Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.12.2019 року у справі №299/1084/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2021 року

м. Київ

справа № 299/1084/17

провадження № 61-17737св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бора Юрій Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Таскомбанк" на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року

у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кожух О. А., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" (далі -

ПАТ "ВіЕс Банк "), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - АТ "Таскомбанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 30 квітня 2008 року між ПАТ "ВіЕс Банк" (правонаступник ВАТ "Електрон Банк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № KF48840, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 12 000,00 дол. США зі сплатою 12,00 % річних,

з кінцевим строком погашення не пізніше 28 квітня 2023 року.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором

від 30 квітня 2008 року № KF48840 з ОСОБА_2 укладений договір поруки від 10 червня 2008 року.

Зазначало, що рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року у справі № 299/2168/15-ц, яке набрало законної сили, з відповідачів стягнуто заборгованість за кредитним договором станом на 10 липня 2015 року у загальному розмірі

293 306,70 грн та судові витрати на суму 1 527,43 грн.

У грудні 2016 року це рішення добровільно було виконано боржником.

Оскільки кредитний договір від 30 квітня 2008 року діє до повного виконання зобов'язань, ПАТ "ВіЕс Банк" мав право нараховувати відсотки

з 10 липня 2015 року до повного виконання зобов'язань. Станом на квітень 2017 року відповідачі своїх договірних зобов'язань не виконали в повній мірі, а тому заборгували банку кошти в розмірі 8 408,02 дол. США, що становить 223 324,83
грн, які позивач просить солідарно стягнути разом із судовим збором у розмірі 5
303,45 грн.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ПАТ "ВіЕс Банк" просило суд стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором від 30 квітня

2008 року № KF48840 у сумі 8 408,02 дол. США, що становить 223 324,83 грн, а саме: 4 589,01 дол. США, що становить 121 888,38 грн, - заборгованість за кредитом, 301,75 дол. США, що становить 8 014,76 грн, - заборгованість за відсотками; 3 517,26 дол. США, що становить 93 421,70 грн, - пеня.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 30 листопада 2017 року ПАТ "ВіЕс Банк" у складі судді Рішко Г. І. позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 408,02 дол. США, що становить 223 324,83 грн, з яких: 4 589,01 дол. США, що становить

121 888,38 грн, - заборгованість за кредитом, 301,75 дол. США, що становить 8014,76 грн, - заборгованість за відсотками; 3 517,26 дол. США, що становить 93
421,10 грн, - пеня.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 07 грудня

2015 року у справі № 299/2168/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредитної заборгованості в розмірі 293 306,70 грн, останні добровільно виконали 27 грудня 2016 через касу банку із цільовим призначенням - надходження готівки в погашення кредиту згідно

з кредитним договором від 30 квітня 2008 року № KF48840.

Із розрахунку заборгованості станом на 03 травня 2017 року, який подано представником позивача, видно, що внесені відповідачами 27 грудня

2016 року кошти у розмірі 293 306,70 грн в межах пункту 3.5 кредитного договору від 30 квітня 2008 року були направлені в послідовній черговості на погашення простроченої заборгованості за нарахованими процентами, на погашення простроченої заборгованості за кредитом, на погашення простроченої комісії, на погашення строкової заборгованості за нарахованими процентами, на погашення строкової заборгованості за кредитом, на погашення пені за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів, на погашення штрафних санкцій, а тому наявні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідачів у солідарному порядку, відповідно до умов укладеного кредитного договору та договору поруки, на користь банку існуючої станом на 03 травня 2017 року заборгованості за договором кредиту від 30 квітня 2008 року в розмірі

8 408,02 дол. США, що становить 223 324,83 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 30 листопада 2017 року скасовано.

У позові ПАТ "ВіЕс Банк" відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 07 грудня

2015 року достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором,

у тому числі і заборгованість за тілом кредиту. Вказане рішення боржником виконано в повному обсязі, а тому позовні вимоги банку в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Відсотки та пеня, які просить стягнути банк, нараховані після пред'явлення ним вимоги, тобто неправомірно, а тому вказані суми стягненню також не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду,

АТ "Таскомбанк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

10 грудня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не встановив фактичних обставин справи та не звернув увагу на те, що в грудні 2016 року рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року, у справі № 299/2168/15-ц добровільно виконано боржником безпосередньо через касу банку, а не через органи державної виконавчої служби.

Зазначає, що відповідно до пункту 7.1 кредитного договору від 30 квітня 2008 року № КР48840 кредитний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Оскільки вказаний кредитний договір діє до повного виконання, то

ПАТ "ВіЕс Банк" мав право нарахувати відсотки з 10 липня 2015 року до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Вказує, що апеляційний суд не врахував того, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня

2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зазначено, що плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20 цієї постанови також зазначається, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником

(як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Зазначає, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк", у частині стягнення заборгованості за простроченими процентами і пенею, не врахував законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бори Ю. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому касаційну скаргу просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ "Таскомбанк" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, що 30 квітня 2008 року між ПАТ "ВіЕс Банк" (правонаступник ВАТ "Електрон Банк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № KF48840 на суму 12 000,00 дол. США зі сплатою 12,00 % річних, з кінцевим строком повернення не пізніше 28 квітня 2023 року.

10 червня 2008 року сторонами внесено зміни до вказаного кредитного договору, зокрема, збільшено суму кредиту до 22 000,00 дол. США.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором

від 30 квітня 2008 року № KF48840 між ПАТ "ВіЕс Банк", позичальником ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2 укладений договір поруки

від 10 червня 2008 року.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 07 грудня 2015 року, у справі № 299/2168/15-ц за позовом

ПАТ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з останніх стягнуто заборгованість за кредитним договором від 30 квітня 2008 року № KF48840 станом

на 10 липня 2015 року у загальному розмірі 293 306,70 грн та судові витрати на суму 1 527,43 грн. Вказану суму заборгованості ПАТ "ВіЕс Банк" просило стягнути як існуючу на той час, за їх розрахунками, заборгованість за вищевказаним кредитним договором, у тому числі, і суму основного боргу до повного погашення кредитних коштів.

Зазначене рішення суду ОСОБА_1 виконав і на користь

ПАТ "ВіЕс Банк" сплатив присуджену судом заборгованість за договором про надання споживчого кредиту, а також судові витрати, що визнається сторонами та підтверджується квитанціями від 27 грудня 2016 року № 782273, ПН2208, ПН2210.

Відповідно до розрахунку, наданого банком, станом на 03 травня 2017 року у відповідачів утворилася заборгованість за кредитним договором

від 30 квітня 2008 року у сумі 8 408,02 дол. США, що становить

223 324,83 грн, а саме: 4 589,01 дол. США - тіло кредиту, 301,75 дол. США - заборгованість за відсотками, 3 517,26 дол. США - пеня.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та

в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом статті 526, частини 1 статті 530, статті 610 та частини 1 статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу другого частини першої

статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою

статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду

у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 4-154цс18), від 31 жовтня 2018 року

у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Апеляційний суд, встановивши, що відповідачі виконали рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 07 грудня 2015 року у справі № 299/2168/15-ц за позовом

ПАТ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 квітня 2008 року № KF48840, відповідно до якого з останніх стягнуто заборгованість у загальному розмірі 293 306,70 грн, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги банку в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Також правильним є висновок апеляційного суду про те, що відсотки та пеня, які банк просить стягнути, нараховані після пред'явлення банком вимоги, а тому вказані суми стягненню не підлягають.

Доводи касаційної скарги про те, апеляційний суд, відмовляючи

у задоволенні позовних вимог ПАТ "ВіЕс Банк", правонаступником якого

є АТ "Таскомбанк" у частині стягнення заборгованості за простроченими процентами і пенею, не врахував законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами, як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, є безпідставними, оскільки банком не заявлені вимоги на підставі положень статті 625 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Таскомбанк" залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк