Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2018 року у справі №335/10909/17

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 335/10909/17

провадження № 61-37474св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України,

третя особа - Первинна профспілкова організація Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Запоріжжя від 19 січня 2018 року у складі судді Геєць Ю. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Мінрегіон), третя особа Первинна профспілкова організація Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" (далі - ДП "Запоріжцивільпроект"), про визнання незаконним наказу про звільнення, встановлення періоду роботи без укладання трудового договору, стягнення заробітної плати, визнання дії трудового договору - контракту продовженим на невизначений строк.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 28 років вона працювала в ДП "Запоріжцивільпроект" на посаді начальника відділу з проектування електротехнічних розділів проекту. Згідно з наказом від 29 січня 2016 року № 49 К/ОС Мінрегіону позивач призначена на посаду директора ДП "Запоріжцивільпроект". 29 січня 2016 року Мінрегіоном з нею укладений контракт № 6, згідно з яким позивач, як директор, зобов'язувалася безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством. За період роботи з 29 січня 2016 року до часу звернення до суду позивач працювала чесно і сумлінно, стягнень за порушення трудової дисципліни не мала.

За ініціативою Мінрегіону трудові відносини з нею були припинені. Між тим, виходячи з того, що на адресу підприємства не надсилались документи та відомості про зміну керівництва в особі ОСОБА_1, вона продовжувала працювати на посаді директора, виконуючи адміністративно-розпорядчі, господарські, виробничі функції в ДП "Запоріжцивільпроект" з дня призначення і до часу звернення до суду. За таких обставин, керуючись вимогами статей 23, 36, 39-1 КЗпП України, вважала, що трудові відносини з нею фактично подовжені. Тільки 10 серпня 2017 року в приміщенні Мінрегіону їй надана для ознайомлення копія наказу від 31 січня 2017 року № 31 К/ОС за підписом державного секретаря Малашкіна М. А. про звільнення її з посади директора ДП "Запоріжцивільпроект". На зазначеній копії вона проставила дату та підпис про ознайомлення, зазначила письмово про те, що буде оскаржувати наказ у судовому порядку, але оригіналу наказу на її вимогу їй пред'явлено не було.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні з підстав необґрунтованості.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що на підставі здобутих у справі доказів у сукупності встановлено, що дія контракту з позивачем припинилася, а волевиявлення відповідача на його продовження з ОСОБА_1 не було, підстави для визнання незаконним наказу Мінрегіону від 31 січня 2017 року № 31 К/ОС про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України відсутні. Суд керувався тим, що під час припинення контракту з позивачем у зв'язку із закінченням строку його дії дотримано вимоги чинного законодавства та умови контракту. Підстав для визнання продовженими трудових відносин між сторонами у справі не встановлено.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що доводи позивача про порушення відповідачем вимог пунктів 5.6,6.3 контракту є безпідставними, оскільки за два місяці до закінчення терміну дії контракту угода про його продовження або укладення на новий чи інший термін між сторонами не укладалася. Припинення трудового договору у формі контракту за закінченням строку не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника, оскільки він свою волю на укладення саме строкового трудового договору виявив, коли підписав контракт з відповідним строком дії.

Одночасно в такому разі він виявив і волю, погодившись з припиненням такого трудового договору за закінченням строку, на який він був укладений. Власник у такому разі також не зобов'язаний попереджати чи іншим чином інформувати працівника про майбутнє звільнення. Та обставина, що роботодавець відповідно до умов контракту не запропонував позивачу за два місяці до закінчення терміну дії контракту укласти контракт на новий термін чи продовжити його дію, свідчить про те, що у роботодавця було відсутнє волевиявлення на залишення на цій посаді працівника, який її обіймав протягом дії контракту.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суди неправильно витлумачили положення вимог пунктів 5.6,6.3 контракту, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Також заявник зазначив, що фактичні трудові обов'язки вона виконувала до моменту звернення до суду із позовом і відповідач не висував вимоги про припинення між ними трудових правовідносин, із наказом про звільнення її було ознайомлено лише у серпні 2017 року. Заявник стверджує, що її звільнення пов'язане із тим, що вона зверталася до органів внутрішніх справ щодо корупційних діянь у інституті.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідач надав суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення внаслідок її необґрунтованості, а судове рішення без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2011 року № 1114 "Питання управління Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства об'єктами державної власності" ДП "Запоріжцивільпроект" віднесено до сфери управління відповідача.

Наказом від 29 січня 2016 року № 49 К/ОС ОСОБА_1. призначено з 01 лютого 2016 року на посаду директора ДП "Запоріжцивільпроект" як таку, що перемогла в конкурсному відборі, на умовах контракту терміном з 01 лютого 2016 року до 31 січня 2017 року включно.

29 січня 2016 року між Мінрегіоном та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 наймається (призначається) на посаду директора ДП "Запоріжцивільпроект" строком на один рік: з 01 лютого 2016 року до 31 січня 2017 року включно.

Отже, між відповідачем і позивачем на підставі контракту від 29 січня 2016 року, як особливою формою трудового договору, виникли трудові правовідносини.

Такий же термін дії контракту визначено сторонами у пункті 6.1.

Відповідно до підпункту "а" пункту 5.2 контракту він припиняється після закінчення терміну його дії.

Згідно з пунктом 5.6 контракту за дві місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін.

Листом від 17 січня 2017 року № 7/21-574 до Запорізької обласної державної адміністрації згідно з абзацом другим статті 36 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818 "Про затвердження Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади" відповідач просив погодити звільнення у зв'язку із закінченням терміну дії контракту 31 лютого 2017 року ОСОБА_1 з посади директора ДП "Запоріжцивільпроект".

Відповідно до листа від 27 січня 2017 року № 00437/08-36 Запорізька обласна державна адміністрація погодила звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП "Запоріжцивільпроект" у зв'язку із закінченням дії контракту.

Згідно з пунктом 12 частини 4 статті 10 Закону України

"Про центральні органи виконавчої влади" державний секретар міністерства звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Відповідно до наказу Мінрегіону від 31 січня 2017 року 31 К/ОС про звільнення з посади директора ДП "Запоріжцивільпроект" припинено дію контракту від 29 січня 2016 року № 6 відповідно до підпункту "а" пункту 5.2 розділу 5 цього контракту та звільнено ОСОБА_1 з посади директора ДП "Запоріжцивільпроект" 31 січня 2017 року у зв'язку із закінченням строку дії контракту згідно з пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Кожна особа має право в порядку, встановленому пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України

(частина 3 статті 21 КЗпП України).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини 1 статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Статтею 10 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" встановлено, що державний секретар міністерства відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає на посаду та звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог (пункт 4 частини 1 статті 6 Закону України

"Про управління об'єктами державної власності").

З урахуванням наведеного, встановивши, що між сторонами укладений строковий трудовий договір у особливій формі, контракту, в якому ними погоджено усі істотні умови, зокрема й умови щодо порядку продовження контракту, або його укладення на новий чи інший термін (пункт 5.3 контракту), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що укладений за згодою сторін трудовий контракт ОСОБА_1 підписала без зауважень та заперечень, протягом його дії працювала, виконувала посадові обов'язки, отримувала заробітну плату. Умови контракту, порядок його укладення протягом часу його дії не оспорювала.

Установивши, що між сторонами у справі діяв строковий трудовий договір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач як одна із сторін трудового договору, заявивши вимогу про припинення трудового договору та видавши наказ від 31 січня 2017 року № 31 К/ОС про звільнення з посади директора ДП "Запоріжцивільпроект" діяв відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, оскільки одна зі сторін поставила вимогу про припинення трудових відносин, що виникли та існували на підставі трудового контракту.

Доводи касаційної скарги щодо фактичного продовження трудових обов'язків та, як наслідок, продовження дії трудового контракту на невизначений строк, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки відповідач вимагав від позивача припинення таких трудових відносин, що підтверджується самим наказом від 31 січня 2017 року. Враховуючи зазначене, у позивача не виникло права на продовження дії трудового договору на невизначений строк відповідно до умов статей 36, 39-1 КЗпП України, оскільки відповідно до наведених положень закону необхідною є наявність одночасно факту продовження трудових обов'язків та відсутність вимоги їх припинення.

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, правильним та обґрунтованим є висновок судів про те, що між сторонами існували строкові трудові відносини та після закінчення строку дії трудового договору (контракту) сторони не досягли домовленості про продовження трудових відносин на умовах нового контракту або на умовах безстрокового трудового договору.

За обставинами справи Верховним Судом враховано, що посада, яку обіймала позивач, заміщується на конкурсних засадах, з переможцем якого укладається трудовий договір у формі трудового контракту як виключно строкового договору.

Доводи касаційної скарги, що звільнення позивача стало наслідком її звернення до правоохоронних органів з приводу корупційних діянь керівництва, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків суду, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області 19 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко