Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №523/5540/14

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 523/5540/14

провадження № 61-37188св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2014 року у складі судді Погрібного М. О. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сегеди С. М., Кононенко Н.

А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2013 року, за ним визнано право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_6 у вигляді 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

З метою оформлення права власності на спадкове майно, він звернувся до Четвертої одеської державної нотаріальної контори, однак постановою державного нотаріуса від 24 березня 2014 року № 1112/02-31 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності спадкодавця на зазначене нерухоме майно.

Посилаючись на наведене, позивач просив визнати за ним право власності на спадкове майно, яке складається з 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, як спадкоємець померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 позбавлений можливості у позасудовому порядкуоформити право власності на спадкове майно, яке складається з 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1, у зв'язку з відсутністю у нього правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності на зазначене майно спадкодавця, а тому наявні визначені законом підстави для визнання за ним права власності на зазначене нерухоме майно у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року апеляційні скаргиОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2014 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність у позивача можливості у позасудовому порядку оформити право власності на спадкове майно, а тому наявні правові підстави для визнання за ним у судовому порядку права власності в порядку спадкування за законом на 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі, суд вважав необгрунтованими за відсутності доказів на підтвердження того, що вони за власний рахунок здійснили добудови до спірного будинку. Суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про наявність обов'язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, які заявник обгрунтовував неповідомленням його про розгляд справи, вказавши на те, що відповідач був належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, і не надав доказів поважності причин неявки в судове засідання. Посилаючись на те, що доводи апеляційної скарг ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як осіб, які не брали участь у розгляді справи, є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_2, апеляційний суд їх відхилив та залишив апеляційні скарги без задоволення.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2, у якій він просив скасувати рішення Суворовського районного суду м.

Одеси від 01 серпня 2014 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням територіальної юрисдикції (підсудності) та у його відсутність, незважаючи на своєчасне повідомлення ним про неможливість бути присутнім у судовому засіданні. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, він та інші особи, які не брали участі у справі, але яким були вирішені питання про їх права, оскаржили зазначене судове рішення у апеляційному порядку. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області встановила розгляд вказаної справи неможливий до вирішення справи № 523/10485/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_7, про визнання факту добудов житлового будинку та набуття права власності на них за окремою особою та ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 лютого 2015 року зупинила апеляційне провадження до набрання законної сили судовим рішенням у зазначеній справі. Станом на квітень 2016 року, апеляційний суд не мав правових підстав для відновлення провадження у справі, оскільки розгляд справи № 523/10485/14-ц не завершився, однак ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 квітня 2016 року апеляційне провадження було відновлене, з посиланням на те, що до суду першої інстанції надійшла заява про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2014 року за нововиявленими обставинами, вирішення якої неможливе до розгляду справи апеляційним судом.

Суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини справи, зокрема не урахували, що позивач у 1982 році отримав грошову компенсацію за належну йому частку у спірному домоволодінні, а тому не мав правових підстав претендувати на спадкове майно, дійсним власником якого був ОСОБА_8. До участі у справі не були залучені особи, унаслідок фізичних та грошових затрат яких спірне домоволодіння було добудоване, зокрема ОСОБА_3,

ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Суди не встановили обсяг спадкового майна, унаслідок чого за ОСОБА_1 помилково визнано право власності на домоволодіння, добудова якого відбувалася за його (заявника) власні грошові кошти та кошти членів його родини вже після успадкування спірного майна, тобто після 2006 року.

За наведенихобставин заявник вважав, що рішення Суворовського районного суду м.

Одеси від 09 квітня 2013 року у справі № 1527/2-5399/11 не може бути безумовною підставою для задоволеннявимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом, тим більше, що законність зазначеного судового рішення та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року, за наслідками його перегляду в апеляційному порядку перевіряється Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які є батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 квітня 1947 року.

26 липня 1968 року ОСОБА_8, згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори, зареєстрованим у реєстрі за № 10409, придбав у ОСОБА_9 домоволодіння АДРЕСА_1, яке складалося в цілому з одного одноповерхового кам'яного житлового будинку з надвірними допоміжними приміщеннями.

08 грудня 1982 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 укладений договір купівлі-продажу частини будинку, посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої одеської нотаріальної контори Лазарєвою Л. А., зареєстрований у реєстрі за № 3012, відповідно до якого продавець

(ОСОБА_8) відчужив на користь покупця (ОСОБА_11) 6/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1, що складається із однієї житлової кімнати площею 18,6 кв. м, кухні 2-2, коридору 2-1 (із літ. А) та сараю під літ В. На момент укладення зазначеного договору домоволодіння у цілому складалося з однієї кам'яної житлової будівлі загальною житловою площею 56,2 кв. м з господарськими спорудами: убиральнею під літ. Б, сараєм під літ. В, літньою кухнею під літ. І, цистерною П, огородженням № 1-3 та мощення І, ІІІ, розташованого на земельній ділянці розміром 577 кв. м.

30 жовтня 2002 року ОСОБА_8 на випадок своєї смерті склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І. М., зареєстрований у реєстрі за № 5130, згідно з яким заповів все майно, яке належатиме йому на момент смерті, сину ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, спадкову справу після його смерті відкрито Четвертою одеською державною нотаріальною конторою.

Із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 звернувся лише спадкоємець за заповітом - ОСОБА_2, зазначивши про відсутність у спадкодавця інших спадкоємців, у тому числі дружини, яка його пережила.

Відповідно до витягу з Реєстру права власності на нерухоме майно від 21 грудня 2006 року № 13007998, будинок АДРЕСА_1, загальною площею 169,4 кв. м, житловою площею 56,2 кв. м на праві спільної часткової власності належить: ОСОБА_8 (19/25 часток), ОСОБА_10 (6/25 часток).

27 січня 2007 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, спадкове майно, на яке видано зазначене свідоцтво, складається з права власності на 19/25 частин будинку АДРЕСА_1, який у цілому складається з одного черепашникового житлового будинку зазначеного в схематичному плані літ "А", житлового площею 56,2 кв. м, та надвірних будівель та споруд: Б, Д - вбиральні, Г - літня кухня, Л. М. - сараї, № 1-6 - огорожі, № І, ІІІ - мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 577,00 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, спадкоємцями першої черги після смерті якої за законом є її сини - ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права на спадщину за законом, посилаючись на те, що домоволодінння АДРЕСА_1 придбано його батьком ОСОБА_8 у шлюбі з матір'ю ОСОБА_6, яка на дату його смерті була непрацездатою, а тому мала право на обов'язкову частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту та прийняла спадщину, оскільки на дату відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем, і він, як спадкоємець ОСОБА_6 прийняв спадщину, що відкрилася після її смерті.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 27 січня 2007 року державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Толстих Н. М., зареєстроване у реєстрі за № 3-297, відповідно до якого до ОСОБА_2 перейшло право власності на спадкове майно у вигляді 19/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 у вигляді 19/60 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право на спадщину за законом після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у вигляді 133/600 частин домоволодіння

АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за законом після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у вигляді 133/600 частин домоволодіння

АДРЕСА_1.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2013 року залишено без змін.

Постановою від 24 березня 2014 року № 1112/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, державний нотаріус Четвертої одеської державної нотаріальної контори Толстих Н. М. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно у вигляді 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1, на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2013 року у справі № 1527/2-5399/11, у зв'язку з не наданням спадкоємцем правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_12 відхилено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2013 року залишено без змін.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_12 та ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщиниі не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1220, 1222, 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї (частина 3 статті 1268 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Обгрунтовуючи підстави заявленого позову, ОСОБА_1 посилався на відсутність у нього можливості у позасудовому порядку отримати свідоцтво про право на спадщину за законом з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з відсутністю у спадкодавця (ОСОБА_6) правовстановлюючих документів на 19/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1, успадкованих нею після смерті чоловіка ОСОБА_8 (обов'язкова частка у спадщині).

Зважаючи на викладене, спір, що виник між сторонами пов'язаний, насамперед, із встановлення наявності/відсутності у позивача права на спадщину за законом відповідно до положень ЦК України. При вирішення зазначеного спору судам також належало з'ясувати склад спадкового майна після смерті ОСОБА_13. Указавши на те, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси

від 09 квітня 2013 року у справі № 1527/2-5399/11 визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_6 у вигляді 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначених обставин не з'ясував, та не перевірив належним чином доводи ОСОБА_2 про те, що після набуття ним права власності на 19/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_8 та до вересня

2011 року (дата звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про визнаннячастково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права на спадщину за законом), він та члени його родини (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5) за рахунок власних грошових та трудових затрат здійснили ряд добудовдо будинку та господарських будівель, що не входять до складу спадкового майна.

Відповідно до пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України, частини 2 статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України, зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1,2 розділу V ЦПК України, якими урегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частина 1 статті 352 ЦПК України надає право учасникам справи, а також особам, які не брали участь у справі, оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов'язки. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов'язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов'язки.

З апеляційними скаргами на рішення суду першої інстанції, крім відповідача, звернулися також ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, як особи, які не брали участі у справі, посилаючись на те, що рішенням суду вирішені питання про їх права, оскільки спірне домоволодіння, добудоване у тому числі і ними спільно з відповідачем ОСОБА_2.

Перевіряючи обгрунтованість доводів касаційної скарги про те, що оскаржуваними судовими рішеннями вирішені питання про права, свободи та інтереси осіб, яких не було залучено до участі у справі, Верховний Суд зазначає, що відмовляючи у задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_3,

ОСОБА_4 та ОСОБА_5, апеляційний суд посилаючись на те, що доводи їх апеляційний скарг є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_2, не прийняв рішення за наслідками вирішення їх апеляційних скарг у порядку визначеному пунктом 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

При новому розгляді справи судам також належить урахувати, що постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року задоволено частково касаційні скарги ОСОБА_12 та ОСОБА_2 та скасовано ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року, якою було залишено без змін рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2013 року з направлення справи № 1527/2-5399/11 на новий апеляційний розгляд, з посиланням на те, що апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_12 щодо збільшення вартості спірного майна за рахунок її коштів та з метою з'ясування зазначених обставин не прийняв до уваги клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для встановлення факту добудови будинку АДРЕСА_1, його споруд та господарських будівель, та загальної і нежитлової площі.

Суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою і те, що співвласником спірного нерухомого майна (6/25 частки домоволодіння АДРЕСА_1), відповідно до договору купівлі-продажу

від 08 грудня 1982 року є ОСОБА_7, а тому вирішуючи спір щодо обсягу спірного спадкового майна, з урахуванням доводів заявників про те, що ними після смерті спадкодавця ОСОБА_8 були здійснені добудови до будинку та господарські споруди, судам належало б обговорити питання про залучення до участі у справі як третьої особи ОСОБА_7.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій у порушення норм процесуального права неповно з'ясували обставини справи, що є підставою для їх скасування.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на порушення при вирішення справи правил територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки позов пред'явлено не до суду за місцем його проживання, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини 1 статті 114 ЦПК України 2004 року, якій кореспондують положення частини 1 статті 30 ЦПК України, позови, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність), а тому розгляд зазначеної належить до територіальної юрисдикції Суворовського районного суду м. Одеси.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з підпунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.

Зважаючи на те, що апеляційний суд не усунув неповноту з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, які зобов'язаний здійснити в силу наданих йому процесуальним законом повноважень, не встановив обсягу спадкового майна після смерті ОСОБА_6, та належним чином не перевірив доводи апеляційних скарг ОСОБА_3, ОСОБА_12,

ОСОБА_5 та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про збільшення вартості будинку АДРЕСА_1 унаслідок здійснених ними добудов, виконаних після липня 2006 року, оскаржуване рішення апеляційного суду не може вважатись законним та обгрунтованим, а тому в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко