Історія справи

Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 187/806/18

провадження № 61-7831св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , Чаплинська сільська рада Петриківського району Дніпропетровської області, Державна нотаріальна контора Петриківського нотаріального округу Дніпропетровської області, Відділ у Петриківському районі міськрайонного управління у Петриківському районі та м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2018 року у складі головуючого судді Іщенко І.М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 рокуу складі суддів: Деркач Н.М., Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, Державної нотаріальної контори Петриківського нотаріального округу Дніпропетровської області, Відділу у Петриківському районі міськрайонного управління у Петриківському районі та м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про продовження строку для прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Позов мотивовано тим, що у 1995 році померла її мати ОСОБА_3 Вона та її сестра ОСОБА_4 не претендували на спадкове майно та земельну ділянку, яка належала матері, так як весь час там жив її брат ОСОБА_5 , який успадкував це майно. Позивач постійно проживала у м. Жданівка Донецької області і не знала, що її мати мала сертифікат на землю. У 2014 році ОСОБА_1 переїхала в с. Ульянівка і має статус особи, переміщеної з тимчасової окупованої території України. Їй стало відомо, що її племінник - відповідач ОСОБА_2 володіє земельним паєм розміром 6,970 га., який за життя належав матері позивача.

ОСОБА_1 вважала, що вона з поважних причин пропустила строк для прийняття спадщини, а саме - на 1/3 частину всього майна, яке належало її матері ОСОБА_3 , її братом був прихований факт наявності земельного сертифіката, отриманий за життя матір`ю.

На підставі наведеного, позивач просила суд продовжити їй строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , визнати за нею право власності на 1/3 частину земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , зобов`язати відділ у Петриківському району міськрайонного управління у Петриківському районі та м. Кам`янське Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області зареєструвати за нею право власності на 1/3 частину вищезазначеної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2018 року, залишене без зміни постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про продовження строку для прийняття спадщини та визнання права власності на частину спадкового майна після смерті її матері ОСОБА_3 суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не вступила в управління або володіння спадковим майном або його частиною з березня 1995 року, не надала доказів про поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини, фактично відмовилась від спадщини, так як не вчинила жодної дії, які б свідчили про прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Петриківського районного суду Дніпропетровської області № 187/806/18.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції не було встановлені фактичні обставини справи та суди відмовили у задоволенні позову без належного обґрунтування. Скаржник зазначає, що не було взято до уваги поважність причин пропуску строку на спадкування спірної земельної ділянки, оскільки про її існування їй стало відомо тільки у 2018 році.

Крім того, зазначає, що не вступила в управління або володіння спадковим майном після смерті матері, з поважних причин, а саме, що її брат приховував факт наявності земельного сертифіката, про який їй стало відомо лише в 2018 році.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

22 травня 2019 року надійшов відзив від Петриківської державної нотаріальної контори, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

28 травня 2019 року надійшов відзив від Представника ГУ Держгеокадастру у Дніпровській області, в якому вважає, що судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження ( а.с.7-8).

З 21 листопада 1986 року позивач була зареєстрована та мешкала у м. Жданівка Донецької області. З 18 серпня 2014 року перемістилася з тимчасової окупованої території в Дніпропетровську область Петриківського району с. Ульянівка.

Як встановлено судами, мати позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 6).

Згідно довідки Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області № 426 від 31 серпня 2018 року, ОСОБА_5 , 1936 року народження, був зареєстрований та проживав разом з матір`ю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с.83)

Як встановлено судами, згідно відповіді нотаріуса, 14 лютого 2001 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом сину померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , який проживав у АДРЕСА_3 і який фактично прийняв спадщину на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що складалось із сертифіката на право на земельну частку (пай) розміром 3,78 га. Заяв від інших спадкоємців не надходило. (а.с. 66).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серї НОМЕР_1 . (а.с.52)

Як встановлено судами, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , був батько відповідача ОСОБА_5

Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_3 жодних дій щодо прийняття спадщини не вчинили.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що нею з поважних причин пропущено строк на спадкування після смерті матері спірної земельної ділянки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше й регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Частинами 4, 5 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК (2004 року) передбачено, що відносини спадкування регулюються нормами ЦК (2004 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Оскільки мати позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до даних правовідносин між сторонами слід застосовувати норми ЦК УРСР 1963 року.

Згідно статей 529, 548, 549 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном чи подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.

Частиною першою статті 550 ЦК УРСР 1963 року обумовлено, що строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 цього кодексу, може бути подовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку й без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Відповідно до ст. 553 ЦК УРСР 1963 року вважається, що відмовився від спадщини спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Таким чином, суди встановивши всі фактичні обставини справи прийшли до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 протягом шести місяців з дня смерті матері ОСОБА_3 жодної дії на прийняття спадщини не вчинила, знала, що спадщину після смерті матері прийняв її брат ОСОБА_5 , особисто із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталася. Зазначені обставини позивач підтвердила у позовній заяві та встановлено судами.

Таким чином суд першої та апеляційної інстанції встановивши всі фактичні обставини справи, прийшли до обґрунтованого висновку про відмову в позові, а посилання скаржниці, що пропущений нею строк на спадкування з поважних причин та посилання на ту обставину, що від неї приховали наявність у її матері за життя спірної земельної ділянки (паю) не знайшли свого підтвердження та спростовані судом першої та апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С.Ю. Мартєв

Є. В. Петров