Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.02.2019 року у справі №464/1666/17

Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 464/1666/17

провадження № 61-30202св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю.В.,

учасники справи:

стягувач (заявник) -публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»,

суб'єкт оскарження -головний державний виконавець Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Батюк Маряна Василівна,

боржник - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова, у складі судді Мички Б. Р.,

від 28 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

від 26 вересня 2017 року.

Короткий зміст скарги та її обґрунтування

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулось до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Батюк М. В.

Скарга мотивована тим, що головним державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Батюк М. В. при примусовому виконанні виконавчих листів у цивільній справі № 464/78/13-ц, які видані Сихівським районним судом м. Львова, були відкриті виконавчі провадження ВП № 39704890 та ВП № 39704965. 25 листопада 2016 року головним державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у вищевказаних виконавчих провадженнях з тих підстав, що ним не виявлено майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, а стягувач відмовився залишити собі майно боржника, нереалізоване під час виконання судового рішення. Заявник вважає, що державним виконавцем були порушені вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а саме: не здійснені усі необхідні для виконання судового рішення дії, які передбачені вказаним законом, що призвело до порушення прав ПАТ «Родовід Банк».

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ «Родовід Банк» просило визнати незаконними дії головного державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Батюк М. В. по виконавчим провадженням ВП № 39704890 та ВП № 39704965 при винесенні постанов про повернення виконавчого документу стягувачу; скасувати постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25 листопада 2016 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28 квітня 2017 року у задоволенні скарги ПАТ «Родовід Банк» відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що стягувач не заявив про своє бажання залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час проведення електронних торгів. Державним виконавцем здійснено необхідні дії та встановлено, що у боржника відсутнє будь-яке інше майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, а тому судом не встановлено порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» і прав заявника.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2017 рокуапеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» відхилено, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що державним виконавцем у межах виконавчих проваджень вчинено всі дії щодо встановлення доходів боржника, розшуку його майна, передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Посилання апеляційної скарги на нездійснення державним виконавцем виконавчих дій не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Короткий зміст касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Родовід Банк» просить скасувати оскаржені ухвали та постановити нову ухвалу про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм Закону України «Про виконавче провадження» та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій надано оцінку тим заходам, які були здійснені державним виконавцем при примусовому виконанні вищевказаних виконавчих листів та не надано належної правової оцінки тим обставинам, що державним виконавцем були вжиті не всі заходи, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження». Залишення за стягувачем нереалізованого майна боржника є його правом, а не обов'язком, а тому не може бути підставою для повернення виконавчих документів стягувачу без розшуку іншого майна та доходів боржника. Оскаржені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу винесені державним виконавцем передчасно та неправомірно. Державним виконавцем були порушені вимоги

статей 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження», не здійснені усі необхідні дії, які передбачені вказаним законом, не було вжито належних заходів по розшуку майна боржника шляхом направлення відповідних запитів до відповідного відділу РАЦС щодо надання інформації про перебування боржника у шлюбі, до уповноважених органів про надання інформації щодо реєстрації боржника як засновника будь-якої установи, а також не вчинено інших дій, передбачених законом.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 березня 2013 року Сихівським районним судом м. Львова видано виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 305 798,33 грн та судового збору у розмірі 3 057,98 грн. На підставі виконавчих листів, виданих на виконання вказаного рішення, державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області були відкриті виконавчі провадження ВП № 39704890 та ВП № 39704965.

25 листопада 2016 року головним державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Батюк М. В. у виконавчих провадженнях ВП № 39704890 та ВП № 39704965 винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання судового рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

Відповідно до протоколів проведення електронних торгів від 16 червня

2016 року № 175604, від 22 липня 2016 року № 185189, від 01 вересня

2016 року № 194665 електронні торги з реалізації 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності боржнику, не відбулися у зв'язку із відсутністю допущених учасників торгів.

Листом Сихівського відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області

від 22 вересня 2016 року № 17909 зазначену інформацію було доведено до відома стягувачу із одночасним роз'ясненням вимог статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV.

Стягувач письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, а саме 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності боржнику.

Згідно відповідей із органу Державної податкової служби України ОСОБА_4 не перебуває на обліку в органах податкової служби.

З відповіді управління Держкомзему у м. Львові Головного управління Держкомзему у м. Львові вбачається, що інформація про наявність земельних ділянок у власності або користуванні ОСОБА_4 у м. Львові, м. Винники, смт Брюховичі та смт Рудно відсутня.

Листом територіального сервісного центру № 4641 Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області головного державного виконавця повідомлено, що транспортні засоби за ОСОБА_4 не зареєстровані.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 14 ЦПК України, 2004 року, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У частині другій статті 387 ЦПК України, 2004 року, зазначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби і приватного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у державі, яке поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

За змістом пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував вказані вимоги Закону України «Про виконавче провадження», надавши оцінку лише тому факту, що стягувач відмовився залишити за собою частину спірної квартири боржника, не встановив та належним чином не перевірив доводів ПАТ «Родовід Банк» щодо недотримання державним виконавцем норм чинного законодавства при вчиненні дій з розшуку іншого майна чи доходів боржника, а саме: чи направляв державний виконавець запити до відповідних органів про надання інформації про перебування боржника у шлюбі, про реєстрацію боржника як засновника будь-якої установи, підприємства, організації; чи звертався державний виконавець до банківських та фінансових установ про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника; чи звертався державний виконавець безпосередньо до самого боржника про наявність майна чи коштів, які йому належать, та які знаходяться у третіх осіб; чи звертався державний виконавець до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України тощо, та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив, чи проводив державний виконавець зазначені перевірки з періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».

Дійшовши висновку про правомірність постанов державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що частиною другою

статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт, та не перевірив, чи складався державним виконавцем такий акт.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, неможливо.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Родовід Банк» задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2017 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк