Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №530/3/17

Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 530/3/17

провадження № 61-26690св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство «Агроекологія»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Агроекологія» на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 березня 2017 року у складі судді Должко С. Р. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Приватне підприємство "Агроекологія" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутого майна та грошей згідно ст. 1212 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідач без належних правових підстав та належної перевірки документального обґрунтування виплат отримала від позивача грошові кошти та товарно-матеріальні цінності.

З урахуванням уточнених позовних вимог просило стягнути з відповідача 24 637,34 грн, 31,9 ц ячменю, 27,99 ц кукурудзи, 8 ц соняшнику, 171,42 ц пшениці.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 березня 2017 року в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Агроекологія» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факти, викладені в позовній заяві, є необґрунтованими та не відповідають дійсним обставинам, що підтверджується наявними у справі доказами.

Не погодившись із вказаним рішенням, Приватним підприємством"Агроекологія" подано до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агроекологія» відхилено, рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що Приватне підприємство «Агроекологія» з власної ініціативи виплачувало кошти ОСОБА_1 та надавало товарно-матеріальні цінності за реальне використання належних відповідачу земельних ділянок.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2017 року Приватним підприємством «Агроекологія» подано до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року.

У касаційній скарзі Приватне підприємство «Агроекологія» посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ґрунтуються на припущеннях і домислах. Зокрема, судами попередніх інстанцій не встановлено і не доведено факту укладання договору оренди землі.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою і витребувано цивільну справу № 530/3/17 з Зіньківського районного суду Полтавської області.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 червня 2019 року справу передано на розгляд Верховного Судуу складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (паю) на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області площею 4,5900 га кадастровий номер НОМЕР_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 18 грудня 2001 року. 15 січня 2008 року між нею та Приватним підприємством «Агроекологія» був укладений договір оренди належної відповідачу земельної ділянки строком на 25 років. Вказаний договір був зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської філії Державного підприємства "Центру Державного земельного кадастру при Держкомземі України" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 лютого 2009 року, договір чинний і на даний час, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24 січня 2017 року № НВ-5305222412017.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , яким був складений заповіт на ім`я ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину після покійного та успадкувала належну йому земельну ділянку.

За життя ОСОБА_2 уклав з Приватним підприємством "Агроекологія" договір оренди землі щодо оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,8599 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , що розташована на території Ставківської сільської ради Зіньківського району, Полтавської області, яка належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4 , виданого Ставківською сільською радою Зіньківського району Полтавської області 18 грудня 2001 року. Дія даного договору закінчувалася 15 січня 2008 року.

11 вересня 2013 року відповідач замовила технічну документацію із землеустрою, яку виготовили в період до 23 червня 2014 року, а 26 липня 2016 року вона зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку, підтвердженням чого є інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01 серпня 2016 року №6475132.

До 2012 року відповідач працювала обліковцем тракторної бригади та МТФ Приватного підприємства «Агроекологія». ОСОБА_1 надала завірену копію заповіту, а потім і копію свідоцтва про право на спадщину до контори Приватного підприємства «Агроекологія». Так як успадкована земельна ділянка після смерті ОСОБА_2 залишилася у фактичному користуванні Приватного підприємства «Агроекологія», підприємством відповідачу виплачувалася плата за користування цієї земельної ділянки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися на момент його смерті.

Статтею 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

ОСОБА_1 у встановлений законом строк прийняла спадщину після померлого ОСОБА_2 та успадкувала належну йому земельну ділянку площею 4,8599 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , що розташована на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

ОСОБА_1 є власником вказаної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1658, виданого 24 листопада 2011 року державним нотаріусом Опішнянської державної нотаріальної контори Піскун А. Ю., зареєструвавши 26 липня 2016 року право власності на вказану земельну ділянку.

Судами встановлено, що з дня смерті ОСОБА_2 і до часу оформлення права власності відповідачем Приватне підприємство "Агроекологія" користувалося земельною ділянкою площею 4,8599 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , тобто вирощувало сільськогосподарську продукцію, якою в подальшому розпоряджалося, за що і виплачувало ОСОБА_1 плату з власної ініціативи та надавало товарно-матеріальні цінності за фактичне використання належної відповідачці земельної ділянки.

Вказані обставини підтверджено матеріалами справи.

Такі відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та отримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними і, з огляду на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, передбачають правомірність сплати коштів за таке користування.

Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги відповідача та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Агроекологія» залишити без задоволення.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є.В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило