Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.03.2019 року у справі №344/3574/17

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 344/3574/17

провадження № 61-4082св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2019 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Мелінишин Г. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку поділу спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 17 липня 1999 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2016 року розірвано.

За час перебування у шлюбі у сторін, ІНФОРМАЦІЯ_1, народилась дочка ОСОБА_3.

19 грудня 2007 року за спільні кошти подружжя придбало у власність квартиру АДРЕСА_1, вартістю 282 800,00 грн, яка є об'єктом спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу.

На придбання вказаної квартири були витрачені як спільні кошти подружжя, так і особисті кошти позивачки, оскільки з метою придбання спірної квартири нею

19 грудня 2007 року укладено кредитний договір з ТОВ "Український промисловий банк" на суму 53 000,00 доларів США, а 10 вересня 2014 року вона здійснила повну оплату наявного боргу перед ПАТ "Дельта Банк", яке було правонаступником ПАТ "Український промисловий банк".

Вважає, що нею на придбання спірної квартири було витрачено коштів більше, ніж 2/3 від вартості квартири. Крім того, у спірній квартирі проживає їх неповнолітня донька ОСОБА_3, яка перебуває на її матеріальному утриманні.

ОСОБА_1 просила відступити від принципу рівності часток подружжя при поділі майна та визнати за нею право власності на 2/3 частини, а за відповідачем право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 54,3 кв. м, житловою - 29,8 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 54,3 кв. м, житловою - 29,8 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 885,40 грн витрат по оплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка за рішенням суду залишена на проживання з позивачем та перебуває на її повному матеріальному утриманні, дійшов висновку за можливе відступити від засади рівності часток подружжя та визнав за позивачем право власності на 2/3 частини, а за відповідачем ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину у квартирі

АДРЕСА_1

від 22 жовтня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 22 жовтня 2018 року відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частки, а за ОСОБА_2 право власності на 3/5 частки у квартирі АДРЕСА_1, загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 29,8 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 131,00 грн, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 031,00 грн витрат по оплаті судового збору.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, з урахуванням вимог частини 7 статті 57 СК України, прийшов до висновку, що якщо майно придбане частково за рахунок отриманого подружжям кредиту, частково - за спільні кошти подружжя, а частково - за рахунок грошових коштів, належних одному з подружжя, то спільною сумісною власністю буде лише та частка майна, що придбана за рахунок кредиту, отриманого подружжям, та за спільні кошти подружжя. Інша ж частка майна, придбана за рахунок коштів, що належали одному з подружжя, буде особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї особисті кошти вона придбана. У справі за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 повернуто заборгованість банку за кредитом, що у спірній квартирі відповідає частці у розмірі 1/10 частини, яку йому суд виділив, збільшивши його загальну частку у спірному майні до 6/10, тобто 3/5 частин, відійшовши від рівності часток у майні подружжя. А позивачці буде належати при поділі 2/5 частин квартири. Апеляційний суд не знайшов підстав для відступу від рівності часток подружжя при поділі майна на користь позивачки з урахуванням інтересів дитини, оскільки позивачкою не надано відповідних доказів того, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дочки.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

23 лютого 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2019 року та залишити в силі заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що стороною відповідача не надано позивачу доказів, які були долучені ним до апеляційної скарги. В той же час, відповідачем не надано доказів та необґрунтовано причин неможливості їх подання до суду першої інстанції. Апеляційний суд зробив неправильний висновок про збільшення частки відповідача у спільній сумісній власності подружжя. Апеляційним судом не враховано інтереси неповнолітньої дитини щодо забезпечення утримання.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Зупинено дію постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

17 липня 1999 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня

2016 року розірвано. Неповнолітню дочку ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено на проживання разом з матір'ю ОСОБА_1 (а. с. 46-49).

19 грудня 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 463/ФКВ-07, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 53 000,00 доларів США строком до 10 грудня

2038 року.

У пункті 1.4 кредитного договору від 19 грудня 2007 року № 463/ФКВ-07 вказана мета кредитування - придбання нерухомості.

19 грудня 2007 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу двокімнатної квартири загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 29,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Купівлю-продаж зазначеної квартири сторонами за договором здійснено за 282
800,00 грн, що є еквівалентом 56 000,00 доларів США (курс НБУ станом на

19 грудня 2007 року - 5,05 грн за 1 долар США), з яких продавець одержала від покупця 15 150,00 грн, що еквівалентно 3 000,00 доларів США під час підписання цього договору, а решта грошей в сумі 267 650,00 грн, що еквівалентно

53 000,00 доларів США, покупець зобов'язався сплатити продавцю в строк

до 20 грудня 2007 року (пункт 4 договору купівлі-продажу).

У пункті 12 договору купівлі-продажу від 19 грудня 2007 року ОСОБА_1 заявила, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_2, який своєю заявою дає згоду на купівлю вищевказаної квартири. Підпис ОСОБА_2 на заяві засвідчений

19 грудня 2007 року Юрчаком О. В. приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстровим № 2576. Дана заява зберігається у справах приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчака О. В.

19 грудня 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором "Кредит на придбання нерухомості та кредит під заставу нерухомості" від 19 грущня 2007 року № 463/ФКВ-07, укладеним між

ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_1.

Предметом іпотеки вказаного іпотечного договору є квартира

АДРЕСА_1, загальною площею

54,3 кв. м, житловою площею 29,8 кв. м.

Право приватної власності на спірну квартиру зареєстровано за позивачкою, що вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17120573 від 19 грудня 2007 року.

Згідно довідки від 18 вересня 2014 року вих. № 05-2372313, виданої ОСОБА_1, кредитний договір від 19 грудня 2007 року № 463/ФКВ-07, укладений між

ОСОБА_1 та ТОВ "Український промисловий банк", по якому право вимоги з 01 липня 2010 року було відступлено АТ "Дельта Банк", припинив свою дію

з 10 вересня 2014 року у зв'язку з повним виконанням позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором перед кредитором.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка за рішенням суду залишена на проживання з позивачем та перебуває на її повному матеріальному утриманні, дійшов висновку за можливе відступити від засади рівності часток подружжя та визнав за позивачем право власності на 2/3 частини, а за відповідачем ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину у квартирі АДРЕСА_1.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд зурахуванням вимог частини 7 статті 57 СК України прийшов до висновку, що якщо майно придбане частково за рахунок отриманого подружжям кредиту, частково - за спільні кошти подружжя, а частково - за рахунок грошових коштів, належних одному з подружжя, то спільною сумісною власністю буде лише та частка майна, що придбана за рахунок кредиту, отриманого подружжям, та за спільні кошти подружжя. Інша ж частка майна, придбана за рахунок коштів, що належали одному з подружжя, буде особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї особисті кошти вона придбана. У справі за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 повернуто заборгованість банку за кредитом, що у спірній квартирі відповідає частці у розмірі 1/10 частини, яку йому суд виділив, збільшивши його загальну частку у спірному майні до 6/10, тобто 3/5 частин, відійшовши від рівності часток у майні подружжя. А позивачці буде належати при поділі 2/5 частин квартири. Апеляційний суд не знайшов підстав для відступу від рівності часток подружжя при поділі майна на користь позивачки з урахуванням інтересів дитини, оскільки позивачкою не надано відповідних доказів того, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дочки.

Проте з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказувала, що нею на придбання спірної квартири було витрачено коштів більше, ніж 2/3 від вартості квартири.

Крім того, у спірній квартирі проживає їх неповнолітня донька ОСОБА_3, яка перебуває на її матеріальному утриманні, а тому просила відступити від принципу рівності часток подружжя при поділі майна

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, ОСОБА_2 вказав, що більшу частину коштів на придбання квартири було внесено за рахунок його особистих коштів, отриманих як подарунок від сестри, що підтверджується наявними в матеріалах копіями бланків на отримання грошей по переказу "Вестерн Юніон", а також від продажу особистої квартири. ОСОБА_2 вважав, що дані обставини підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якого 09 червня 2010 року ним було продано квартиру АДРЕСА_3. Згідно квитанції від 09 червня 2010 року від імені ОСОБА_1 було внесено 29 000,00 доларів США на погашення заборгованості по кредитному договору, укладеного для придбання спірної квартири, тобто внесено його особисті кошти. Вважає, що не позивачу, а йому належить право особистої власності більше ніж на 2/3 частини спірної квартири.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, обставинам справи та враховуючи правові позиції Верховного Суду та Верховного Суду України, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому частині 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині 1 статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Встановлено, що спірна квартира була придбана 19 грудня 2007 року за час перебування сторін у шлюбі за згодою відповідача.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17.

Разом з тим аналіз статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності майна подружжя, набутого ними у період шлюбу.

Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до частини 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згідно з частиною 4 статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

З матеріалів справи вбачається, що кредитні кошти отримані ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 463/ФКВ-07 були використані на придбання спірної квартири, оскільки майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Таким чином, слід дійти висновку, про те, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, так як придбана за час шлюбу

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а оскільки презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя останнім не спростована, Верховний Суд дійшов висновку про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 частині за кожним.

Аргументи ОСОБА_2 про те, що він здійснював погашення більшої частки кредиту, є безпідставними, оскільки здійснення погашення кредиту, який був використаний в інтересах сім'ї, є спільним обов'язком подружжя.

Тільки за наявності непогашеного зобов'язання за кредитним зобов'язанням, таке має бути враховано при поділі майна подружжя, оскільки у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержану за рахунок останніх квартиру, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16 та від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16.

При цьому, під час перегляду справи в касаційному порядку, Верховним Судом не встановлено підстав для необхідності відступлення від рівності часток подружжя при поділі майна на користь ОСОБА_1 з урахуванням інтересів дитини, оскільки позивачкою не надано доказів того, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дочки. Навпаки, відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня

2016 року (т. 1, а. с. 46-48) стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь позивача на утримання дочки ОСОБА_3, яка проживає з матір'ю. Наявність у відповідача заборгованості за аліментами не є тією обставиною, яка має істотне значення для застосування частини 3 статті 70 СК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 2 та 3 статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального права, додаткових збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 05 лютого 2018 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду

від 21 січня 2019 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та в порядку поділу майна визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку, а за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку у квартирі АДРЕСА_1, загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 29,8 кв. м.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати понесені ОСОБА_1 за подання позову в розмірі 942,70 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 1885,00 грн, а всього 2 827,70 грн слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1.

При цьому, судові витрати, понесені ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги в розмірі 1 414,05 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 21 січня 2019 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку поділу спільного майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 29,8 кв. м.

В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 29,8 кв. м.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судові витрати, понесені позивачкою за подання позову в розмірі 942,70 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 1885,00 грн, а всього 2 827,70 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної скарги в розмірі

1 414,05 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 05 лютого 2018 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2019 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун