Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.09.2018 року у справі №322/1264/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 322/1264/17

провадження № 61-44375св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Новомиколаївська селищна рада Новомиколаївського району Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області в складі судді Гасанбекова С. С. від 21 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області в складі колегії суддів:

Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С. від 07 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 січня 1994 року її матір'ю ОСОБА_2 та співмешканцем матері ОСОБА_3 у рівних частинах було приватизовано будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. На момент приватизації вона проживала окремо від матері. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вели спільне господарство у зазначеному будинку, проте у зареєстрованому шлюбі не перебували. У 2005 році ОСОБА_3 залишив територію України та переїхав на постійне місце проживання до свого сина до Російської Федерації, а вона протягом наступних років проживала з матір'ю. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. 26 жовтня 2017 року приватний нотаріус Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргунова Н. О. видала їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1. Вона продовжує проживати у цьому будинку, добросовісно і безперервно володіє та відкрито користується цим нерухомим майном, доглядає за будинком і утримує його, постійно робить поточний та капітальний ремонт, у зв'язку з чим вважає, що у зв'язку з добросовісним, безперервним володінням чужим майном у неї виникло право власності на вказане майно за набувальною давністю. На підставі зазначеного просила визнати за нею право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 21 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із його безпідставності та необгрунтованості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 07 серпня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 21 лютого 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про відмову в задоволенні позову, зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 21 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 07 серпня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що Новомиколаївська селищна рада Новомиколаївського району Запорізької області як орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, є належним відповідачем у справі, оскільки ОСОБА_3 помер, а жодних відомостей про останнє місце його проживання, про його спадкоємців вона не має.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 322/1264/17 з Новомиколаївського районного суду Запорізької області.

Зазначена справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 18 січня 1994 року власниками будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у рівних частинах є ОСОБА_2 і ОСОБА_3

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15 липня 2015 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 жовтня 2017 року позивач успадкувала після смерті ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Отже, судами встановлено, що спір виник про визнання права власності не на весь будинок, а щодо Ѕ його частини, яка належала ОСОБА_3.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 та 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено частини 1 та 4 статті 344 ЦК України. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно зі статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та на відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строку безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 18 січня 1994 року власниками будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у рівних частинах є ОСОБА_2 і ОСОБА_3; ОСОБА_2 свою частку у будинку заповіла позивачу по справі, ОСОБА_3 своєю часткою у спірному будинку не розпорядився, з приводу якої і виник зазначений спір.

Позивач як володілець майна повинна бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і вона отримала це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Позивач зазначає, що з 2005 року добросовісно та відкрито володіє належною ОСОБА_3 частиною у вищевказаному будинку.

Зазначене свідчить, що позивач була обізнана про власника на спірну частину будинку, а отже знала, що заволоділа чужою річчю, тому її володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння.

Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зробили обґрунтований висновок про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є добросовісним набувачем спірного житлового приміщення, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи, наведені у касаційній скарзі аналогічні доводам апеляційної скарги, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін

Керуючись статтями 400, 401, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 21 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 07 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун