Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2018 року у справі №2-1147/11

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 2-1147/11

провадження № 61-1537 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерного банку «Укргазбанк»,

представник позивача - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року у складі Бровкіної М. І. та рішення апеляційного суду Харківської області

від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Бровченко І. О., Кіся П. В., Кружиліної О. А.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 18 квітня

2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТІС»

(далі - ТОВ «СТІС») укладено кредитний договір, відповідно до умов якого товариство отримало кредит у сумі 100 000 доларів США на строк з

18 вересня 2008 року по 17 березня 2010 року,зі сплатою 16, 2 процентів річних за користування кредитом у межах встановленого терміну кредитування.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором 18 вересня 2008 року між банком та позичальником укладено договір застави № 34/08-9, предметом якого є обладнання для виробництва склопакетів балансовою вартістю 792 000 грн.

Цього ж дня між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено окремі договори поруки.

Ураховуючи, що, заборгованість за договором не погашено, кредитні кошти не повернуто, вимоги про погашення заборгованості, надіслані позичальнику та поручителям, залишені без задоволення, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі

84 201, 11 доларів США, заборгованість зі сплати процентів - 8 745, 50 доларів США, пеню за несвоєчасну сплату кредиту - 130 845 грн 38 коп., пеню за несвоєчасну сплату процентів - 15 483 грн 53 коп., штраф - 2 663 грн 55 коп., а всього заборгованість у сумі 92 946, 91 долари США та 149 015 грн 09 коп.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту, банк відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) змінив строк виконання зобов'язання, а тому мав право звернутись з позовом до поручителів протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, тоді як позивач указаний строк звернення до суду пропустив.

Крім того, ТОВ «СТІС» ліквідовано, державну реєстрацію юридичної особи припинено 4 квітня 2012 року, відтак договори поруки згідно з приписами частини першої статті 599 ЦК України є припиненими у зв'язку з ліквідацією божника та припиненням основного зобов'язання відповідно до вимог статті 609 ЦК України.

Ураховуючи, що між банком та поручителями укладено окремі договори поруки, підстави для солідарного стягнення відсутні.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської дирекції

АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Рішення Московського районного суду

м. Харкова від 11 вересня 2017 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на припинення поруки у зв'язку з закінченням строку, встановленого договором, та положення частини четвертої статті 559 ЦК України, як на підставу відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що банк звернувся до суду з позовом до поручителів у межах передбаченого договором поруки трирічного строку, а тому висновки суду першої інстанції щодо пропущення ним зазначеного строку та застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України, як на підставу відмови у задоволенні позову є помилковими та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах закону.

Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про припинення зобов'язань ТОВ «СТІВ» за кредитним договором у зв'язку з його ліквідацією, наслідком чого є припинення зобов'язань поручителів, оскільки право банку на звернення до суду з указаним позовом не було реалізовано до ліквідації боржника.

У грудні 2017 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося з касаційною скаргою, у якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ліквідація юридичної особи - боржника за зобов'язанням не припиняє поруки, оскільки своє право на звернення до суду з указаним позовом банк реалізував до ліквідації боржника.

Крім того, суди залишили поза увагою, що банк просив стягнути заборгованість лише за період з 1 лютого 2010 року по 10 липня 2010 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами установлено, що 8 квітня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та

ТОВ «СТІС» укладено кредитний договір № 34/08-9, відповідно до умов якого для придбання обладнання ТОВ «СТІС» отримало кредит у сумі

100 000 доларів США на строк з 18 вересня 2008 року по 17 березня 2010 року, зі сплатою 16, 2 процентів річних за користування кредитом у межах встановленого терміну кредитування.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ТОВ «СТІС» укладено договір застави №34/08-9, відповідно до якого предметом застави є обладнання для виробництва склопакетів балансовою вартістю 792 000 грн, яке перелічено у Додатку № 1 до договору застави. Відомості про заставу внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що підтверджується Витягом з державного реєстру обтяжень рухомого майна від 30 вересня 2008 року № 21060835.

Цього ж дня між банком та ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 (з кожним окремо) укладено договори поруки за № № 34-2/08-9, 34-1/08-9 відповідно.

Пунктами 1.2, 1.3 вищезазначених договорів поруки передбачено, що поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за кредитним договором. Поручитель відповідає за повернення заборгованості за кредитним договором в тому ж обсязі що і позичальник - за сплату кредитних коштів, процентів, неустойки (штрафи, пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язань - в повному обсязі.

У зв'язку з неналежним невиконанням ТОВ «СТІС» зобов'язань за кредитним договором, станом на 10 липня 2010 року утворилась заборгованість у розмірі

92 946, 61 доларів США та 149 015 грн 09 коп.

22 липня 2009 року банк направив ТОВ «СТІС», ОСОБА_2, ОСОБА_3 вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, які отримано ними 12 серпня 2009 року, 25 липня 2009 року та 29 липня 2009 року відповідно.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2017 року у справі № 2-1147/11, яка набрала законної сили, провадження в частині позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської філії АБ «Укргазбанк» до ТОВ «СТІС» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито у зв'язку з тим, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 березня 2012 року юридичну особу ТОВ «СТІС» ліквідовано, а 4 квітня 2012 року припинена державна реєстрацію цієї юридичної особи, номер запису 1411170010023665.

Суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, виходили із того, що у разі ліквідації боржника - сторони основного зобов'язання, порука, як засіб забезпечення зобов'язання, яка має похідний характер від основного зобов'язання, припиняється у разі припинення основного зобов'язання.

З такими висновками погодитися в повній мірі не можна з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК Україниза договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно частини першої статті 559 порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 609 ЦК Українивстановлено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.

Оскільки у справі, яка переглядається, право на стягнення з поручителів заборгованості шляхом звернення до суду з позовом (серпень 2010 року) було реалізоване кредитором до ліквідації боржника, то ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов'язання поручителя.

Наявний чинний запис про ліквідацію ТОВ «СТІС» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не свідчить про припинення основного зобов'язання та спірних договорів поруки, оскільки моментом реалізації кредитором права на захист порушеного права до ліквідації боржника є звернення до суду із позовом.

При цьому колегія суддів виходить із того, що захист порушеного цивільного права має як матеріально-правовий аспект (доведеність, що цивільне право кредитора порушено), так і процесуально-правовий аспект, яким визначається реалізація права на звернення до суду за захистом порушеного права (стаття 3 ЦПК України, стаття 15 ЦК України, у редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Таким чином висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинилися на підставі

статті 609 ЦК України, не ґрунтуються на вимогах закону.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов'язань. Визначення строку дії поруки, як припиняючого, тягне певні юридичні наслідки, зокрема, його закінчення є підставою для припинення поруки.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктами 5.2 договорів поруки від 18 вересня 2008 року, укладених між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2,ОСОБА_3 (з кожним окремо), порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання зобов'язання позичальника за договором не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк виконання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладання цього договору.

Отже, строк припиняння поруки встановлений в договорах поруки.

З огляду на те, що банком змінено строк виконанання зобов'язанння шляхом пред'явлення вимоги про дострокове стягнення заборгованості, які ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали 25 липня 2009 року, строк виконання зобов'язань настав після спливу тридцяти днів з моменту їх отримання, з указаним позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» звернувся 5 серпня 2010 року, а тому трьохрічний строк встановлений пунктами 5.2 договорів поруки не пропущено.

З огляду на те, що позивач звернувся з указаним позовом з урахуванням установленого договорами поруки трирічного строку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що банк не позбавлений права ставити питання про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів, а тому правильно виключив з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на припинення поруки на підставі частини 4 статті 559 ЦК України, як правової підстави для відмови у задоволенні позову.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень), визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Вимоги до судового рішення визначені цивільним процесуальним законом, і мають забезпечувати здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права. Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про припинення поруки у зв'язку з припиненням основного зобов'язання і наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором взагалі не був предметом їх перевірки та оцінки, що свідчить про порушення ними норм процесуального права та унеможливлює встановлення фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду бере до уваги, що справа тривалий час розглядається у суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним власного рішення.

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав не дослідження зібраних у справі доказів. Під час нового розгляду справи, судам належить урахувати викладене, надати оцінку наданих позивачем доказів (дослідити обґрунтованість та правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором), надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик