Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2020 року у справі №288/209/19

Постанова

Іменем України

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 288/209/19

провадження № 61-3971св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Квітнева сільська рада Попільнянського району Житомирської області,

третя особа - архівний сектор Попільнянської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року у складі судді Рудник М. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2020 року у складі колегії суддів:

Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Квітневої сільської ради Попільнянського району Житомирської області, третя особа - архівний сектор Попільнянської районної державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю та скасування його реєстрації, скасування рішення про розмежування земельної ділянки, скасування запису про проведення держаної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання недійсним витягу з господарської книги, скасування запису про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок.

Позовна заява мотивована тим, що 09 березня 1974 року рішенням виконавчого комітету Почуйківської сільської ради депутатів № 5 їй надано дозвіл на забудову власного житлового будинку, на виділеній площі правлінням колгоспу ім.

Петровського с. Почуйки, на якій вона разом з чоловіком ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. На день смерті чоловіка в житловому будинку продовжували проживати вона та їх діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5

05 липня 1984 року вона уклала шлюб з ОСОБА_6 та переїхала проживати до чоловіка у м. Київ. Проте від свого права власності не відмовлялась.

08 серпня 1984 року син позивача - ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_2, у 1988 році шлюб між ними було розірвано. У 1990 році вони зареєстрували шлюб повторно, який розірвали 23 квітня 1999 року. Відповідач після розірвання шлюбу виїхала з села Почуйки та більше не поверталась до будинку, а також знялася з реєстрації місця проживання, і проживала у АДРЕСА_1.

У 2004 році позивач, після смерті чоловіка ОСОБА_6, повернулася до спірного будинку, в якому проживав її син - ОСОБА_4.

Відповідно до інформації з погосподарської книги № 3, відкритої за період 2016-2023 роки, головою домогосподарства у АДРЕСА_2 станом на 21 листопада 2017 року є ОСОБА_4, тобто син позивача, а відповідач вказана власником домогосподарства лише з 21 серпня 2018 року. Тобто на день державної реєстрації права власності на житловий будинок - 24 липня 2018 року, ОСОБА_2 не є головою домогосподарства, тому що не проживала та не була зареєстрована за вказаною адресою.

Вищенаведене вказує на те, що реєстрація права власності за відповідачем на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також присадибну ділянку площею 0,45 га у АДРЕСА_2 було здійснено неправомірно.

Відповідно до архівного витягу з рішення № 44 Почуйківської сільської ради від 18 листопада 1993 року надано дозвіл ОСОБА_2 на приватизацію земельних ділянок площею 0,46 га. В державному акті на право приватної власності на землю, виданого 18 жовтня 1993 року Почуйківською сільською радою, ОСОБА_2 зазначена власником земельної ділянки площею 0,45 га, яка розташована на території с. Почуйки Почуйківської сільської ради, цільове призначення: для ведення особистого підсобного господарства.

Таким чином, рішення 13 сесії 7 скликання Квітневої сільської ради від 18 травня 2018 року "Про розмежування земельної ділянки за цільовим використанням ОСОБА_2", загальною площею 0,4500 га у АДРЕСА_2, з яких: 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та 0,20 га для ведення особистого селянського господарства, було прийнято безпідставно, так як відсутнє будь-яке рішення органу місцевого самоврядування про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки у приватну власність загальною площею 0,4500 га у АДРЕСА_2.

Крім того, позивачу відповідно до виписки з рішення засідання виконавчого комітету Почуйківської сільської ради № 5 від 09 березня 1974 року надано дозвіл на забудову власного будинку на виділеній площі, а тому лише їй - особі, якій рішенням сільської ради була виділена земельна ділянка та надано дозвіл на будівництво житлового будинку, і могла бути передана у власність земельна ділянка у АДРЕСА_2.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати рішення № 44 виконавчого комітету Почуйківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області від 18 листопада 1993 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0.46 га; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія ЖТ-04-19-000 022, виданий 18 жовтня 1993 року Почуйківською сільською радою на ОСОБА_2, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 22 та скасувати його реєстрацію; скасувати рішення 13 сесії 7 скликання Квітневої сільської ради від 18 травня 2018 року "Про розмежування земельної ділянки за цільовим використанням ОСОБА_2", щодо розмежування земельної ділянки ОСОБА_2 загальною площею 0,4500 га, у АДРЕСА_2; скасувати запис № 26682791 про проведену державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1824785500:02:006:0110, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована у АДРЕСА_2; скасувати запис номер 26682941 про проведену державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0.2 га, кадастровий номер 1824785500:02:006:0114, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована у АДРЕСА_2; визнати недійсним витяг з погосподарської книги № 2 за 1996-2000 роки Почуйківської сільської ради щодо інформації про те, що ОСОБА_2 є головою домогосподарства у АДРЕСА_2, скасувати запис номер 27230914 про проведену державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_2; скасувати запис номер 27230914 про проведену державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела належними доказами наявність існування порушення з боку відповідача, права власності чи законного володіння позивача на спірне нерухоме майно. ОСОБА_1 станом на 15 квітня 1991 року не була членом колгоспного двору, оскільки вибула у 1984 році зі складу господарського двору до м. Києва та більше трьох років не брала участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Попільнянського районного суду Житомирської від 07 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 станом на 15 квітня 1991 року не була членом колгоспного двору, оскільки вибула у 1984 році зі складу господарського двору до м. Києва та більше трьох років не брала участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, тому відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами наявність існування порушення з боку відповідача права власності чи законного володіння позивача на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 18 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що лише позивачу, як особі, якій рішенням від 09 березня 1974 року сільської ради була виділена земельна ділянка для будівництва та надано дозвіл на будівництво житлового будинку, від якої вона не відмовлялась, могла бути передана у власність земельна ділянка у АДРЕСА_2. Зазначений будинок є її єдиним житлом. Відповідно до статті 29 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів. Разом з тим заяви про відмову від земельної ділянки вона не подавала.

Позивач обробляла спірну земельну ділянку та здійснювала догляд за будинком.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Квітневої сільської ради Попільнянського району Житомирської області, у якому вона просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до витягів з погосподарських книг, у 1983-1985 роках, домогосподарства в АДРЕСА_2, головою був чоловік позивача ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1), було віднесено до суспільної групи - колгоспний двір.

Членами сім'ї вказано позивача ОСОБА_1 (вибула 11 жовтня 1984 року в м. Київ) та відповідача ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 81), ОСОБА_4 (син позивача та чоловік відповідача), ОСОБА_4.

У 1986-1990 роках головою домогосподарства вказано - ОСОБА_4 (син позивача, вибув в м. Київ у 1988 році) віднесено до суспільної групи - колгоспний двір, членами сім'ї вказано відповідача ОСОБА_2 та двоє неповнолітніх синів відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 82);

У 1991-1995 роках головою домогосподарства вказано - ОСОБА_2 (відповідач), члени сім'ї: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, домогосподарство віднесено до суспільної групи - колгоспний двір (т. 1, а. с. 83);

У 1996-2000 роках головою домогосподарства вказано - ОСОБА_2 (відповідач, вибула у 2000 році в с. Кам'янка) віднесено до суспільної групи - робітник КСП, членами сім'ї вказано ОСОБА_4 (син позивача, прибув в 1996 році) (т. 1, а. с. 84);

У 2001-2015 роках головою домогосподарства за адресою АДРЕСА_2 вказано ОСОБА_4 (син позивача), з 2006 року відповідача вказано в погосподарських книгах як співвласника майна (т. 1, а. с. 85-87).

Відповідно до акта добровільного розподілу майна від 11 липня 1988 року, секретарем виконкому Почуйківської сільської ради Колосюк Т. В. проведено добровільний розподіл майна ОСОБА_4,1964 року народження та ОСОБА_2,1963 року народження, за яким: ОСОБА_2 та дітям (ОСОБА_4, ОСОБА_5) залишається: - жилий будинок з погосподарськими прибудовами (вартістю 15 658 крб. ), - гарнітур кухонний - 328 крб., - швейна машинка - 100 крб. ; ОСОБА_4 після розподілу майна належить: - мотоцикл МТ-10-1800 крб., - корова - 1000 крб., - телиця - 600 крб., - телевізор "Славутич 220" - 600 крб., - магнітофон "Весна 205" - 235 крб., - ліжко 2 сп. - 170 крб., - ковер 2х3-500 крб., загальна сума - 4155 крб. Розподіл майна здійснено в присутності секретаря виконкому Почуйківської сільської ради народних депутатів Колосюк Т. В. та нею засвідчено вірність підписів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 91).

Відповідач ОСОБА_2 в період з 1981 року по 1999 рік працювала в колгоспі "Україна" с. Почуйки Попільнянського району Житомирської області (т. 1, а. с. 219-220).

Згідно довідки, яка видана головою правління ОСББ "Мій дім", квартира АДРЕСА_3, належала на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 08 липня 1999 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 31 січня 2009 року на підставі договору дарування ј частина квартири ОСОБА_1 подарована була ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 221).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною 2 статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне домоволодіння в період з 1983 року по 1991 рік було віднесено до суспільної групи господарств -колгоспний двір. Станом на 15 квітня 1991 року головою колгоспного двору була відповідач ОСОБА_2, членами колгоспного двору - двоє синів відповідача: ОСОБА_4,1985 року народження та ОСОБА_5,1987 року народження. На підставі вищевказаного, відповідач ОСОБА_2 приватизувала у 1993 році земельну ділянку даного господарства.

Відповідно до статті 6 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року) безоплатно у власність громадянам для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) передаються земельні ділянки, в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому законом порядку громадянам для цієї мети.

09 березня 1974 року рішенням виконавчого комітету Почуйківської сільської ради депутатів № 5 позивачу ОСОБА_1, було надано дозвіл на забудову власного житлового будинку, на виділеній площі правлінням колгоспу ім. Петровського с.

Почуйки (без зазначення площі, яка виділяється), тобто земельна ділянка була виділена із земель колгоспу для будівництва будинку. На час отримання в користування земельної ділянки та побудови будинку, майно на праві власності не належало позивачу, оскільки був створений колгоспний двір, і все майно, в тому числі будинок, належали всім членам колгоспного двору.

Таким чином, з часу вибуття зі складу колгоспного двору, позивач втратила право на спірне майно, в тому числі і право на передачу у власність спірної земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що лише позивачу, як особі, якій рішенням сільської ради була виділена земельна ділянка для будівництва та надано дозвіл на будівництво житлового будинку, від якої вона не відмовлялась, могла бути передана у власність земельна ділянка у АДРЕСА_2 є безпідставним.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що ОСОБА_1 станом на 15 квітня 1991 року не була членом колгоспного двору, оскільки вибула у 1984 році зі складу господарського двору до м. Києва та більше трьох років не брала участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк