Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №522/4230/21
Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №522/4230/21
Постанова КЦС ВП від 15.10.2025 року у справі №522/4230/21

Постанова

Іменем України

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 522/4230/21

провадження № 61-7697св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б.І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Скіндером Владиславом Броніславовичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що за договором купівлі-продажу від 14 грудня 2015 року він придбав у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 грудня 2016 року у справі № 522/1921/16-ц позов ОСОБА_2 задоволено частково та витребувано у нього зазначену квартиру.

Посилався на те, що за час, коли квартира перебувала у його власності, ним зроблено коштовний ремонт та прибудовано додатково 1,8 кв. м площі квартири, що складає 6,2 % від загальної площі квартири, тобто 31/500 частини квартири, у зв`язку із чим вважав за доцільне визнати за ним право власності на це майно та стягнути з відповідачів вартість збільшення майна.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати за ним право власності на 31/500 частин квартири АДРЕСА_1 ;

- стягнути на його користь з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 154 622 гривні 00 коп;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2021 року у складі судді Бондар В. Я. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд зазначив, що ОСОБА_1 доказівна підтвердження того, що витрати, про які він зазначає, по-перше, стосуються утримання або збереження майна (квартири), по-друге, були необхідними для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності, по-третє, були здійснені саме ним, як набувачем (володільцем) квартири, суду не надав, а звіт про визначення ринкової вартості невід`ємних поліпшень квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 07 вересня 2018 року не містить відповідей на вказані питання, відтак він не довів своїх позовних вимог.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, з урахування ухвали Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2021 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 154 622 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги про визнання права власності на 31/500 частин квартири АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню, оскільки не є ефективним способом захисту цивільних прав в контексті обставин справи, зокрема особа набуває згідно з вимогами закону право на компенсацію здійснених витрат, а тому окреме визнання права на поліпшення, за які стягується компенсація, не вимагається.

Отже, оскільки ОСОБА_1 добросовісно володів нерухомим майном та під час володіння здійснив поліпшення нерухомого майна, внаслідок чого ринкова вартість останнього збільшилася (на підтвердження чого в матеріалах справи міститься звіт про визначення ринкової вартості), він має право на підставі частини четвертої статті 390 ЦК України отримати відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилась його вартість у сумі 154 622 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2021 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що наданий позивачем звіт про визначення ринкової вартості невід`ємних поліпшень квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 07 вересня 2018 року, який надано Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «АМК Траст», не є допустимим доказом проведення саме позивачем ремонту та добудови, оскільки підтверджує лише збільшення вартості квартири, проте не вказує, ким такі поліпшення були проведені та оплачені. Крім того, позивачем не надано доказів про те, що після добудови спірна квартира була здана в експлуатацію.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення ОСОБА_3 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 753/427/16 (провадження № 61-25866св18) та від 17 травня 2021 року у справі № 296/1033/18 (провадження № 61-14137св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 березня 1993 року на праві спільної часткової власності є власниками у рівних частках квартири АДРЕСА_1 , яку отримали у власність в порядку приватизації.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2013 року у справі № 522/3621/12 позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано укладеним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Визнано за ОСОБА_5 право власності на продану квартиру АДРЕСА_1 .

Усунуто ОСОБА_5 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_5 у цю квартиру.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16грудня 2014 року у справі № 522/23159/14-ц позов ОСОБА_6 задоволено.

Розділено майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 як подружжя, шляхом виділення ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

18 вересня 2015 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, продав спірну квартиру ОСОБА_4 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2015 року у справі № 522/3621/12, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2013 року скасовано.

ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні позову.

14 грудня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 продала ОСОБА_1 спірну квартиру.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2015 року, зокрема, встановлені наступні факти: власник 1/2 частини спірної квартири ОСОБА_2 не надавав своєї згоди ні на оренду своєї частки квартири, ні на її продаж і незаконним шляхом був позбавлений своєї частини власності. ОСОБА_3 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_6 бути її представником щодо укладення та підписання договору оренди спірної квартири, однак, довіреність не містить посилань на можливість викупу квартири у майбутньому, на ціну квартири та інші умови продажу для зарахування орендної плати в рахунок ціни за квартиру і відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 погоджувались з істотними умовами договору. Суд також зробив висновок, що договір оренди спірної квартири від 01 листопада 2009 року є нікчемним.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 грудня 2016 року у справі № 522/1921/16-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2016 року скасовано.

Позов ОСОБА_3 і ОСОБА_2 задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 березня 1993 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів № 13-72.

Відмовлено ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення разом з особами, що з ним проживають.

Відповідно до звіту про визначення ринкової вартості невід`ємних поліпшень квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 07 вересня 2018 року, який надано ТОВ «АМК Траст», ринкова вартість спірної квартири, у результаті невід`ємних поліпшень квартири, збільшилась на 154 622,00 грн

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Скіндером В. Б., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень частини першої статті 317, частини першої статті 319, частини першої статті 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду України, які викладені у постановах: від 24 червня 2015 року № 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року № 6-2233цс16.

За змістом частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Верховний Суд звертає увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевому набувачу збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач може заявити до власника спірного нерухомого майна позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на його повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваного майна, а у разі здійснення поліпшень цього майна, які не можна відокремити від нього без завдання йому шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-389цс16, та Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 був добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, яке вибуло з його володіння поза його волею на підставі рішення суду.

При цьому за час перебування спірної квартир у власності ОСОБА_1 він здійснив поліпшення нерухомого майна, внаслідок чого його ринкова вартість збільшилася, що підтверджено наявним у матеріалах справи звітом про визначення ринкової вартості невід`ємних поліпшень квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 07 вересня 2018 року, який надано ТОВ «АМК Траст».

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відшкодування на користь позивача здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилась його вартість, а саме на 154 622 грн.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову в частині компенсації здійснених добросовісним набувачем витрат на суму здійснених поліпшень майна.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги поданий ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог звіт про визначення ринкової вартості невід`ємних поліпшень квартири.

Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на те, що звіт про визначення ринкової вартості невід`ємних поліпшень квартири є недопустимим доказом у справі, оскільки ні вона, ні ОСОБА_2 під час розгляду справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання клопотання про призначення судом відповідної судової експертизи, не ставили під сумнів поданий позивачем звіт.

Правильними є також висновки суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спірному нерухомому майні є неефективним способом захисту, оскільки не відповідає змісту порушеного права.

Вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені вище норми матеріального права, надав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язаний був довести обставини, на які посилався на підтвердження позову, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилась вартість спірного майна, та обрання позивачем неефективного способу захисту щодо позовної вимоги про визнання права власності на майно.

Доводи ОСОБА_7 про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 753/427/16 (провадження № 61-25866св18) та від 17 травня 2021 року у справі № 296/1033/18 (провадження № 61-14137св20), колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлено інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Скіндером Владиславом Броніславовичем, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б.І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець