Постанова

Іменем України

23 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 707/76/18-ц

провадження № 61-992св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державне підприємство "Черкаське лісове господарство",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., від 17 грудня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства (далі - ДП) "Черкаське лісове господарство" про визнання протиправною відмови в отриманні погодження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 грудня 2017 року він звернувся до ДП "Черкаське лісове господарство" з клопотанням про отримання погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,1 га на території Білозірської сільської ради Черкаського району.

26 грудня 2017 року отримав лист відповідача, яким йому було відмовлено у надані погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності щодо запитуваної ним земельної ділянки, яка належить до виділу 13 кварталу 301 Тясминського лісництва.

Позивач вважає, що вказана земельна ділянка не належить до лісовкритих земельних ділянок державної власності, що відповідає приписам частини другої статті 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України).

Законодавство передбачає при зверненні до органів виконавчої влади подання необхідного пакету документів, визначених частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), в тому числі і погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Вважає, що ДП "Черкаське лісове господарство", зловживаючи своїм монопольним становищем, безпідставно відмовило йому у наданні формального погодження, а тому така відмова, підлягає визнанню судом неправомірною.

Відсутність запитуваного ним у відповідача погодження порушує його право на оформлення у власність земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною відмову у наданні погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, яка викладена у листі ДП "Черкаське лісове господарство" № 1113/10 від 26 грудня 2017 року, та зобов'язати відповідача надати йому погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,1 га лісогосподарського призначення державної власності, вказаної у його заяві від 18 грудня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, знаходиться на території Білозірської сільської ради Черкаського району, відноситься до виділу 13 кварталу 301 Тясминського лісництва та вкрита лісом мішаного насадження.

Враховуючи, що відповідач є належним лісокористувачем та землекористувачем, у постійному користуванні якого перебувають землі державної власності лісогосподарського призначення, і повноваження відповідача щодо погодження на вилучення земельної лісової ділянки державної власності є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не допущено порушень норм чинного законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03 жовтня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів не погодилась із висновками місцевого суду про те, що дії відповідача у даній справі мають розглядатись як дискреційні повноваження адміністративного органу та вважала, що рішення землекористувача щодо надання чи відмови в наданні згоди на вилучення частини земельної ділянки є реалізацією майнових прав, а не управлінським рішенням.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд врахував відсутність відомостей про те, що ОСОБА_1 звертався до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність відповідно до їх повноважень, та отримав відповідну відмову, через відсутність погодження на вилучення спірної земельної ділянки, матеріали справи не містять.

Реалізуючи інтерес у безоплатному набутті у власність земельної ділянки державної чи комунальної власності, громадянин вступає у правовідносини з органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які передають ці ділянки у власність відповідно до їх повноважень. І саме з цими органами у громадянина може бути юридичний спір щодо передання земельної ділянки у власність. Результат розгляду позову не зумовлює негативних правових наслідків для відповідача щодо реалізації ним права землекористування, зокрема, й примусу до відмови від речового права на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах

є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Черкаського районного суду Черкаської області.

У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд застосував норму закону, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, які склалися між сторонами, оскільки мав застосувати частину 6 статті 118 ЗК України. Суд підмінив поняття відмови відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність відповідно до їх повноважень із поняттям відмови у наданні погодження на вилучення земельної ділянки, чим вийшов за межі позовних вимог.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою зміст та мотиви відмови ДП "Черкаське лісове господарство" в наданні погодження на вилучення земельної ділянки.

Вважає, що висновки апеляційного суду суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а, відповідно до яких відсутність погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 18 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до

ДП "Черкаське лісове господарство" з клопотанням щодо отримання погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,1 га на території Білозірської сільської ради Черкаського району. До вказаного клопотання надав схему із зазначенням місця розташування земельної ділянки.

26 грудня 2017 року ДП "Черкаське лісове господарство" листом № 1113/10 відмовило ОСОБА_1 у наданні погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності щодо запитуваної земельної ділянки.

Земельна ділянка площею 0,1 га знаходиться на території Білозірської сільської ради Черкаського району та відноситься до виділу 13 кварталу 301 Тясминського лісництва і вкрита лісом мішаного насадження.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 -2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 -2 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Держава як суб'єкт права власності реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади (пункт "в" частини 1 статті 80 ЗК України.

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення земель лісогосподарського призначення в окрему категорію (пункт "е" частини 1 статті 19 ЗК України).

Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання (вилучення).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (частина 2 статті 3 ЗК України).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

Лісові відносини - це суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України (стаття 2 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Відповідно до статті 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "ґ" частини 4 статті 84 ЗК України).

Складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини 1 статті 164 ЗК України).

Згідно зі статтею 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (частина 1 статті 57 ЗК України).

Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення можуть передаватися з державної у приватну власність громадянам та юридичним особам лише у випадках, визначених законодавством України.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 6 статті 118 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Апеляційний суд, встановивши, що у справі відсутні відомості та докази звернення ОСОБА_1 до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність відповідно до своїх повноважень, із пакетом документів, що визначені законом, та отримання ним відповідної відмови, через відсутність погодження землекористувача на вилучення спірної земельної ділянки, дійшов правильного висновку про те, що реалізуючи інтерес у безоплатному набутті у власність земельної ділянки державної чи комунальної власності, громадянин вступає у правовідносини з органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які передають ці ділянки у власність відповідно до їх повноважень, і саме з цими органами у громадянина може бути юридичний спір щодо передання земельної ділянки у власність.

ДП "Черкаське лісове господарство" у розумінні статті 118 ЗК України не є органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування до компетенції якого входить обов'язок передачі земель у власність, оскільки, відповідно до статуту, ДП "Черкаське лісове господарство" створено з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Одними із основних напрямків діяльності вказаного підприємства є здійснення заходів з відновлення лісів, підвищення їх продуктивності та поліпшення якісного складу, охорона лісів.

За таких обставин, ДП "Черкаське лісове господарство" не є розпорядником земель лісогосподарського призначення державної власності, а земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, лише перебуває на праві постійного користування ДП "Черкаське лісове господарство", відмова відповідача в наданні погодження на вилучення цієї земельної ділянки, не порушує його прав, оскільки розпорядником цих земельних ділянок є держава, в особі уповноважених органів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня

2020 року в справі № 707/2556/17-ц (провадження № 61-1094св20) за позовом ОСОБА_1 до ДП "Черкаське лісове господарство" про визнання протиправною відмови в отриманні погодження.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а та від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, на які посилався заявник, стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до обставин розглядуваної справи, а отже неврахування цих висновків апеляційним судом не свідчить про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскарженої постанови.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).

Зважаючи на викладене, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального або порушено норми процесуального права, що б призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив повідомити його про місце, дату та час розгляду скарги, однак підстави для задоволення такого клопотання відсутні, оскільки за змістом частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо повідомлення про дату, час і місце розгляду касаційної скарги відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта