Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2019 року у справі №184/318/15ц

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 184/318/15-ц

провадження № 61-13533св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,

Штелик С. П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2015 року у складі судді

Томаш В. І. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Митрофанової Л. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 , правонастуником якого є ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 01 липня 2013 року в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області у відділенні публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) позивач відкрив на своє ім`я депозитний рахунок № НОМЕР_1 , на який поклав особисті кошти в розмірі 89 878,09 грн, вносив додаткові кошти, збільшуючи депозит, та знімав нараховані відсотки. У зв`язку з похилим віком та погіршенням стану здоров`я позивача в червні 2014 року оформив на свою дочку ОСОБА_3 електронну довіреність з метою зняття коштів з депозитного рахунку, які вона повинна була знімати за його згодою та передавати йому. Позивач дав усну вказівку відповідачці про те, щоб вона

02 липня 2014 року зняла з його депозитного рахунку № НОМЕР_1 всі кошти та передала йому, однак в подальшому відповідач стала уникати розмови про депозит. Після поліпшення стану здоров`я, позивач пішов до банку та дізнався, що 02 липня 2014 року відповідач на підставі електронної довіреності зняла з його депозитного рахунку всі кошти в розмірі 101 480,52 грн, які утримує у себе та відмовляється повертати. Вказаними незаконними діями відповідача йому було завдано не тільки матеріальних збитків, але сильних душевних страждань.

У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь матеріальні збитки у розмірі 101 480,52 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 4 000,00 грн та судові витрати у справі.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту протиправного заволодіння та розпорядження відповідачем грошовими коштами, знятими нею з депозитного рахунку, відкритого на ім`я позивача, за електронною довіреністю. Також є недоведеним той факт, що ОСОБА_3 брала на себе зобов`язання щодо повернення спірних коштів позивачу, тому підстав длязадоволення позову про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди не має.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуальногоправа, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку стосовно того, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивач не надав відповідачу жодного права на розпорядження спірними коштами, які уповноважив її зняти з рахунку та передати йому. Також судами неправильно застосовано положення частини першої статті 1000 та статті 1006 ЦК України, оскільки на підставі цих норм відповідач повинна була всі зняті нею кошти з депозитного рахунку позивача передати в той же день останньому, однак цього не зробила. Також, суди необґрунтовано взяли до уваги покази свідків стосовно того, що ОСОБА_2 хотів передати у власність сина ОСОБА_1 житловий будинок, а дочці ОСОБА_3 віддати замість Ѕ частини подарованого сину будинку грошові кошти, які знаходились на його депозитному рахунку.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_3 , у яких вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з цими судовими рішення. Також звертає увагу на те, що дійсно її батько ОСОБА_2 надав її електронну довіреність на зняття його коштів з депозитного рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема щодо розпорядження цими коштами на власний розсуд, тобто він самостійно надав згоду на отримання нею спірних коштів і ні разу за вісім місяців не говорив, щоб вона ці кошти йому повернула. Вказує, що видана на її ім`я електронна довіреність батьком не скасовувалась. Крім того, звертає увагу на ту обставину, що 01 липня 2013 року батько ОСОБА_2 склав на її ім`я заповіт про те, його грошовий вклад після його смерті він передає їй, як спадкоємцю.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що 01 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDN25000736170168

(а. с. 44).

06 червня 2014 року ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 оформлено електрону довіреність № 716199957 на зняття коштів по депозитному рахунку

№ НОМЕР_1 за депозитним договором № SAMDN25000736170168, укладеним 01 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк»

(а. с. 43-44).

02 та 03 липня 2014 року ОСОБА_3 на підставі електронної довіреності отримала грошові кошти в касі ПАТ КБ «ПриватБанк».

12 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Орджонікідзевського МВ ГУ МВС з відповідною заявою щодо самовільного зняття ОСОБА_3 належних йому грошових коштів в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 61), однак в ході проведення досудового розслідування, після того, як з`ясувалося, що ОСОБА_3 отримала з каси Банку грошові кошти на підставі виданої ОСОБА_2 електронної довіреності, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського МВ з заявою про закриття кримінального провадження, на підставі чого 02 червня 2015 року винесена постанова про закриття кримінального провадження (а. с. 66).

Під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_2 помер, зокрема

14 грудня 2015 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 120).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року зупинено апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди до залучення правонаступників (а. с. 134).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2016 року відновлено провадження у цій справі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено та залучено його до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди в якості правонаступника позивача ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 196).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належать вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Частина перша статті 1004 ЦК України передбачає, що повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Відповідно до статті 1006 Цивільного кодексу, на яку посилався позивач у справі, повірений зобов`язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Зі змісту електронної довіреності судами було встановлено, що ОСОБА_2 уповноважив відповідача зняти грошові кошти з депозитного рахунку Банку, а от зобов`язання щодо передання йому цих коштів особисто вказана довіреність не містить.

Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та вбачається з відповіді, наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» від 06 квітня 2015 року

№ 30.1.0.0/2-20150227/0547, що ОСОБА_2 06 червня 2014 року оформив на свою дочку ОСОБА_5 електронну довіреність № 716199957 на зняття коштів по депозитному рахунку № НОМЕР_1 . Того ж місяця

ОСОБА_5 на підставі вказаної довіреності розірвала депозитний договір, а суму депозитних коштів перевела на картковий рахунок № НОМЕР_2 , що належав ОСОБА_2 , та лише 02-03 липня 2014 року вона зняла кошти з карткового рахунку батька за допомогою СМС-коду, який надійшов на номер телефону НОМЕР_3 (а. с. 43).

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування матеріальних збитків, оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами той факт, що дії відповідача виходили за межі повноважень наданих електронною довіреністю.

Щодо відшкодування моральної шкоди необхідно зазначити таке.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Тобто суди, при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди мають з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань та їх причинно-наслідковий зв`язок з обставинами, на які позивач вказує як на підставу спричинення йому моральної шкоди, ступень вини заподіювача, яких саме моральних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов`язані з ним витрати та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного спору.

Оскільки вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди обґрунтовані тими ж обставинами, що й вимоги про відшкодування збитків, то висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову у частині відшкодування моральної шкоди, настання якої позивач пов`язує з вказаними збитками, є правильним.

Крім того відповідно до пункту 1 частини першої статті 1219 ЦК України до складу спадщини не входять особисті немайнові права спадкодавця, тому ОСОБА_1 не може успадкувати право вимоги щодо відшкодування моральної шкоди його батькові, яка за життя останнього не була доведена.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили наявні у справі обставини, у результаті чого дійшли правильного висновку стосовно того, що позивач не довів належним чином факту завдання йому матеріальних збитків та наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, тому не заслуговують на увагу, оскільки всім обставинам, які викладені у позовній заяві, апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, надано судами належну оцінку. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш А. О. Лесько С. Ю. Мартєв С. П. Штелик