Історія справи

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 183/1739/16

провадження № 61-15377св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року у складі судді Парфьонова Д. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив, до ОСОБА_2 , в якому просив відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 29 006,76 грн та витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 650 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2013 року та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 19 серпня 2013 року він є власником автомобіля марки «Рено Логан», 2013 року випуску, кузов НОМЕР_1 . 27 серпня 2013 року зазначений автомобіль був переданий у користування та експлуатацію ОСОБА_2 на підставі довіреності від 27 серпня 2013 року, виданої на три роки. За користування транспортним засобом відповідач щомісячно сплачував грошові кошти. Факт тимчасового та оплатного користування автомобілем позивача підтверджується написаною відповідачем розпискою від 15 квітня 2014 року. У січні 2016 року на вимогу позивача відповідач повернув зазначений автомобіль, однак у пошкодженому стані. Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, рівно як і вартість відновлювального ремонту, складає 29 006,76 грн. Добровільно відшкодовувати заподіяну позивачу шкоду відповідач відмовився.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 29 006,76 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року залишено без змін.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що відповідач не надав доказів того, що пошкодження транспортного засобу, спричинені не ним або не з його вини, а тому на ньому лежить обов`язок відшкодувати шкоду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що пошкодження автомобілю завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась не з його вини, а тому ОСОБА_1 мав змогу отримати страхове відшкодування. Вважає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 1166 ЦК України, оскільки необхідно застосувати спеціальні норми, що регулюють правовідносини з відшкодування шкоди у разі настання страхового випадку. Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що між сторонами не укладався договір оренди транспортного засобу, оскільки він протягом трьох років сплачував орендну плату за користування автомобілем.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що11 червня 2013 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІНГЛ-МОТОР» укладено договір купівлі-продажу від 11 червня 2013 року № 151/к-п, відповідно до умов якого позивач придбав автомобіль 2013 року випуску, марка «Рено Логан», колір - білий, кузов НОМЕР_1 .

19 серпня 2013 року позивач отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля «Рено Логан», реєстраційний номер НОМЕР_2 , видане Дніпропетровським ВРЕВ-2 УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

22 серпня 2013 року відповідно до акта приймання-передавання автомобіля автомобіль «Рено Логан», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що переданий відповідачу, відповідає своїми якісними та технічними характеристиками умовам договору і вимогам технічної документації.

27 серпня 2013 року автомобіль «Рено Логан», реєстраційний номер НОМЕР_2 , переданий у користування та експлуатацію ОСОБА_2 на підставі довіреності від 27 серпня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрованій в реєстрі за № 2195, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником у відповідних органах та організаціях з питань, пов`язаних з користуванням та експлуатацією належного йому автомобіля.

Сторонами визнано, що за користування транспортним засобом відповідачем щомісячно сплачувались грошові кошти.

У січні 2016 року відповідач повернув автомобіль «Рено Логан», реєстраційний номер НОМЕР_2 , однак зазначений транспортний засіб мав пошкодження, а саме: пошкоджений бампер справа, вм`ятини на решітці радіатора, деформовані капот і фара.

19 лютого 2016 року суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) проведено огляд автомобіля «Рено Логан», реєстраційний номер НОМЕР_2 , за результатами якого встановлено наявність пошкоджень транспортного засобу.

Зокрема, відповідно до звіту № 22/02/16 про оцінку транспортного засобу, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку, завданого власнику легкового автомобіля «Рено Логан», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок пошкодження при ДТП, складає 29 006,76 грн. При визначенні розміру збитку, згідно з описовою частиною звіту, окрім іншого, враховано величину втрати товарної вартості транспортного засобу. Вартість збитку дорівнює вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників, що підлягають заміні.

За складання експертного висновку позивачем сплачено експерту 650 грн, відповідно до квитанції б/н від 19 лютого 2016 року та акта виконаних робіт від 22 лютого 2016 року № 22/02.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною першою статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування майнової шкоди є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачу.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Ухвалюючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог, зокрема ненадання відповідачем ОСОБА_2 жодних доказів того, що пошкодження транспортного засобу спричинені не ним та не з його вини, дійшли правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених статтею 1166 ЦК України, для відшкодування завданої позивачу майнової шкоди.

Доводи заявника про те, що суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 1166 ЦК України, оскільки необхідно застосувати спеціальні норми, що регулюють правовідносини з відшкодування шкоди у разі настання страхового випадку, є безпідставними.

Деліктне зобов`язання - це зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдана шкода буде кваліфікована як страховий випадок. Проте заявник не підтвердив належними доказами обставин дорожньо-транспортної пригоди та не надав жодних документів, які підтверджують настання страхового випадку.

Заявник посилається на наявність між сторонами договірних відносин найму транспортного засобу, проте з урахуванням змісту частини другої статті 799 ЦК України, недотримання письмової нотаріально посвідченої форми суди дійшли правильного висновку про нікчемність договору.

Отже, вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди не випливають з невиконання відповідачем певних договірних зобов`язань.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи стосуються повноти та правильності встановлених обставин справи, оцінки доказів, які були предметом перевірки судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази й надали їм належну оцінку, встановили обставини справи, за наслідками чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко