Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.07.2023 року у справі №570/4882/19
Постанова КЦС ВП від 28.09.2022 року у справі №570/4882/19

Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 570/4882/19

провадження № 61-12213св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на постанову Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання реконструйованого об`єкту, а саме: житлового будинку, загальною площею 360,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 09 червня 2008 року № 233МЖК-1; звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, загальною площею 360,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1565 га, кадастровий номер 5624689500070360017, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться на території с. Великий Олексин Рівненського району Рівненської області в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсоцбанк» в сумі 1 170 723,57 грн, судовий збір 229,40 грн, третейський збір в сумі 12 107,24 грн, яка стягнута відповідно до виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва від 17 липня 2013 року, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/ незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

19 лютого 2020 року ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області до участі у справі залучено правонаступника позивача АТ «Укрсоцбанк» - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк).

У червні 2020 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з заявою про зміну підстав та предмету позову та залучення співвідповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просило визнати предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 09 червня 2008 року № 233МЖК-1 такі реконструйовані об`єкти нерухомого майна як:

- земельну ділянку, загальною площею 0, 0772 га, кадастровий номер 564689500:07:036:0081, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 28774456246, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на території с. Великий Олексин Рівненського району Рівненської області, яка згідно з договором купівлі-продажу від 10 травня 2019 року належить ОСОБА_3 ;

- земельну ділянку площею 0, 0793 га, кадастровий номер 564689500:07:036:0082, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на території села Великий Олексин Рівненського району Рівненської області, яка згідно з договором купівлі-продажу від 10 травня 2019 року належить ОСОБА_2 ;

- квартиру АДРЕСА_2 (складові частки об`єкта нерухомого майна: нежитлові приміщення, підвал № 1 і №А 1), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 15231156246, в будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 122,5 кв. м, житловою площею 58,6 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці, кадастровий номер 564689500:07:036:0082, яка згідно з договором купівлі-продажу від 10 травня 2019 року належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ;

- квартиру АДРЕСА_4 Великий Олексин Рівненського району Рівненської області, що знаходиться на земельній ділянці, кадастровий номер 564689500:07:036:0081, яка згідно з договором купівлі-продажу від 10 травня 2019 року належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Також банк суд просив звернути стягнення на вищезазначені предмети іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 170 723, 57 грн, третейського збору в сумі 12 107,24 грн, а також 229,40 грн судового збору шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позовної заяви АТ «Альфа-Банк» зазначило, що 09 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», і ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 233МЖК. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня було укладено договір іпотеки № 233МЖК-1, за умовами якого зобов`язання з повернення отриманих кредитних коштів забезпечено іпотекою земельної ділянки площею 0,1565 га, кадастровий номер 5624689500070360017, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в с. Великий Олексин Рівненського району Рівненської області, а також житлового будинку АДРЕСА_3 . Згодом житловий будинок, який був предметом іпотеки, реконструйовано, адресу змінено на АДРЕСА_3 , а сам будинок без погодження з банком як іпотекодержателем поділено на два окремих об`єкти нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 і АДРЕСА_5 . На момент звернення до суду з позовом трикімнатна квартира АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 10 травня 2019 року належить на праві власності ОСОБА_2 , квартира АДРЕСА_5 , як незавершене будівництво, на підставі договору купівлі-продажу від 10 травня 2019 року належить на праві власності ОСОБА_3 . Тож, провівши незаконну реконструкцію приміщень з подальшим поділом предмета іпотеки та оформленням окремих об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 порушила умови договору іпотеки та вимоги закону. З урахуванням наведеного, АТ «Альфа-Банк» просило позов задовольнити.

22 вересня 2020 року ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області залучено до участі у справі співвідповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, позов АТ «Альфа-Банк» задоволено. Визнано предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 09 червня 2008 року № 233МЖК-1 наступні об`єкти нерухомого майна: земельну ділянку загальною площею 0,0772 га (кадастровий номер № 564689500:07:036:0081, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 28774456246, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на території с. Великий Олексин Рівненського району Рівненської області, яка згідно договору купівлі-продажу від 10 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Цвіркун Л. В., належить ОСОБА_3 ; земельну ділянку загальною площею 0,0793 га, кадастровий номер № 564689500:07:036:0082, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 25823556246, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на території с. Великий Олексин Рівненського району Рівненської області, яка згідно договору купівлі-продажу від 10 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Цвіркун Л. В., належить ОСОБА_2 ; трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (складові частини об`єкту нерухомого майна: нежитлові приміщення, підвал літ. «А» та літ. «А1»), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 15231156246, в будинку АДРЕСА_3 , що знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер № 564689500:07:036:0082, та згідно договору купівлі-продажу від 10 травня 2019 року № 213, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Цвіркун Л. В., належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ; дворівневу шестикімнатну житлову квартиру АДРЕСА_4 Великий Олексин Рівненського району, що знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер № 564689500:07:036:0081, та згідно договору купівлі-продажу від 10 травня 2019 року № 215, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Цвіркун Л. В., належить ОСОБА_3 . Звернуто стягнення на вищевказані предмети іпотеки на користь АТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 170 723, 57 грн, третейського збору в сумі 12 107,24 грн, а також 229,40 грн судового збору шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій. Вказано, що звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає примусовому виконанню в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Вказував, що у разі вибуття заставного майна із власності іпотекодавця законодавством передбачено механізм захисту іпотекодержателя шляхом переведення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. У цьому випадку у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов`язань іпотекодержатель в силу положень частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на момент пред`явлення таких вимог.

Факт збільшення площі об`єкта нерухомості в результаті самочинної реконструкції не свідчить про те, що цей об`єкт є новоствореним, який може бути виділений в натурі, а є лише частиною нерухомого майна, на яку поширюється іпотека. При цьому новоствореним об`єктом може вважатися лише той, що був створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто неможливо визнати новоствореним нерухомим майном вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідачів про застосування позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначав, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу 2 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Постановою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції помилково ототожнив застосування позовної давності до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки із вирішенням питання про припинення іпотеки та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви про застосування позовної давності. Апеляційний суд на наведене уваги не звернув, помилки, допущені судом першої інстанції, не виправив та залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Останньою постановою Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 30 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 41 845,21 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що, укладаючи договори купівлі-продажу 10 травня 2019 року спірного нерухомого майна, стосовно якого в Державному реєстрі відсутні будь-які застереження про іпотеку, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не мали обґрунтованих сумнівів щодо існування прав чи обтяжень на це майно, тому дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули спірні об`єкти нерухомого майна вільними від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень і є його добросовісними набувачами.

Крім того, апеляційний суд, відхиляючи як юридично безпідставні доводи апеляційної скарги про незаконність одночасної зміни позивачем як предмету так і підстави позову, вказав на те, що звернувшись до суду з заявою про «зміну предмету та підстав» позову, позивач змінив предмет позову, а саме просив визнати «предметом іпотеки» не реконструйований будинок, як було зазначено в первісному позові, а дві квартири вказаного будинку та дві земельні ділянки, які на його думку, були утворені з однієї земельної ділянки, що була предметом іпотеки. Натомість підстава позову залишилась та сама - наявність договору іпотеки і його порушення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У грудні 2022 року АТ «Альфа-Банк» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц та у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 161/236/17, від 04 жовтня 2021 року у справі № 686/28888/19, від 07 травня 2019 року у справі № 926/3371/17, від 23 січня 2020 року у справі № 916/2558/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 15/5009/1800/11, від 18 жовтня 2018 року у справі № 520/258/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції;

- не звернув увагу на те, що банк не давав згоди на поділ предмета іпотеки, тому відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не є добросовісними набувачами спірного майна;

- не врахував, що незалежно від того чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв`язку перебудовою, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію;

- проігнорував, що всі обов`язки іпотекодавця перейшли до відповідачів у момент переходу до них права власності на предмет іпотеки і не має значення чи були вони обізнані з тим, що вказане майно обтяжене.

Разом із касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, яке обґрунтувало тим, що незупинення виконання постанови призведе до зняття заборони відчуження іпотечного майна та зробить неможливим виконання рішення.

У грудні 2022 року АТ «Альфа-Банк» змінило найменування на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»).

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» від інших учасників справи не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 грудня 2022 року касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» на постанову Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Сенс Банк» на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 570/4882/19 із Рівненського районного суду Рівненської області; відмовлено у задоволенні клопотання АТ «Сенс Банк» про зупинення виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2023 року матеріали справи № 570/4882/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 червня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», а після зміни найменування останнього - АТ «Альфа-Банк», і ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 233МЖК, за умовами якого кредитор надав позичальнику грошові кошти в сумі 112 000,00 дол. США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання зі сплатою 13 % річних та комісій.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 09 червня 2008 року банк уклав з ОСОБА_1 іпотечний договір № 233МЖК-1, за умовами якого остання передала в іпотеку земельну ділянку площею 0,1565 га, кадастровий номер: 5624689500070360017, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться на території с. Великий Олексин Рівненського району Рівненської області, та житловий будинок АДРЕСА_7 . Право іпотекодавця на набуття нею у власність вказаної земельної ділянки та житловий будинок підтверджується договорами купівлі-продажу від 09 червня 2008 року, укладеними з ОСОБА_5 .

За умовами пунктів 1.2, 2.1.5, 2.1.7 іпотечного договору від 09 червня 2008 року № 233МЖК-1, невід`ємною частиною предмета іпотеки варто вважати всі наступні покращення і переобладнання предмета іпотеки. Іпотекодавець зобов`язаний не пізніше наступного дня після настання змін надати іпотекодержателю відомості про будь-які зміни, що відбулися чи відбуваються з предметом іпотеки. Без встановленого дозволу відповідних державних органів та письмової згоди іпотекодержателя не можна здійснювати перебудови та/або перепланування предмета іпотеки.

Додатковою угодою № 1 до іпотечного договору від 08 грудня 2010 року змінено порядок повернення кредиту, наданого на придбання предмета іпотеки, а також кінцевий термін повернення кредитної заборгованості - 08 червня 2033 року (включно).

Докази реєстрації відомостей права іпотеки банку в Державному реєстрі іпотек на земельну ділянку площею 0,1565 га, кадастровий номер 5624689500070360017, та на житловий будинок АДРЕСА_3 у матеріалах справи відсутні.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, у зв`язку з чим банк звернувся до третейського суду з позовом про стягнення такої заборгованості.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських банків від 17 липня 2013 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 170 723, 57 грн, 12 107, 24 грн третейського збору і 229, 40 грн судового збору. На виконання вказаного рішення Дніпровським районним судом міста Києва 18 липня 2013 року видано виконавчий лист.

Відповідно до акта перевірки предмета іпотеки та заяви боржника у зв`язку з реконструкцією житлового будинку, площа предмета іпотеки (житлового будинку) збільшена на 250,0 кв. м без дозволу іпотекодержателя, збудований паркан з блоків висотою 270,0 см по периметру земельної ділянки, знесено літню кухню (надвірні будівлі).

Рішенням Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 29 серпня 2012 року присвоєно поштову адресу кожній з частин житлового будинку, а саме АДРЕСА_3 і АДРЕСА_3 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (далі - Державного реєстру), будинок АДРЕСА_3 розділений на дві квартири - квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 122,5 кв. м, яка на підставі договору купівлі-продажу від 10 травня 2019 року належить на праві власності ОСОБА_2 , а також квартиру АДРЕСА_5 , яка є незавершеним будівництвом та на підставі договору купівлі-продажу від 10 травня 2019 року належить на праві власності ОСОБА_3 .

Відповідно до інформаційної довідки від 29 січня 2020 року № 198191615, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Цвіркун Л. В. внесла запис про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 0,0772 га (кадастровий номер: 564689500:07:036:0081), цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться у с. Великий Олексин Рівненського району Рівненської області. Підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу, серія та номер: 217, виданий 10 травня 2019 року.

Згідно з інформаційною довідкою від 29 січня 2020 року № 1981911629, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Цвіркун Л. В. внесла запис про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0, 0793 га (кадастровий номер: 564689500:07:036:0082), цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на території с. Великий Олексин Рівненського району Рівненської області. Підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу, серія та номер: 214, виданий 10 травня 2019 року.

Розмір земельних ділянок, які належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , складає в сукупності 0,1565 га, тобто відповідає площі земельної ділянки, яка є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 09 червня 2008 року № 233МЖК-1.

Водночас в Державному реєстрі відсутні відомості про обтяження щодо земельних ділянок кадастровим номером 564689500:07:036:0081, 564689500:07:036:0082 та нерухомого майна, що розміщено на них.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що представник відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у письмових поясненнях заявили клопотання про застосування позовної давності до вимог АТ «Альфа-Банк».

Правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема обмеження речових прав.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Водночас Верховний Суд враховує, що за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справах «Rysovskyy v. Ukraine», заява № 29979/04; від 16 лютого 2017 року «Kryvenkyy v. Ukraine»,заява № 43768/07).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Отже, положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340).

Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) сформульовано висновок, відповідно до якого добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Подібний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19).

Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) конкретизувала висновки, викладені у низці постанов Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду України та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, щодо деяких питань при вирішенні спорів про звернення стягнення на предмет іпотеки. Конкретизація висновків полягала, зокрема у такому: «За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню. При вирішенні таких спорів потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, виконавши вимоги, викладені у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року, правильно виходив із того, що, укладаючи договори купівлі-продажу 10 травня 2019 року спірного нерухомого майна, стосовно якого в Державному реєстрі відсутні будь-які застереження про іпотеку, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не мали обґрунтованих сумнівів щодо існування прав чи обтяжень на це майно, тому дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули спірне нерухоме майно вільними від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень і є його добросовісними набувачами.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц та у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 161/236/17, від 04 жовтня 2021 року у справі № 686/28888/19, від 07 травня 2019 року у справі № 926/3371/17, від 23 січня 2020 року у справі № 916/2558/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 15/5009/1800/11, від 18 жовтня 2018 року у справі № 520/258/16-ц, є безпідставними з огляду на таке.

На предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів (обставини, на які посилається сторона позивача) і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У постанові від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно, Велика Палата Верховного Суду встановила, що відповідно до протоколу установчих зборів на підставі акта приймання-передачі майно яке було предметом іпотеки (без згоди банку) передано до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю від засновника, яким є іпотекодавець. Надалі таке майно на підставі ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди передано фізичній особі підприємцю (далі - ФОП). Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником. Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про закриття провадження у справі в частині вимог до ФОП, оскільки спір з відповідачем, який набув право власності на предмет іпотеки як ФОП і у результаті здійснення підприємницької діяльності, заявлений юридичною особою, за своїм суб`єктним складом і відповідно до вимог ЦПК України та Господарського процесуального кодексу України, що були чинними на час відкриття провадження у справі, мав розглядатися за правилами господарського судочинства.

У постановах від 17 серпня 2022 року у справі № 161/236/17 та від 04 жовтня 2021 року у справі № 686/28888/19 про звернення стягнення на предмет іпотеки, Верховний Суд встановив, що судовими рішеннями у інших справах вже звернуто стягнення на предмети іпотеки, однак в наслідок проведення іпотекодавцями реконструкції таких предметів іпотеки без згоди банку виконати такі судові рішення неможливо. Також суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

У постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 520/258/16-ц у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, Верховний Суд встановив, що предмет іпотеки вибув із власності іпотекодавця на підставі судового рішення, яке в подальшому скасовано, та дійшов висновку про те, що ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

У постанові від 07 травня 2019 року у справі № 926/3371/17 у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, Верховний Суд встановив, що запис у Державному реєстрі про іпотеку та обтяження спірного майна були припинені реєстратором на підставі підробленої довідки (листа) банком, а предмет іпотеки відчужено іпотекодавцем за договором купівлі-продажу відповідачеві. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що вилучення обтяжень про іпотеку та заборону на відчуження не тягне припинення договору іпотеки.

У постанові від 18 квітня 2019 року у справі № 15/5009/1800/11 за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду у справі за позовом про звернення стягнення на майно та зобов`язання вчинити певні дії, Верховний Суд встановив, що предмет іпотеки відчужено іпотекодавцем іншій юридичній особі без згоди іпотекодержателя, та дійшов висновку про те, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна.

У постанові від 23 січня 2020 року у справі № 916/2558/18 про припинення правовідносин та визнання іпотеки припиненою, Верховний Суд встановив, що позивач не є стороною чинного іпотечного договору, оскільки право власності на предмет іпотеки та статус іпотекодавця перейшли до нових власників нерухомого майна в силу приписів статті 23 Закону України «Про іпотеку», а тому погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Натомість, у справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що на момент відчуження спірного майна уДержавному реєстрі був відсутній запис про його обтяження іпотекою, а тому дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули спірні об`єкти нерухомого майна вільними від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень і є добросовісними набувачами вказаного майна.

Отже, у наведених заявником як приклад постанові суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції встановлено різні фактичні обставини справ, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що банк не давав згоди на поділ предмета іпотеки, тому відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не є добросовісними набувачами спірного майна, та про те, що всі обов`язки іпотекодавця перейшли до відповідачів у момент переходу до них права власності на предмет іпотеки і не має значення чи були вони обізнані з тим, що вказане майно обтяжене, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не були сторонами договору іпотеки від 09 червня 2008 року № 233МЖК-1 та не здійснювали поділ (реконструкцію) предмету іпотеки. За відсутності в Державному реєстрі речових прав відомостей про права банку на спірне нерухоме майно або його обтяження відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знали і не мали знати про існування таких прав чи обтяжень, набули право на таке спірне майно вільним від незареєстрованих прав банку та обтяжень. Право іпотеки банку припинено, відомості про іпотеку поновленню не підлягають.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що у процесі розгляду цієї справи банк не доводив та не обґрунтовував, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є недобросовісними набувачами спірного майна.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого ним рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою апеляційним судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника встановлені судом неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак