Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №640/3072/17

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 640/3072/17-ц

провадження № 61-16035св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С.О., СтупакО.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Іноземне підприємство «Омбілік Інвестментс»,

особа, яка подала апеляційну скаргу - Акціонерний банк «Південний»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного банку «Південний» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 березня 2017 року у складі судді Сенаторова В. М. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року у складі суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

28 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Іноземного підприємства «Омбілік Інвестментс» (далі - ІП «Омбілік Інвестментс») про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності.

Позов обґрунтовано тим, що 10 вересня 2015 року сторонами укладено договір позики, на підставі якого позичальник ІП «Омбілік Інвестментс» отримав 3 500 000,00 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язання 18 квітня 2016 року між тими ж особами укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. У зв'язку з невиконанням ІП «Омбілік Інвестментс» умов договору позики, 24 січня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до нього з вимогою про дострокове повернення позики. У вимозі позивач зазначив, що у разі її невиконання до 23 лютого 2017 року він вчинить дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 23 березня 2017 року позов задоволено. Звернено стягнення в рахунок погашення заборгованості ІП «Омбілік Інвестментс» перед ОСОБА_3 на предмет іпотеки - кв. № 4, загальною площею 115,3 кв. м, житловою площею 87,8 кв. м та нежитлові приміщення 3-го поверху № 7-:-11 житлового будинку літ. «А-3», загальною площею 72,4 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором позики, тому є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року, апеляційну скаргу АБ «Південний» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції стосовно задоволення позову.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Господарського суду Харківської області від 11 січня 2016 року записи про перебування спірного нерухомого майна в іпотеці у банка вилучено з Державного реєстру іпотек. Після скасування вказаного рішення судом апеляційної інстанції банк не звернувся до Державного реєстратора із заявою про поновлення запису про іпотеку в Державному реєстрі іпотек. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 грудня 2014 року у провадженні № 6-201цс14, на час переходу права власності на спірне нерухоме майно до ОСОБА_3 спірні об'єкти нерухомості не були предметом іпотеки перед банком.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У червні 2016 року АБ «Південний» звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

31 липня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

03 квітня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі зазначено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення не встановлено, що спірні об'єкти нерухомості перебували в іпотеці у АБ «Південний» як забезпечення за кредитним договором від 28 грудня 2009 року № В-12/2, а також під арештом на підставі ухвал суду в інших справах про забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції вказаних порушень суду першої інстанції не виправив.

Судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Однак, захист цивільних прав у такий спосіб є неправильним, оскільки можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України, а статтею 392 ЦК України підтверджується вже наявне право власності. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. За умовами договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_4 та ІП «Омбілік Інвестментс», передбачено позасудовий узгоджений сторонами порядок визнання права власності при зверненні стягнення на предмет іпотеки, а саме договір має застереження про право іпотекодержателя переоформити на себе право власності на предмет іпотеки, або шляхом добровільного укладення окремого договору.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що на момент набуття ОСОБА_3 права власності на спірні об'єкти нерухомості, ця нерухомість не була в іпотеці у банку не відповідає вимогам законодавства і практиці Верховного Суду України, оскільки постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року рішення Господарського суду Харківської області від 11 січня 2016 року в частині вилучення записів про іпотеку з реєстрів скасовано, тобто відповідний запис поновлено у реєстрі з моменту його первинного вчинення.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У запереченнях на касаційну скаргу, поданих позивачем ОСОБА_3 у вересні 2017 року, зазначено про безпідставність доводів заявника касаційної скарги. Стосовно обраного ним способу захисту прав зазначено, що частиною другою статті 16 ЦК України, статей 33, 36, частини першої статті 37 Закону не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами у цій справі спір відсутній, а справа штучно сфабрикована з метою здійснення перепон для АБ «Південний», як іпотекодателю, ОСОБА_3 заперечує з тих підстав, що правовідносини сторін у справі виникли на підставі договорів позики та іпотеки, які є чинними та ніким не оскаржувались.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 вересня 2015 року між ІП «Омбілік Інвестментс» та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно з умовами якого позикодавець ОСОБА_3 надав позичальнику ІП «Омбілік Інвестментс» грошові кошти у розмірі 3 500 000,00 грн під 1% річних зі строком повернення до 10 вересня 2030 року та умовою повернення коштів щомісячно рівними частками (а. с. 6).

18 квітня 2016 року з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики сторони уклали договір іпотеки, за яким відповідач передав в іпотеку кв. № 4 та нежитлові приміщення 3-го поверху № 7-:-11 житлового будинку літ. «А?3» за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7-10).

Відповідно до пункту 11 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмету іпотеки. Цим застереженням сторони домовились визначити такі можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки:

а) набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем. Підписанням договору, іпотекодавець засвідчив, що він надає іпотекодержателю згоду на набуття права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність. Іпотекодавець підписанням договору засвідчує, що наявність будь?яких інших документів, крім договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається. Ці документи є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки увласність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону, іпотекодержатель зобов'язаний передати нотаріусу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки;

б) продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону, для чого іпотекодавець шляхом підписання цього договору надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною, яка встановлена за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем на момент укладання договору, або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя і здійснити всі необхідні дії.

Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, серед перелічених пунктом 11 договору, належить іпотекодержателю. Визначені договором способи задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджають укладанню окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застосувати інші встановлені законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, або у разі продажу іпотекодержателем предмету іпотеки, всі мешканці зобов'язані звільнити предмет іпотеки протягом одного місяця.

У зв'язку з неналежним виконанням підприємством умов договору позики, 23 січня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до нього з вимогою про дострокове повернення позики (а. с. 11).

20 березня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано задовольнити вимоги ОСОБА_3 у розмірі 3 500 000,00 грн за рахунок майна, переданого за договором іпотеки від 18 квітня 2016 року (а. с. 22).

20 березня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. відмовлено в реєстрації права власності на нерухоме майно в зв'язку з тим, що документи, надані заявником, зокрема виконавчий напис, не підтверджує виникнення права власності (а. с. 25 - 26).

У межах апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент укладення ІП «Омбілік Інвестментс» та ОСОБА_3 договору позики та договору іпотеки, вже перебували в іпотеці АБ «Південний» на підставі договорів іпотеки від 28 вересня 2009 року, від 01 лютого 2010 року, укладених між ППФ «Альтаир», ТОВ «Омбілік-трейд», ПАТ АБ «Південний» на забезпечення виконання договору кредиту від 28 грудня 2009 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11 січня 2016 року за позовом ПАТ «Альтаир» до АБ «Південний» записи про іпотеку вищезазначеного нерухомого майна вилучено з Державного реєстру іпотек.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року, рішення Господарського суду Харківської області від 11 січня 2016 року в частині вилучення записів про іпотеку з реєстрів скасовано.

Із заявою про поновлення запису про іпотеку в Державному реєстрі іпотек представники банку до Державного реєстратора банк не звертався.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, дослідивши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності з метою погашення заборгованості відповідача за договором позики.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону у разі невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Встановивши факт передання відповідачем ІП «Омбілік Інвестментс» на підставі договору іпотеки об'єктів нерухомості, а саме: кв. № 4 та нежитлові приміщення 3?го поверху № 7-:-11 житлового будинку літ. «А?3» за адресою: АДРЕСА_1, а також факт порушення ним договору позики, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що у позивача ОСОБА_3 виникло право на пред'явлення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 1 Закону іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

З висновком суду апеляційної інстанції про те, що під час переходу права власності на спірне нерухоме майно до ОСОБА_3 спірні об'єкти нерухомості предметом іпотеки перед банком не були, Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону обтяження нерухомого майна підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 затверджено Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек, відповідно до статей 6, 25, 26 якого внесення до Реєстру відомостей про обтяження майна іпотекою здійснюється реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду.

Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону, відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 644/4855/14-ц, в якому відступлено від правової позиції, викладеної у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-201цс14, на яку посилається суд апеляційної інстанції в обґрунтування свого висновку у цій справі.

Зважаючи на викладене, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність обтяження предметів іпотеки через те, що банк не поновив відповідний запис у Державному реєстрі іпотек не відповідає нормам матеріального права, а також практиці Верховного Суду України.

Доводи касаційної скарги про відсутність правових підстав для визнання судом права власності шляхом звернення стягнення предмет іпотеки є обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При вирішенні такої категорії справ судам необхідно встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також вчинення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що сторони в договорі іпотеки передбачивши два окремі способи звернення стягнення на іпотечне майно: шляхом набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за наявності лише договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність та шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону. Можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки сторони у договорі іпотеки не передбачили.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У статті 12 Закону визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Законом визначено способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: 1) передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а також надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Стаття 37 Закону не вказує на можливість визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі), як вказано у частини першій статті 38 згаданого Закону. Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля іпотекодержателя та вчинення ним дій, передбачених законом.

Позивач, при цьому, не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Відповідний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14?38цс18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц (провадження № 14-343цс18).

Судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою положення статей 36-38 Закону та пункт 11 договору іпотеки, внаслідок чого висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях є такими, що не відповідають нормам матеріального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що після скасування судового рішення щодо виключення із Державного реєстру іпотек запису про перебування спірного майна в іпотеці, банку необхідно було звернутися до Державного реєстратора із заявою про поновлення такого запису, а також про те, що ОСОБА_3 обрав належний спосіб захисту свого порушеного права, є такими, що прийнятий з порушенням норм матеріального права та не відповідає встановленим обставинам справи, а рішення суду першої інстанції впливає на майнові права АБ «Південний», якого не було залучено до участі у справі, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, з позивача на користь АБ «Південний» підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 9 600,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Акціонерного банка «Південний» задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_3 до Іноземного підприємства «Омбілік Інвестментс» про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Південний» 9 600 (дев'ять тисяч шістсот) грн 00 коп судового збору за розгляд касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О.Погрібний

О.В.Ступак