ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 615/2/22

провадження № 61-11008св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 червня 2023 року у складі колегії суддів: Лобов О. А., Дорош А. І., Триголов В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач зобов`язання з повернення коштів згідно з укладеним договором не виконав.

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь:

основну заборгованість за договором позики № 12/14 від 09 грудня 2014 року в сумі 2 775 830,05 грн, що станом на 07 грудня 2021 року відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентна 101 385,00 дол. США;

суму відсотків за користування грошовими коштами за період з 26 листопада 2019 року по 07 грудня 2021 року в розмірі 169 287,60 грн;

суму інфляційних збитків за період з 26 листопада 2019 року по 07 грудня 2021 року в розмірі 386 117,95 грн;

суму сплаченого судового збору в розмірі 11 350,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Валківського районного суду Харківської області від 14 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну заборгованість за договором позики № 12/14 від 09 грудня 2014 року в сумі 2 775 830,05 грн, що станом на 07 грудня 2021 року відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентна 101 385,00 дол. США; суму відсотків за користування грошовими коштами за період з 26 листопада 2019 року по 07 грудня 2021 року в розмірі 169 287,60 грн; суму інфляційних збитків за період з 26 листопада 2019 року по 07 грудня 2021 року в розмірі 386 117,95 грн; суму сплаченого судового збору в розмірі 11 350,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач через неналежне виконання умов договору позики має заборгованість, яка до теперішнього часу не погашена. Позивач правомірно пред`явив йому обґрунтовану вимогу відповідно до умов договорів та вимог чинного законодавства України.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 09 червня 2022 заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 лютого 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення по суті позовних вимог.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну заборгованість за договором позики у розмірі 2 775 830,05 грн і три відсотка річних у розмірі 169 094,32 грн, а всього 2 944 924,37 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 981,42 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з матеріалів справи убачається, що поштові відправлення суду на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 (а. с. 26, 29, 30) повернені без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». З наведеного можна зробити висновок, що суд першої інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_2 і він був належно повідомлений про розгляд справи. Отже, за відсутності даних про інше місце проживання ОСОБА_2 суд обґрунтовано, відповідності до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України розмістив оголошення про виклик особи до суду (а. с. 31) на сайті «Судова влада».

Доводи апеляційної скарги про незалучення дружини ОСОБА_2 до участі у справі апеляційний суд визнає необґрунтованими, оскільки у пункті 5 договору позики № 12/14 від 09 грудня 2014 року зазначено: «Позичальник стверджує, заявляє та повідомляє Позикодавцю, що на дату укладення цього договору та під час набуття у власність грошових коштів, що відповідно отримуються ним за цим Договором, зазначені вище грошові кошти не будуть спільною сумісною власністю, а будуть виключно його особистою приватною власністю, і що відсутні особи, які б могли поставити питання про спільну сумісну власність на грошові кошти, які він отримує по даному Договору позики.».

За результатами підготовчого засідання суд вправі ухвалити рішення по суті спору виключно у разі визнання позову відповідачем. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2022 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 14 лютого 2022 року (а. с. 27). 14 лютого 2022 року Валківський районний суд Харківської області ухвалив заочне рішення по суті за відсутності сторін у справі (а. с. 34). Отже, слід визнати, що суд першої інстанції у порушення вимог закону ухвалив рішення по суті спору на стадії підготовчого судового засідання.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено як факт укладення між сторонами договору позики, у тому числі отримання позичальником коштів, так і факт невиконання позичальником обов`язку повернути отримані кошти у строк та умовах, визначених договором. Ні у заяві про перегляд заочного рішення, ні в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів з посиланням на відповідні докази, які б спростовували наведені факти.

Перевіривши правильність нарахування заборгованості, яка підлягає стягненню із відповідача, апеляційний суд дійшов висновків, що основна заборгованість за договором позики складає 2 775 830,05 грн, що еквівалентно 101 385,00 дол. США. Як встановлено у межах розгляду цієї справи, предметом договору позики від 09 грудня 2014 року є грошові кошти, виражені в гривнях (1 632 298,50 грн) з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (101 385,00 дол. США), отже передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати, які нараховані позивачем у розмірі 386 117,95 грн, стягненню не підлягають, так як втрати внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти - 2 775 830,05 грн проти отриманих у борг 1 632 298,50 грн. Перевіряючи розрахунок 3 % річних, апеляційний суд виходить з того, що сума 3 % з основного боргу у розмірі 2 775 830,05 грн за період з 26 листопада 2019 року по 07 грудня 2021 року (2 роки 11 днів) складає 169 094,32 грн.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Аргументи учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не залучив до участі у справі ОСОБА_3 , чим порушив її права, оскільки указані рішення стосуються прав його дружини - ОСОБА_3 , з якою він перебуває у шлюбних відносинах з 07 березня 1981 року. У разі виконання постанови апеляційного суду стягнення буде здійснюватись зі спільної сумісної власності подружжя.

До апеляційної скарги подано клопотання від 22 липня 2022 року про витребування у ОСОБА_1 доказів наявності доходів, активів, майна та ін. станом на 09 грудня 2014 року, які б підтверджували його фінансову спроможність здійснити позику у сумі 101 385,00 дол. США, які відповідно до Закону можуть підтвердити безгрошевість укладеного правочину за договором позики № 12/14 від 09 грудня 2014 року. Подане клопотання залишене без розгляду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 червня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-економічної експертизи від 22 липня 2022 року у справі необґрунтовано відмовлено.

Усупереч пункту З статті 175 ЦК України до позовної заяви не додано обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються. Відповідача позбавлено права щодо перевірки правильності нарахування суми стягнення.

Тобто його позбавлено права щодо витребування доказів, їх дослідження, права на звернення із зустрічним позовом, залучення до участі у справі інших осіб тощо.

Проведення заочного розгляду справи можливе лише у разі наявності певних умов, передбачених статтею 223 ЦПК України. Законодавець встановив, що лише у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд всупереч вимог процесуального закону ухвалив заочне рішення по суті спору у підготовчому судовому засіданні 14 лютого 2022 року, не виконавши завдань підготовчого засідання та не погодивши дату розгляду справи по суті із відповідачем, що позбавило останнього права на справедливий судовий розгляд та призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення. Через відсутність відповідача у судовому засіданні було незаконно позбавлено права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, права на звернення відповідача із зустрічним позовом, подання клопотань про призначення судових експертиз, залучення до участі у справі інших осіб тощо. Відповідно до матеріалів справи суддею до Банківської міської ради направлено запит від 05 січня 2022 року щодо відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані відносно ОСОБА_2 та отримано відповідь від 12 січня 2022 року, що відповідно до Реєстру територіальної громади гр. ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (лист справи 25, 26). У разі відсутності у справі доказів належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, суд повинен був відкласти розгляд справи та не вправі ухвалювати заочне рішення. Жодних повідомлень про дату, час та місце судового розгляду справи по суті відповідач не отримував.

Положення частини десятої статті 187 ЦПК України щодо виклику через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України стосується лише відповідача, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого суду невідоме.

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - Олесів Н. Я. подав до суду відзив, у якому просив постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а постанова апеляційного суду є законною.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цього судового рішення визначив те, що:

- (1) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, за змістом яких за правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець - стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику;

- (2) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, щодо порядку застосування правил статей 203 215 234 ЦК України;

- (3) суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі;

- (4) суд апеляційної інстанції залишив без розгляду клопотання про витребування доказів.

11 січня 2024 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основної заборгованості за договором позики у розмірі 2 775 830,05 грн і три відсотка річних у розмірі 169 094,32 грн, а всього 2 944 924,37 грн. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968 сво 21)).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (частина друга стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії. У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позикивважається неукладеним. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц.

Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76 77 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження

№ 14-400цс19)).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Щодо нерозглянутих апеляційним судом клопотань відповідача

До апеляційної скарги ОСОБА_2 додано клопотання про призначення експертизи (а. с. 100), в якому просив поставити на розгляд експерта наступні питання: Чи підтверджено розрахунок, що відображено в позовній заяві? Чи відповідає сума стягнення, що відображена в позовній заяві, документально умовам договору? Чи відповідають нараховані суми відсотків за користування коштами пунктам умов договору, якщо так, то яким саме?

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 червня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-економічної експертизи у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено. Ухвала мотивована тим, що питання поставлені заявником для вирішення експертом свідчать про незгоду із правильністю розрахунку сум заборгованості, виконаних позивачем. Для перевірки правильності розрахованих позивачем сум основної заборгованості інфляційних втрат і 3% річних немає необхідності у спеціальних знаннях, така перевірка може бути проведена відповідачем самостійно, а суд за наявності обґрунтованих заперечень зобов`язаний перевірити правильність розрахунку.

Враховуючи предмет позовних вимог, зміст і мотиви заявленого клопотання, оскільки для перевірки правильності розрахованих позивачем сум основної заборгованості інфляційних втрат і 3% річних немає необхідності у спеціальних знаннях, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 про призначення у справі експертизи.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що апеляційний суд залишив без розгляду його клопотання про витребування доказів, в якому він просив витребувати у позивача договори, довідки про активи, правовстановлюючі документи, відомості про доходи позивача в управління податкової служби, що підтверджують наявність на час укладення договору грошових коштів у сумі 101 385,00 дол. США, оскільки відомості про фінансовий стан позикодавця на момент укладення договору позики самі по собі не є достатніми для спростування факту отримання коштів в позику.

У справі, що переглядається:

апеляційний суд встановив, що 09 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № 12/14, згідно з умовами якого останній отримав у борг 1 632 298,50 грн, що є еквівалентом 101 385,00 дол. США, строком до 25 листопада 2019 року; у п. 2 договору зазначено, що передачу грошей здійснено позикодавцем у момент підписання договору, факт отримання позичальником коштів підтверджується його підписом у договорі; відповідно п. 2.1 вказаного договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю суму позики, яка має відповідати еквіваленту 101 385,00 дол. США на момент повернення грошових коштів; відповідач не надав доказів на підтвердження факту повернення ОСОБА_2 коштів ОСОБА_1 у встановлений договором строк, наданий позивачем розрахунок суми заборгованості не спростував;

колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, оскільки апеляційний суд заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 лютого 2022 року скасував, переглянув справу та ухвалив нове рішення по суті позовних вимог;

необґрунтованими є доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незалучення співвідповідачем дружини відповідача, оскільки, вона не є стороною договору позики. Крім того, апеляційний суд встановив, що у п. 5 договору позики зазначено,що «Позичальник стверджує, заявляє та повідомляє Позикодавцю, що на дату укладення цього договору та під час набуття у власність грошових коштів, що відповідно отримуються ним за цим Договором, зазначені вище грошові кошти не будуть спільною сумісною власністю, а будуть виключно його особистою приватною власністю, і що відсутні особи, які б могли поставити питання про спільну сумісну власність на грошові кошти, які він отримує по даному Договору позики»;

колегія суддів не приймає посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, щодо порядку застосування статей 203 215 234 ЦК України, оскільки у цій справі недійсність договору позики не є предметом спору. Презумпцію правомірності цього правочину відповідач не спростував у встановленому законом порядку;

тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що договір позики від 09 грудня 2014 року підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 632 298,5 грн, що є еквівалентом 101 385,00 дол. США, із зобов`язанням повернути їх в обумовлені договором позики строки - до 25 листопада 2019 року. Відповідачем не наведено доводів з посиланням на відповідні докази, які б спростовували факти укладення між сторонами договору позики, у тому числі отримання позичальником коштів, та невиконання позичальником обов`язку повернути отримані кошти у строк та умовах, визначених договором. Оскільки позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити заборгованість за вказаним договором 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права і зводиться до переоцінкидоказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко