Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.02.2018 року у справі №583/1033/17

Постанова

Іменем України

26 березня 2018 року

м. Київ

справа № 583/1033/17

провадження № 61-3440св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - відповідач - ОСОБА_4

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - позивач - приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»,

представник відповідача - ОСОБА_6,

третя особа - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 8 листопада 2017 року у складі судді Ковальової О. О. та постанову апеляційного суду Сумської області від 20 грудня 2017 року у складі суддів Собини О. І., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»» (далі ПрАТ «СГ «ТАС», страхова компанія), з участю третьою особи ОСОБА_7 про стягнення страхової суми, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 298 608,33 грн страхової виплати.

Позов мотивовано тим, що 11 серпня 2016 року між позивачем та страховою компанією укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, відповідно до якого застраховано легковий автомобіль Skoda Octavia A7, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 на суму

450 000 грн.

ОСОБА_4 розпоряджається даним автомобілем на підставі довіреності від 18 червня 2016 року, виданої власником автомобіля ОСОБА_7

05 листопада 2016 року автомобіль викрадено. Для отримання страхової суми відповідач виконав всі дії, передбачені договором страхування. Разом з тим, страхова виплата виплачена частково, лише у розмірі 109 142,50 грн.

Посилаючись на те, що сума страхової виплати згідно договору страхування на даний час повністю не виплачена, позивач просив стягнути на його користь з відповідача страхову виплату в розмірі 298608,33 грн.

У травні 2017 року ПрАТ «Страхова група «ТАС» подала зустрічний позов до ОСОБА_4, в якому просило визнати недійсним договір добровільного страхування наземного транспорту від 11 серпня 2016 року та стягнути з ОСОБА_4 виплачену страхову суму за цим договором в розмірі

102 865 грн.

Зустрічний позов мотивовано тим, що за договором страхування від 11 серпня 2016 року, за яким застраховано автомобіль Skoda Octavia A7, реєстраційний номер НОМЕР_1, страхувальником і вигодонабувачем вказано ОСОБА_4, який користується даним автомобілем на підставі довіреності від 18 червня 2016 року. Таким чином власником автомобіля залишається ОСОБА_7

Посилаючись на те, що ОСОБА_4, як довірена особа, не мала права укладати у власних інтересах договір страхування на майно, ввірене їй довірителем, страхова компанія просила визнати цей договір страхування недійсним та стягнути з ОСОБА_4 виплачену йому суму страхового відшкодування.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_4 страхову виплату за договором добровільного страхування наземного транспорту

від 11 серпня 2016 року у розмірі 298 608,33 грн.

Стягнуто з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 2 986,10 грн.

У задоволенні зустрічного позову ПрАТ «Страхова група «ТАС» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПрАТ «Страхова група «ТАС» своїми діями порушує право ОСОБА_4, як страхувальника на отримання страхового відшкодування у відповідності до положень укладеного між сторонами договору страхування.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд послався на те, що при укладенні оспорюваного договору не встановлено порушень норм закону, положень інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України, які б давали суду право визнати його недійсним, враховуючи те, що при укладенні договору не встановлено неправомірних дій сторін страхового договору щодо його обставин, які мають істотне значення.

Постановою апеляційного суду Сумської області від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «СГ «ТАС» відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач, укладаючи договір страхування, діяв в межах наданих йому повноважень, оскільки відповідно до виданої йому власником автомобіля письмової довіреності він не тільки мав право представляти інтереси довірителя у страхових компаніях, але мав право і на отримання страхового відшкодування. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у страховика виник обов'язок щодо сплати страхового відшкодування на користь позивача як вигодонабувача за договором добровільного страхування. Не оспорювала правомірність дій позивача і страхова компанія, оскільки, достовірно знаючи про ту обставину, що він не є власником застрахованого транспортного засобу, уклав з ним договір добровільного страхування, приймав від нього страхові внески та сплатив частину страхового відшкодування у розмірі 109142 грн.50 коп., а отже не вважав що діями позивача порушені права відповідача як страховика за договором страхування.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ПрАТ «СГ «ТАС», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 про стягнення страхової виплати та задовольнити зустрічний позов ПрАТ «СГ «ТАС» про визнання недійсним договору добровільного страхування та стягнення виплаченої суми.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно не застосовано частину третю статті 238 ЦК України, відповідно до якої представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осі, встановлених законом. Позивач, діючи як представник власника автомобіля, уклав договір добровільного страхування наземного транспорту з порушенням частини третьої статті 238 ЦК України, тобто на власну користь, вказавши вигодо набувачем себе, а не власника автомобіля ОСОБА_7 Тобто, укладений договір добровільного страхування укладений не для захисту майнового інтересу власника, а з метою неправомірного збагачення представника. Позивач за довіреністю мав би отримати страхове відшкодування, якби за умовами договору воно виплачувалось на користь довірителя як набувача. Крім того, зазначений договір з боку страхової компанії був укладений в результаті помилки його представника щодо прав та обов'язків позивача як страхувальника.

За доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на письмові пояснення третьої особи, яка стверджувала, що продала автомобіль за довіреністю позивачу, оскільки оформлення купівлі-продажу автомобіля шляхом видачі довіреності та розписки про отримання доларів США не відповідає вимогам законодавства, що регулює відносини купівлі-продажу.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом встановлено, що позивач керував та розпоряджався автомобілем Skoda Octavia А7, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої 18 червня 2016 року, власником даного автомобіля є ОСОБА_7

За змістом вказаної довіреності позивач, як повірений, мав право розпорядження даним автомобілем, для чого йому було надано право представлення інтересів довірителя, зокрема, і у страхових компаніях, а також він набував право і на отримання страхового відшкодування.

Звертаючись до страхової компанії з заявою на страхування, в пунктах 4 - 8 якої зазначив, що він не є власником даного автомобіля, вказав особу власника, повідомив його місце проживання, зазначив, що він розпоряджається цим автомобілем на підставі довіреності і зазначив себе вигодонабувачем за договором страхування.

11 серпня 2016 року між ПрАТ «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_4 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, згідно умов якого останній застрахував легковий автомобіль Skoda Octavia А7,

2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 на суму 450 000 грн. Вигодонабувачем є ОСОБА_4

Пунктом 9 договору добровільного страхування наземного транспорту визначені страхові ризики: ДТП, пожежа, стихійне лихо, ПДТО, незаконне заволодіння; строк дії договору - з 12 серпня 2016 року по 11 серпня 2017 року.

Предметом укладеного між сторонами договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та застрахованим додатковим обладнанням, якщо додаткове обладнання є застрахованим згідно з частиною 1 цього договору.

05 листопада 2016 року автомобіль Skoda Octavia А7, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 викрадено.

Згідно витягу з кримінального провадження № 12016100070007164

від 06 листопада 2016 року, 04 листопада 2016 року в період часу з 18.00 год. до 05 листопада 2016 року до 08.45 год. невстановлена особа, перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Н.Ужвій, 8а, незаконно заволоділа транспортним засобом Skoda Octavia A7, реєстраційний номер НОМЕР_1.

По даному факту, слідчим відділом Подільського управління поліції Головного управління національної поліції України в м. Києві відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.

Відповідно до пункту 14.10.2 укладеного між сторонами договору страхування, при незаконному заволодінні застрахованого ТЗ, у зв'язку з чим розпочате кримінальне провадження, виплата відшкодування проводиться у два етапи: 30 % належного страхового відшкодування після реєстрації кримінального правопорушення в Єдиному реєстрі досудового розслідування виплачується протягом 15-ти робочих днів з дня складання страхового акту; остаточний розрахунок (у розмірі 70% страхового відшкодування) після надання страхувальником копії витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування, отриманого після закінчення 60 календарних днів з дати реєстрації заяви (повідомлення) про вчинення правопорушення та надання страхувальником всіх інших необхідних для виплати страхового відшкодування документів протягом 15-ти робочих днів з дати складання страхового акту.

Згідно звіту про оцінку ринкової вартості транспортного засобу від 30 грудня 2016 року, зробленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 на замовлення позивача, ринкова вартість автомобіля Skoda Octavia А7,

2013 року випуску становить 426 583,33 грн.

За результатами подання позивачем 26 липня 2016 року заяви на виплату страхового відшкодування, на підставі умов укладеного договору страхова компанія виплатила першу частину страхового відшкодування у розмірі 109 142,50 грн.

16 лютого 2017 року та 25 березня 2017 року ОСОБА_4. звертався до страховика з заявами щодо належного виконання вимог договору добровільного страхування та виплату страхового відшкодування у визначеному договорі порядку та розмірі.

Разом з тим, ОСОБА_4 на свої звернення письмової відповіді чи відмови у виплаті страхової суми не отримав. Виплата страхового відшкодування у повному обсязі не проведена. Страховою компанією не прийнято рішення щодо здійснення виплати страхового відшкодування чи відмови у виплаті ОСОБА_4

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Статтею 627 ЦК Українипередбачено свободу договору, а саме: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Системний аналіз статей 11, 525, 526, 629 Цивільного Кодексу України дає підстави для висновку, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від виконання умов якого не допускається.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі статті 16 Закону України «Про страхування», стаття 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг.

Відповідно до приписів статті 984 ЦК Українистраховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом.

Страхувальником може бути фізична або юридична особа (частина друга статті 984 ЦК України).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про страхування» страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Згідно статті 4 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове

страхування).

Статтею 982 ЦК України визначено, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право та можливість укладення договору страхування з метою забезпечення захисту законного майнового інтересу на випадок настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування, зокрема щодо застрахованого майна у зв'язку з можливим його пошкодженням або втратою, не обмежується наявністю виключно зареєстрованого у встановленому порядку права власності на це майно.

Пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну, а також не обмежується у праві застрахувати свій майновий інтерес, зокрема і за згодою власника, на випадок настання певних подій з цим майном у зв'язку з якими він може зазнати збитків.

У даній справі відносини страхування виникли між двома сторонами - страховиком (ПрАТ «СГ «ТАС») і страхувальником (ОСОБА_4.), який користувався та розпоряджався автомобілем Skoda Octavia А7, реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої

18 червня 2016 року власником даного автомобіля ОСОБА_7 Договір укладено між ПрАТ «СГ «ТАС» та ОСОБА_4 щодо забезпечення захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати ним страхових платежів (премій) до спеціально створених для цього цільових фондів, з яких здійснюється відшкодування збитків (у разі настання обумовлених страхових випадків).

При цьому, довіреністю, на підставі якої ОСОБА_4 володів і користувався транспортним засобом, обумовлено його право представлення інтересів довірителя, зокрема, і у страхових компаніях, а також і на отримання страхового відшкодування.

За таких обставин, доводи касаційної скарги страхової компанії, що позивач за довіреністю мав би отримати страхове відшкодування, якби за умовами договору воно виплачувалось на користь довірителя як набувача вбачаються необґрунтованими, оскільки не узгоджуються зі змістом норм матеріального права, якими врегульовано правовідносини страхування та умовами укладеного між ПрАТ «СГ «ТАС» та ОСОБА_4 договору страхування.

Укладаючи договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, сторони були вільними в укладенні такого договору, виборі контрагента та визначенні його умов, погодили між собою усі істотні умови такого договору, зокрема, передбачені статтею 982 ЦК України та ці умови є обов'язковими для виконання сторонами. При цьому, при укладенні договору страхування відповідач достовірно знав про ту обставину, що позивач не є власником застрахованого транспортного засобу, але користується і володіє ним на відповідній правовій підставі, приймав від нього страхові внески та сплатив частину страхового відшкодування у розмірі 109142 грн 50 коп., тобто погодився з умовами договору та не оспорював права позивача на отримання страхового відшкодування, як страховика та вигодонабувача за договором.

Згідно зі ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно із частиною першою статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналіз зазначених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дав належну оцінку умовам укладеного між сторонами договору у системному зв'язку з нормами матеріального права, що регулюють правовідносини страхування майна та дійшов обґрунтованого висновку, що у зв'язку з настанням страхового випадку із застрахованим транспортним засобом у страховика виник обов'язок щодо сплати страхового відшкодування на користь позивача як вигодонабувача згідно умов укладеного між сторонами договору добровільного страхування.

При цьому посилання у касаційній скарзі на незастосування судами положень частини третьої статті 238 ЦК України вбачаються необґрунтованими, оскільки довіреністю, на підставі якої ОСОБА_4 володів і користувався транспортним засобом, саме власником цього транспортного засобу обумовлено право представлення його інтересів зокрема і у страхових компаніях та визначено право повіреного на отримання страхового відшкодування. Тобто, у вказаній довіреності власник транспортного засобу на власний розсуд визначив коло повноважень повіреного та відповідних прав щодо майна, яке передавалося у розпорядження.

З урахуванням змісту виданої ОСОБА_4 довіреності, меж наданих йому власником прав і повноважень щодо транспортного засобу, підстави вважати, що при укладенні договору страхування ОСОБА_4 порушив права довірителя та уклав договір з порушенням частини третьої статті 238 ЦК України відсутні.

Вирішуючи вимоги зустрічного позову про визнання договору страхування недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дав належну оцінку умовам укладеного між сторонами договору, належним чином перевірив доводи страхової компаній щодо підстав його недійсності та не встановив порушень при укладанні оспорюваного договору норм закону, положень нормативно - правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України, які б давали суду право визнати його недійсним, з урахуванням того, що при укладанні договору не встановлено неправомірних дій сторін щодо його обставин, які мають істотне значення.

Доводи касаційної скарги ПрАТ «СГ «ТАС» про укладення договору страхування за наявності помилки (стаття 229 ЦК України) з боку його представника щодо природи правочину спростовуються матеріалами справи, змістом договору страхування та характером послуг, які надає ПрАТ «СГ «ТАС» у сфері страхової діяльності.

Відповідач безпідставно посилається на те, що укладений між сторонами договір страхування суперечить положенням статей 239, 244, 1000,

1003 ЦК України, оскільки укладений між сторонами договір страхування цим нормам не суперечить, а визначені законом підстави, зокрема частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203, частиною першої статті 215 ЦК України для визнання цього договору недійсним відсутні. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Аргументи касаційної скарги у переважній більшості є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 8 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 20 грудня

2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська