали договір поруки № П1/11238663000 від 23 жовтня 2007 року.

26 вересня 2016 року АТ "УкрСиббанк" надіслав на адресу ОСОБА_1 вимогу № 30-12/35580 про погашення простроченої заборгованості по процентах у розмірі 2 564,16 дол. США, в якій зазначено, що у випадку не усунення порушень на 32-й день з дня отримання цієї вимоги та у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги з 41-го календарного дня з дати відправлення цієї вимоги про дострокове повернення кредиту АТ "УкрСиббанк" буде змушений вимагати виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту № 11238663000 від 23 жовтня 2007 року в повному обсязі. Вказане поштове відправлення повернулося на адресу ПАТ "УкрСиббанк" з відміткою "по закінченню терміну зберігання".

У 2016 році ПАТ "УкрСиббанк" звернулось з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 643/15383/16-ц).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У частині 1 та 2 статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених частині 1 статті 11 ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що "завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту".

У пункті 5 частини 3 статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина 2 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 2 статті 12 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частина 2 статті 12 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, оскарженимисудовими рішеннями в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою відмовлено. Позивачка, якій відмовлено в задоволенні позову, не скористалася своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка позивачки свідчить про її згоду з судовими рішеннями.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навів переконливих доводів того, яким чином оскаржені судові рішення, якими в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ "УкрСиббанк" про визнання поруки припиненою відмовлено, порушує його права та інтереси за умови, що позивачка не оскаржила постанову апеляційного суду, тобто погодилася з судовими рішеннями.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 28 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Крат

М. М. Русинчук