Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2020 року у справі №583/780/17

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 583/780/17

провадження № 61-11198св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування

за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_4, на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 квітня 2020 року у складі головуючого судді Ярошенко Т. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування від 25 жовтня 2016 року, укладений між відповідачами.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 10 жовтня 2016 року з вини ОСОБА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), унаслідок якої вона та її чоловік ОСОБА_5 отримали легкі тілесні ушкодження, а їх малолітня донька ОСОБА_6 - тяжкі тілесні ушкодження, автомобіль, у якому вони знаходилися, зазнав значних механічних пошкоджень.

ОСОБА_1 визнано потерпілою у кримінальному провадженні, в тому числі, і як законного представника малолітньої доньки.

ОСОБА_2, передбачаючи пред'явлення до нього як винної у вчиненні ДТП особи вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, 25 жовтня 2016 року уклав зі своєю матір'ю договір дарування, за умовами якого подарував належну йому на праві власності 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що вказаний договір дарування є фіктивним, оскільки укладений між близькими родичами з метою уникнення відповідальності за спричинену внаслідок ДТП шкоду, а також і на те, що сторони після укладення договору не внесли відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела наявність умислу відповідачів на укладення оспорюваного договору дарування з метою унеможливлення виконання в майбутньому обов'язку з відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Договір дарування відповідає дійсним намірам сторін та не має фіктивного характеру, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. На час укладення договору дарування обтяжень на нерухомість накладено не було, ОСОБА_2 про підозру не повідомлено, рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів не було.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Сумського апеляційного суду від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 квітня 2020 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2020 року, ОСОБА_1, інтереси якої представляє ОСОБА_4, з урахуванням уточнень скарги просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що незважаючи на те, що 10 жовтня 2016 року до ЄДРДР внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, ОСОБА_2 не було оголошено підозру протягом трьох місяців після скоєння ним ДТП, в якому її донька отримала тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя. В той час, як вона, її чоловік та лікарі боролися за життя доньки, ні слідчий, ні прокурор не звернулися до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно відповідача, що дало йому можливість 16 жовтня 2016 року вчинити оспорюваний правочин задля уникнення відшкодування шкоди потерпілим у ДТП, тому цей правочин є фіктивним.

Суди допустили перекручення фактів, виклавши їх на користь відповідачів, при цьому не врахували доводів позивача та надані нею докази, не проаналізували наявні у справі докази у їх сукупності.

Крім того, суди не взяли до уваги висновок судово-психіатричної експертизи від 03 квітня 2017 року № 147, наявний в матеріалах кримінальної справи, згідно з яким ОСОБА_2 виявляє ознаки розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (черепно-мозкової травми 2016 року) з вираженим зниженням пам'яті та інтелекту, вираженою емоційною нестійкістю, не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Таким чином, відповідач на момент вчинення оспорюваного правочину вже мав розлади психіки внаслідок черепно-мозкової травми, отриманої внаслідок ДТП, та не міг керувати своїми діями під час укладення угоди.

02 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і жодним чином не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Охтирського міськрайонного суду Сумської області.

15 жовтня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_7 справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_8

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_8 справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом серії ЯБ № 338237 від 20 грудня 2005 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 5910200000:15:009:0020, яка розташована на АДРЕСА_1.

23 лютого 2010 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1,.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 листопада 2014 року в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_9 (колишня дружина відповідача ОСОБА_2) визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки.

25 квітня 2015 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладено договір міни, за умовами якого ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1, взамін ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_3.

10 жовтня 2016 року сталася ДТП за участю ОСОБА_10, того ж дня за фактом ДТП внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У рамках кримінального провадження було призначено ряд експертиз, після висновків яких ОСОБА_2 27 січня 2017 року повідомлено про підозру та накладено арешт на майно.

25 жовтня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування подарував ОСОБА_3 належні йому на праві власності 1/2 частину жилого будинку та 1/2 частину земельної ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1.

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_3 на підставі договорів дарування № 1734 та № 1735 від 25 жовтня 2016 року належать 1/2 частина житлового будинку та 1/2 частина земельної ділянки площею 1 000 кв. м, кадастровий номер undefined, на АДРЕСА_1, та на підставі договору міни від 25 квітня 2015 року 1/2 частина вказаного будинку та 1/2 земельної ділянки.

23 січня 2019 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу продала ОСОБА_11 будинок АДРЕСА_1.

Вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року, ОСОБА_2 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні за частиною 2 статті 286 КК України та призначено йому покарання п'ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобами на три роки. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24 571,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди і 400 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

3. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення зобов'язання зі сплати грошових коштів, в тому числі, на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.

Дарувальник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь іншої особи після виникнення у нього зобов'язання зі сплати грошових коштів, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно потерпілої сторони, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси потерпілого і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорюваний договір дарування має на меті уникнення відповідальності перед позивачем з відшкодування шкоди, завданої ДТП, шляхом звернення стягнення на майно.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції залишив поза увагою, що встановлені судом обставини свідчать про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення нерухомості з власності без отримання оплати за це майно під час кримінального провадження, порушеного за фактом ДТП за участю ОСОБА_2, з метою уникнути виконання грошового зобов'язання з відшкодування шкоди, спричиненої в результаті ДТП.

Відповідачу було достеменно відомо про факт ДТП за його участю та заподіяння шкоди його учасникам, внесення до ЄРДР відомостей за цим фактом, а також відповідні наслідки таких подій і обов'язок винної особи відшкодувати шкоду, що вказує на фіктивність оспорюваного правочину з відчуження майна.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не спростував доводів позивача про те, що ОСОБА_2 уклав оспорюваний договір дарування з метою приховання майна від можливого звернення стягнення на виконання в майбутньому судових рішень про стягнення грошових коштів на відшкодування шкоди, і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Отже укладення особою, яка заподіяла шкоду, договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на це майно в рахунок відшкодування шкоди відповідно до статей 1166, 1188 ЦК України свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

За вказаних обставин Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Частинами 1 , 3 статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вирішуючи спір, суди неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалення незаконних рішень, що в силу вимог статті 412 ЦПК України є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, розмір сплаченого нею судового збору при зверненні до суду з цим позовом у розмірі 640,00 грн підлягають стягненню з відповідачів по 320,00 грн з кожного.

Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 квітня

2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 червня 2020 року

скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений 25 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Сумської області Лебедєвою Л. М.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 320,00 грн (триста двадцять гривень 00 коп. ) з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун