Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №607/15069/15

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 607/15069/15

провадження № 61-473св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Кузьми Р. М., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 27 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ) та ОСОБА_5 укладеного кредитний договір № 1901/0808/71-224, згідно з яким банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 35 000,00 дол. США із сплатою 11,9 % річних на строк до 27 серпня 2038 року. Відповідач зобов'язався погашати кредит та сплачувати відсотки.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 27 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір № 1901/0808/71-224 Z-1, за умовами якого ОСОБА_5 (іпотекодавець) передав банку (іпотекодержателю) в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

25 травня 2012 року між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях.

ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, в результаті чого станом на 25 листопада 2015 року утворилася кредитна заборгованість у розмірі 295 762,28 грн, з яких: 118 98,93 дол. США, що еквівалентно 284 970,34 грн - заборгованість за кредитом; 214,08 доларів США, що еквівалентно 5127,05 грн - заборгованість за відсотками, 5 364, 50 грн - пеня, 300,39грн - сума за ставкою 3% від суми прострочених відсотків.

У зв'язку з наведеним позивач в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання право власності на цю квартиру за ПАТ «Дельта Банк».

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2016 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором у гривневому еквіваленті згідно з курсом НБУ, що станом на 25 листопада 2015 року становить 295 762,28 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 52,4 кв. м, житловою площею 28 кв. м, яка на праві власності належить ОСОБА_5, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на зазначену квартиру, початкова ціна предмету іпотеки встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочено на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 2 957,62 грн.

В задоволенні решти вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач отримав кредит в іноземній валюті під іпотеку житла, загальна площа якого не перевищує 140 кв. м, непогашена заборгованість перед позивачем склала 295 762,28 грн, тому, з урахуванням положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення. Крім того, зазначений спосіб захисту прав іпотекодержателя передбачений умовами укладеного сторонами іпотечного договору від 27 серпня 2008 року.

Також судом при вирішенні спору застосовано положення Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та зазначено, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії даного Закону підлягає відстроченню.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» у повному обсязі. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_5 3 253,38 грн судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у справі відповідачем сплачено 2/3 частини заборгованості за кредитним договором і ОСОБА_5 продовжує погашати заборгованість за кредитним договором, зазначені обставини не заперечуються позивачем, при цьому у наданих ПАТ «Дельта Банк» довідках вказано про відсутність простроченої заборгованості, а тому, враховуючи неспівмірність суми заборгованості за кредитним договором з вартістю іпотечного майна, відсутні підстави для застосування такого категоричного наслідку неналежного виконання умов кредитного договору, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на такий предмет іпотеки.

У касаційній скарзі, поданій 22 липня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Дельта Банк» просить рішення апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, судом апеляційної інстанції не враховано, що право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя, а вимога про визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку передбачена як умовами іпотечного договору (пункт 12.3), так і нормами Закону України «Про іпотеку».

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_5 зазначав, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є виключно позасудовим способом врегулювання спору і ґрунтується на добровільній згоді сторін іпотечного договору. ПАТ «Дельта Банк» жодним документальним доказом не підтвердило заборгованість за кредитним договором. Також зазначав, що зобов'язання за кредитним договором виконує, прострочена заборгованість за платежами відсутня, натомість ПАТ «Дельта Банк» намагається в судовому порядку позбавити його житла, яке є предметом іпотеки за цим кредитним договором.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами установлено, що 27 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 1901/0808/71-224, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 35 000,00 дол. США із сплатою 11,9 % річних на строк до 27 серпня 2038 року (а. с. 8-15).

Для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором цього ж дня між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_5 передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,4 кв. м, житловою площею 28 кв. м.

На момент укладення іпотечного договору за згодою сторін предмет іпотеки оцінено у розмірі 282 840,00 грн (а. с. 20-23).

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором ПАТ "Сведбанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта Банк" замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях та до нього переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а. с. 34-43).

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконанняабо неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що статтею 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону закріплено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Саме такий правовий висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).

Відповідно до пункту 12 договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:

за рішенням суду (підпункт 12.1);

у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 12.2);

згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене у пунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору (підпункт 12.3):

задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України. Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у цьому підпункті пункту 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (підпункт 12.3.1);

продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 12.3.2).

Тобто, апеляційним судом не було враховано, що позивач не реалізував передбаченого договором способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання, а умовами іпотечного договору не передбачено можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього у судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції наведених умов договору іпотеки та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково виходив з того, що даний спір має бути вирішений у судовому порядку, та відмовив у задоволенні позову з підстав неспівмірності суми кредитної заборгованості з вартістю іпотечного майна, тому вважав, що підстави для визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем відсутні.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене мотивувальна частина рішення апеляційного суду підлягає зміні у частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року змінити у частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик