Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

місто Київ

справа № 761/37049/15-ц

провадження № 61-31675св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2017 року у складі судді Волошина В. О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ВойтовськийВ.С., в якому просила перевести на неї права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, укладеному між відповідачами, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ВойтовськимВ.С. 02 лютого 2015 року; припинити право власності на зазначену частку за ОСОБА_4

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частини зазначеної квартири, а інша половина квартири належала її брату ОСОБА_3. Наприкінці березня 2015 року позивач дізналась від ОСОБА_4, що ОСОБА_3 відчужив на її користь свою частину спірної квартири. На думку позивача, в порядку статті 362 ЦК України, вона як співвласник спірної квартири має переважне право на придбання частки свого брата, однак ним не дотримано вимог діючого законодавства, оскільки в усіх письмових повідомленнях, які були направлені на її адресу, в порядку, передбаченому частиною другою статті 362 ЦК України, зазначалась ціна продажу належної йому частини квартири, як в національній валюті, так і в еквіваленті в доларах США, при цьому між ними тривали судові спори щодо усунення перешкод у користуванні спірною квартирою та встановлення порядку користування квартирою між співвласниками. Так, в останньому повідомленні від 15 листопада 2013 року позивачу запропоновано придбати 1/2 частину спірної квартири за ціною 1 148 000, 00 грн, що еквівалентно 140 000, 00 дол. США, а 02 лютого 2015 року між відповідачами укладено договір купівлі-продажу зазначеної частини квартири за ціною 1 148 000, 00 грн, що еквівалентно 60 421, 00 дол. США. Позивач вважає, що ОСОБА_3 під час укладення договору купівлі-продажу не дотримано принципу визначення ціни продажу належної йому частини спірної квартири, а тому має місце недотримання ним положень статті 362 ЦК України.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_3 під час розгляду справи своєї позиції стосовно позовних вимог не висловлював.

ОСОБА_4 проти позову заперечувала, зазначила, що під час укладення договору купівлі-продажу частини квартири, яка належала ОСОБА_3, не порушені права позивача як співвласника спірної квартири, оскільки вона не виявила бажання придбати цю частину квартири, як і не зверталась до відповідача з приводу роз'яснень ціни, за яку відповідач бажає відчужити належну йому частину спірної квартири, просила суд залишити позов без задоволення.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що під час розгляду справи позивач не надала належних і допустимих доказів того, що під час укладення договору купівлі-продажу між відповідачами не дотримано положення статті 362 ЦК України, як і не надано доказів того, що третьою особою не дотримано положень Закону України «Про нотаріат»,

пунктів 5.1-5.10 Глави 1 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Твердження позивача про те, що доларовий еквівалент ціни продажу станом на час укладення договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами, не співпадає з доларовим еквівалентом ціни за спірну частину квартири, яка була запропонована їй, судом оцінена критично, оскільки згідно з офіційним курсом валют НБУ станом на дату повідомлення, 15 листопада 2013 року, ціна продажу в доларовому еквіваленті також не співпадає з курсом, який був запропонований позивачем (100 дол. США = 799, 30 грн - офіційний курс і відповідно, ціна продажу становить 143 625, 67 дол. США).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що доводи заявника про те, що запропонована ОСОБА_3 ціна продажу виражена в доларовому еквіваленті та на момент укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_4 змінилася у зв'язку зі спливом певного часу та коливанням курсу валют, є безпідставними, оскільки розрахунки між відповідачами відбувалися в гривні, шляхом перерахування грошової суми в розмірі 1 148 000, 00 грн на відкритий ОСОБА_3 рахунок у банку. Ця сума повністю тотожна з тією, за яку ОСОБА_3 пропонував ОСОБА_2 придбати його частку в спільному майні. Також апеляційним судом відхилено посилання заявника на те, що суд першої інстанції не врахував наявність судових спорів між нею та ОСОБА_3 щодо користування спірною квартирою, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку цим доводам, послідовно виклав оцінку ним у рішенні, правильно зазначивши, що такі обставини не мають правового значення під час вирішення спору щодо дотримання чи недотримання ОСОБА_3 положень статті 362 ЦК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСКНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що поза увагою судів залишився зміст диспозиції статті 362 ЦК України, яка не передбачає для потенційного покупця обов'язку звернення з листами щодо конкретизації ціни та його можливих правових наслідків як відповідного обов'язку продавця. На переконання заявника, суд допустив розширене тлумачення статті 362 ЦК України і обґрунтував свій висновок обставиною, яка правового значення не має і з якою відповідачі свої заперечення не пов'язували. ОСОБА_3 В порушив свій обов'язок, встановлений статтею 362 ЦК України, оскільки здійснив продаж спірної частки ОСОБА_4 на умовах, відмінних від запропонованих, не дотримавши вимог щодо ціни та інших умов.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що єдиною вимогою щодо продажу частки у праві спільної часткової власності є повідомлення інших співвласників про намір продати свою частку. До позовної заяви додані три заяви з приводу відчуження 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, які позивач отримала від ОСОБА_3 через нотаріусів. На жодну заяву позивач відповіді не надала. Позиція позивача про те, що пріоритет при розрахунках між сторонами має грошовий еквівалент, виражений у іноземній валюті є хибною, оскільки відповідно до частини першої статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХКАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження у травні 2018 року передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Із свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Восьмою Київською державною нотаріальною конторою 12 березня 2007 року за реєстровим № 5-285 та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Восьмою Київською державною нотаріальною конторою 12 березня 2007 року за реєстровим № 5-281, встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1, в рівних частках, по 1/2 частині кожен.

23 січня 2008 року ОСОБА_3 через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, у порядку статті 84 Закону України

«Про нотаріат» звернувся до ОСОБА_2 з пропозицією придбати у нього належну йому 1/2 частку в спільному майні - у квартирі АДРЕСА_1, за 2 146 250, 00 грн, що еквівалентно 425 000, 00 дол. США. Також зазначив, що у разі неотримання відповіді на таку пропозицію протягом місяця належна йому частка квартири буде продана іншій особі.

04 липня 2011 року ОСОБА_3 через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ВойтовськогоВ.С. у порядку статті 84 Закону України «Про нотаріат» звернувся до ОСОБА_2 з пропозицією придбати у нього належну йому 1/2 частку в спільному майні - квартирі № АДРЕСА_1, за 1 200 000, 00 грн, що еквівалентно 150 000, 00 дол. США. Також зазначив, що у разі неотримання відповіді на дану пропозицію протягом місяця належна йому частка квартири буде продана іншій особі.

15 листопада 2013 року ОСОБА_3 через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ВойтовськогоВ.С. у порядку статті 84 Закону України «Про нотаріат» звернувся до ОСОБА_2 з пропозицією придбати у нього належну йому 1/2 частку в спільному майні - квартирі № АДРЕСА_1, за 1 148 000, 00 грн, що еквівалентно 140 000, 00 дол. США. Також зазначив, що у разі неотримання відповіді на таку пропозицію протягом місяця, належна йому частка квартири буде продана іншій особі.

Факт отримання зазначених пропозицій ОСОБА_2 не заперечувався.

За спливом одного місця після отримання кожної із цих пропозицій позивачем відповідач ОСОБА_3 не здійснював відчуження належної йому частини у спільному майні іншій особі на запропонованих ним же умовах.

Також не заперечувалося позивачем, що повідомлення про надання згоди або відмови придбати частку в майні - квартирі № АДРЕСА_1 за запропоновану суму у визначений в пропозиції строк нею ОСОБА_3 не направлялося.

02 лютого 2015 року ОСОБА_3 відчужив належну йому 1/2 частку квартири № АДРЕСА_1 ОСОБА_4

Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року, продаж відбувся за 1 148 000, 00 грн, які продавець отримав у повному обсязі до моменту підписання цього договору.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом частин першої, другої та четвертої статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Будучи наділені правом на переважну купівлю частки у праві спільної часткової власності, інші співвласники тим не менш не мають переваг і привілеїв щодо ціни та інших умов, на яких має намір продати свою частку співвласник-відчужувач. Для забезпечення здійснення переважного права інших співвласників на купівлю продавець зобов'язаний повідомити інших співвласників про свій намір продати частку. У повідомленні обов'язково має бути визначена ціна, а інші умови продажу мають бути зазначені, якщо вони визначаються продавцем як істотні для укладення даного договору (наприклад, строки розрахунків, форма, у якій співвласник бажає укласти договір, та інші умови, досягнення згоди з яких є необхідним для укладення договору).

Якщо договір купівлі-продажу частки підлягає нотаріальному посвідченню, доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні може бути свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця згідно із статтею 84 Закону України

«Про нотаріат» або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка). Справжність підпису на заяві учасника спільної часткової власності повинна бути засвідчена нотаріально (абзаци 3, 4 пункту 54 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Суб'єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно, і протягом десяти днів - якщо предметом договору купівлі-продажу є рухоме майно. При цьому під здійсненням переважного права необхідно вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що позивач отримала від ОСОБА_3 у порядку статті 84 Закону України «Про нотаріат» три заяви про намір продажу 1/2 частини у спільному майні, в яких також повідомлялось ОСОБА_2 про її переважне право на купівлю такої частки.

Такі пропозиції необхідно вважати офертою ОСОБА_3, яка, безумовно, не є безстроковою, діє в межах розумного строку, повинна містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Правовідносини щодо укладення, зміни і розірвання договору регулюються правилами Глави 53 ЦК України, розташованої у Книзі п'ятій «Зобов'язальне право», тобто спірні правовідносини мають зобов'язальний характер як для сторони оферти, так і для сторони акцепту у спосіб визначений законом.

За загальним правилом договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Ціна товару є істотною умовою правовідносин за договором-купівлі продажу,

а відтак під час продажу частки у праві спільної часткової власності, продавцем має бути виконаний обов'язок повідомлення інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Ці умови оферти є істотними та повинні висловлювати актуальну інформацію стосовно предмета договірних відносин, оскільки впливають на забезпечення переважного права співвласників перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах.

У справі, що переглядається, від моменту повідомлення ОСОБА_2 про намір ОСОБА_3. продати свою частку у їх спільному майні минуло майже 1,5 роки,

а тому під час вирішення спору по суті детальному з'ясуванню судами підлягало, чи відповідають усі істотні умови договору купівлі-продажу, зокрема його ціна, запропонованим ОСОБА_2 умовам.

Верховним Судом встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили доводи сторони позивача про відмінність умов договору купівлі-продажу від умов продажу, повідомлених ОСОБА_2 в частині ціни продажу 1/2 частки об'єкту нерухомості, та дійшли передчасного висновку про те, що ці умови щодо суми є тотожними, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За приписами статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»

(далі - Декрет № 15-93), Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 2 Декрету № 15-93 зазначено, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

У справі, що переглядається, ОСОБА_3 23 січня 2008 року через нотаріуса звернувся до ОСОБА_2 із пропозицією придбати належну йому 1/2 частини квартири № АДРЕСА_1, ОСОБА_3 за ціною 2 146 250 грн, що еквівалентно 425 000, 00 дол. США.

04 липня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_2 із аналогічною пропозицією та визначив ціну 1/2 частини квартири у 1 200 000, 00 грн, що еквівалентно 150 000, 00 дол. США.

15 листопада 2013 року ОСОБА_3 знову звернувся до ОСОБА_2 із аналогічною пропозицією та визначив ціну 1/2 частини квартири у 1 148 000, 00 грн, що еквівалентно 140 000, 00 дол. США.

Таким чином ОСОБА_3 був послідовним у визначенні ціни його частини у об'єкті спільної часткової власності у національній валюті з урахуванням еквіваленту в іноземній валюті у трьох згаданих пропозиціях.

Відповідно до останнього повідомлення від 15 листопада 2013 року грошовий еквівалент вартості 1/2 частини квартири № АДРЕСА_1 визначений ОСОБА_3 у 140 000, 00 дол. США.

Разом з тим, на день укладення договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року та отримання ОСОБА_3 грошових коштів за продаж 1/2 частину згаданої квартири за офіційними даними НБУ курс гривні по відношенню до долара США становив 16,14, тобто визначені у пропозиції від 15 листопада 2013 року 140 000, 00 дол. США становили 2 296 000, 00 грн, що істотно менше від суми в 1 148 000, 00 грн, за яку здійснено продаж зазначеної частки.

На переконання Верховного Суду, така обставина свідчить про відмінність умов, які пропонувалися позивачу для придбання частки відповідача у їх спільному сумісному майні, від умов, на яких ця частка продана ОСОБА_4, що свідчить про порушення переважного права ОСОБА_2 на її придбання.

Верховний Суд наголошує, що за правилом частини четвертої статті 362 ЦК України у разі пред'явлення співвласником позову про переведення на нього прав та обов'язків покупця одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Невнесення цієї грошової суми на депозитний рахунок суду є самостійною підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи міститься копія квитанції від 11 січня 2017 року № 20366292 на суму коштів 1 148 000, 00 грн (том 1 а.с. 246) та запит ОСОБА_2 (том 1 а.с. 242) до суду із проханням повідомити, чи зараховані ці кошти на депозитний рахунок суду як внесок у справі № 761/37049/15-ц.

Разом з тим, відповідь суду на зазначений запит суду у справі відсутня, а обставина внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, судом не з'ясовувалась.

Суди першої та апеляційної інстанцій на зазначені вимоги закону уваги не звернули, належним чином не перевірили, чи відповідають усі істотні умови договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року умовам, запропонованим ОСОБА_2 у повідомленні 15 листопада 2013 року, та чи внесла остання на виконання вимог частини четвертої статті 362 ЦК України на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

Необхідність дослідження доказів, наявних у справі, та встановлення наведених обставин, враховуючи встановлені межі розгляду справи судом касаційної інстанції, позбавляють Верховний Суд можливості вирішити справу по суті та зумовлюють необхідність направлення справи на новий розгляд.

За правилами пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи те, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та надавати оцінку доказам, то за правилами статті 411 ЦПК України справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

В.О.Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак