Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2019 року у справі №131/47/18
Постанова КЦС ВП від 26.01.2022 року у справі №131/47/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 131/47/18

провадження № 61-6974св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Олексієнка О. Ю., та постанову Вінницького апеляційного суду

від 27 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Сопруна В. В.,

Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ДСП Відродження» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

В обґрунтування позову вказувала, що їй відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА №319819, виданого 29 березня 2005 року Іллінецьким районним відділом земельних ресурсів, належить земельна ділянка (пай) площею 3,2298 га з кадастровим номером 0521284100:05:000:0262 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Купчинецької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.

17 липня 2010 року вона уклала з ТОВ «ДСП Відродження» договір оренди землі № б/н, термін дії якого закінчувався у травні 2016 року. Відповідно до умов договору оренди землі та чинного законодавства - за два місяці до закінчення строку дії договору позивач направила на адресу відповідача заяву про відсутність наміру продовжувати вказаний договір, у якій просила відповідача не проводити посівні роботи на належній їй земельній ділянці та повернути земельну ділянку.

Вказувала, що на час звернення із позовом відповідач продовжує користуватись належною їй земельною ділянкою без законних підстав.

У 2016 році позивачу стало відомо, що відповідач 21 квітня 2016 року зареєстрував додаткову угоду № 1 до вказаного договору оренди землі № б/н, відповідно до якої дію договору оренди продовжено на сім років. Зазначену додаткову угоду не підписувала.

Просила суд, визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 1 жовтня 2015 року до договору оренди № б/н від 17 липня 2010 року земельної ділянки площею

3,2298 га з кадастровим номером 0521284100:05:000:0262.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 грудня

2018 року позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 1 жовтня 2015 року до договору оренди № б/н від 17 липня 2010 року, зареєстрованого 19 травня 2010 року, земельної ділянки площею 3,2298 га з кадастровим номером 0521284100:05:000:0262, яка належить ОСОБА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на підписання додаткової угоди № 1 від 1 жовтня 2015 року до договору оренди землі № б/н від 17 липня 2010 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «ДСП Відродження» залишено без задоволення, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд подився із висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ТОВ «ДСП Відродження» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Іллінецького районного суду Вінницької області

від 13 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 27 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що справжність підпису позивача на документах, які підтверджують укладення оспорюваного правочину, може бути встановлена шляхом проведення експертизи. Згідно з висновком експертів № 3180/3181/18-21 від 23 липня 2018 року неможливо встановити, чи виконаний підпис в оригіналі додаткової угоди № 1 від 1 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 17 липня

2010 року ОСОБА_1 , чи іншою особою, тому відсутні підстави вважати обґрунтованими доводи позивача про непідписання оспорюваної додаткової угоди і відсутність у неї волевиявлення на укладення цього правочину.

Суди попередніх інстанції не надали належної оцінки доводами представника відповідача про те, що позивач не направляла ТОВ «ДСП Відродження» листи про відсутність наміру продовжувати договір оренди землі, оскільки остання є людиною похилого віку і не може самостійно обробляти землю. Суди не враховували, що направлення листів від імені позивача ініційовано

ТОВ «Агрофірма «Купчинецька».

Також суди не врахували, що довіреність від 26 червня 2017 року, якою надано ОСОБА_2 повноваження на представництво інтересів ОСОБА_1 , посвідчена діловодом спеціалістом з врядування сіл Купчинці, Волошкове, Яструбинці Іллінецького району Вінницької області Шевченко Валентиною Миколаївною, яка не наділена повноваженнями на посвідчення довіреностей на представництво інтересів.

Заявник вказує, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 160805380 від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 18 січня 2019 року уклала з Фермерським господарством «Сімба» договір оренди землі, відповідно до умов якого передала спірну земельну ділянку в оренду цьому господарству. Вказані обставини, на думку заявника, спростовують висновки судів попередніх інстанцій про існування у ОСОБА_1 наміру самостійно працювати на власній земельній ділянці і, як наслідок, відсутність у останньої волевиявлення на укладення оспорюваної у цій справі додаткової угоди.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 10 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (пай) площею 3,2298 га з кадастровим номером 0521284100:05:000:0262, розташованої на території Купчинецької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 319819, виданим 29 березня

2005 року Іллінецьким районним відділом земельних ресурсів.

17 липня 2010 року ОСОБА_1 та ТОВ «ДСП Відродження» уклали договір оренди земельної ділянки (паю) площею 3,2298 га, строк дії якого закінчився

у травні 2016 року.

Зі змісту заяв-повідомлень ОСОБА_1 від 23 березня 2016 року та 6 червня

2016 року, надісланих ТОВ «ДСП Відродження», суди встановили, що позивач повідомила вказане товариство про те, що після закінчення договору оренди вона не має наміру укладати новий договір, оскільки має бажання працювати на власній земельній ділянці самостійно.

Також суди встановили, що додатковою угодою № 1 до договору оренди землі № б/н від 17 липня 2010 року, укладеною 1 жовтня 2015 року ОСОБА_1 та ТОВ «ДСП Відродження», сторони продовжили договір оренди землі на сім років з моменту реєстрації додаткової угоди, та визначили розмір орендної плати в розмірі 3 216,07 грн, що складає 4 відсотки нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суди встановили, що 21 квітня 2016 року здійснено державну реєстрацію вказаної додаткової угоди.

Згідно з висновком судових експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 липня 2018 року № 3180/3181/18-21 встановити, чи виконаний підпис, який значиться

за ОСОБА_1 в оригіналі додаткової угоди № 1 від 1 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 17 липня 2010 року, ОСОБА_1 чи іншою особою, неможливо з причин, викладених у пункті 2 цього висновку.

В пункті 2 дослідницької частини висновку судових експертів зазначено, що встановити більшу кількість як суттєвих збіжних, так і суттєвих розбіжних ознак почерку не вдалося у зв`язку з вкрай малим об`ємом графічного матеріалу, спрощеною будовою та простотою елементів досліджуваного підпису.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ «ДСП Відродження» на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають в силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу припису частини першої

статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що

23 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до директора ТОВ «ДСП Відродження» із заявою-повідомленням, в якій вказала, що договір оренди земельної ділянки площею 3,2298 га закінчується 19 травня 2016 року, після чого вона не має наміру укладати з товариством договір, оскільки бажає працювати на власній земельній ділянці самостійно та приступити до її використання має наміри з 20 травня 2016 року.

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до директора ТОВ «ДСП Відродження» із заявою, в якій повторно повідомила відсутність бажання продовжувати договір оренди належної їй земельної ділянки; просила 20 травня 2016 року прибути на 10 год40 хв на місце розташування земельної ділянки для складання акта прийому-передачі земельної ділянки.

Також суди встановили, що директор ТОВ «ДСП Відродження» Головченко В. А. листом № 71 від 21 березня 2016 року № 71 повідомив ОСОБА_1 про те, що останнє використання землі за договором оренди припадає на сільськогосподарський (фінансовий) 2015-2016 рік, тобто на період з 1 липня

2015 року до 30 червня 2016 року, тому до вирішення питання про повернення позивачу належної їй земельної ділянки необхідно повернутися після закінчення сільськогосподарського (фінансового) року.

Крім того, 6 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «ДСП Відродження» із заявою-повідомленням, в якій втретє повідомила товариство про небажання продовжувати договір оренди належної їй земельної ділянки, площею 3,2298 га, який закінчився 19 травня 2016 року, оскільки має намір працювати на власній земельній ділянці самостійно.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вказані обставини, які доведені належними і допустимими доказами, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали такими, що вказують на відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на укладення оспорюваної у цій справі додаткової угоди, що є підставою для визнання такої угоди недійсною відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій врахували, що у направленому позивачу листі, складеному ТОВ «ДСП Відродження» 21 березня 2016 року, товариство не вказувало про існування додаткової угоди № 1 від 1 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 17 липня 2010 року і зазначало про необхідність вирішення питання про повернення земельної ділянки після закінчення сільськогосподарського (фінансового) року, що вказує про відсутність на час надання такої відповіді додаткової угоди від 1 жовтня 2015 року.

Також суди зазначили про ненадання відповідачем належних і допустимих доказів на спростування доведених позивачем обставин про відсутність у неї волевиявлення на укладення оспорюваної додаткової угоди.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про існування правових підстав для задоволення позову, оскільки такі висновки відповідають обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо непідписання позивачем оспорюваної додаткової угоди за відсутності висновку експерта, яким встановлено такі обставини, відхиляються касаційним судом. Згідно з висновком експертів № 3180/3181/18-21 від 23 липня 2018 року неможливо встановити, чи виконаний підпис в оригіналі додаткової угоди № 1 від 1 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 17 липня 2010 року ОСОБА_1 , чи іншою особою. Вказаний висновок як не доводить зазначені позивачем обставини про непідписання додаткової угоди і відсутність у позивача волевиявлення на її укладення, так і не спростовує такі обставини. Неможливість вирішення експертами поставленого судом питання виникла не з вини позивача, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність врахування інших доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог.

Посилання заявника на неврахування судами обставин про ненаправлення позивачем листів ТОВ «ДСП Відродження» та направлення таких листів

ТОВ «Агрофірма «Купчинецька» відхиляються касаційним судом, оскільки такі обставини суди попередніх інстанцій вважали недоведеними належними і допустимими доказами.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач є людиною похилого віку і не може самостійно обробляти землю, про що вона зазначала у листах щодо відсутності наміру продовжувати орендні правовідносини, не мають правового значення для правильного вирішення цієї справи та не спростовують встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо непідписання ОСОБА_1 оспорюваної у цій справі додаткової угоди.

Безпідставними також є доводи касаційної скарги про неврахування судами довіреності від 26 червня 2017 року, якою надано ОСОБА_2 повноваження на представництво інтересів ОСОБА_1 , посвідчена діловодом-спеціалістом з врядування сіл Купчинці, Волошкове, Яструбинці Іллінецького району Вінницької області Шевченко В. М., яка, вважає заявник, не наділена повноваженнями на посвідчення довіреностей на представництво інтересів, оскільки відповідно до абзацу 4 частини третьої статті 245 ЦК України довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами. Доказів наявності нотаріусів за місцем проживання ОСОБА_3 у селі Купчинці Іллінецького району Вінницької області заявник не надав.

Зазначені заявником у касаційній скарзі обставини про укладення 18 січня

2019 року ОСОБА_1 з Фермерським господарством «Сімба» договору оренди належної позивачу земельної ділянки не спростовують висновків судів про відсутність у неї волевиявлення на продовження орендних правовідносин саме з ТОВ «ДСП Відродження», а навпаки підтверджують такі обставини.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові

рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» залишити без задоволення.

РішенняІллінецького районного суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук