Постанова

Іменем України

25 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 487/1491/21

провадження № 61-6246 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня

2021 року у складі судді Карташевої Т. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2022 рокуу складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом

до комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради (далі - КНП «МОКЛ» МОР) про визнання незаконним та скасування наказу від 22 лютого 2021 року

№ 149-Л «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності завідуючої Центром нефрології та діалізу ОСОБА_1 ».

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що зазначеним наказом

їй оголошено догану за порушення 30 грудня 2020 року правил внутрішнього трудового розпорядку та посадової інструкції, а саме: за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці

без повідомлення керівництва лікарні.

Позивач указувала, що у наказі не зазначено часу її відсутності на робочому місці, що має значення для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності з указаної підстави. Крім того, вона двічі була притягнута до дисциплінарної відповідальності за вчинення одного і того самого порушення трудової дисципліни, яке мало місце 30 грудня 2020 року, зокрема, за вказаним фактом їй оголошувалися догани наказами

від 30 грудня 2020 року № 647-Л та № 648-Л, які нею оскаржено в судовому порядку (справа № 487/1174/21).

При цьому керівництвом КНП «МОКЛ» МОР порушено строк для застосування дисциплінарного стягнення, яке застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення (стаття 148 КЗпП України).

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд задовольнити

її позов.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня

2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ КНП «МОКЛ» МОР від 22 лютого 2021 року №149-Л «Про притягнення

до дисциплінарної відповідальності завідуючої центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 ». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ

про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани не відповідає вимогам трудового законодавства, зокрема, роботодавцем не з`ясовано обставини самовільного залишення працівником робочого місця та відсутності на робочому місці

без повідомлення керівництва лікарні 30 грудня 2020 року.

Доводи відповідача у відповідній частині ґрунтуються на припущеннях. Роботодавець не надав доказів на підтвердження незаконності видачі ОСОБА_1 30 грудня 2020 року листка непрацездатності, а з табелю обліку робочого часу за грудень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 30 грудня 2020 року перебувала на робочому місці. При цьому відповідачем не доведено, що працівником вчинено винний проступок, який спричинив негативні наслідки, як і наявності умислу на порушення трудової дисципліни.

Крім того, районний суд указав, що дисциплінарне стягнення накладено поза межами місячного строку, визначеного частиною першою статті 148 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 надала роботодавцю листок непрацездатності 08 січня 2021 року, а дисциплінарне стягнення накладено 22 лютого 2021 року.

Суд першої інстанції вважав безпідставними посилання відповідача

про відсутність предмету спору у зв`язку з тим, що догана достроково знята, а провадження у справі підлягає закриттю, так як дострокове зняття догани не свідчить про те, що така була оголошена правомірно. У даному спорі дострокове зняття догани не вказує на відсутність спору між сторонами. При цьому працівник не погоджується із законністю оголошення такої догани.

Районний суд урахував судову практику Верховного Суду у подібних справах.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2022 року

апеляційну скаргу КНП «МОКЛ» МОР залишено без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2021 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки наказ

від 22 лютого 2021 року № 149-Л не містить обставин залишення працівником робочого місця та відсутності на робочому місці

без повідомлення керівництва лікарні 30 грудня 2020 року, а доводи роботодавця ґрунтуються на припущеннях. При цьому відповідач не надав доказів на підтвердження незаконності видачі ОСОБА_1 30 грудня 2020 року листка непрацездатності.

Апеляційний суд уважав правильним висновок суду першої інстанції про те, що дисциплінарне стягнення накладено на працівника поза межами строку для його застосування, а саме не пізніше одного місяця з дня його виявлення (частина перша статті 148 КЗпП України). Відхиляючи відповідні доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав, що останні встановлені обставини перевірки події згідно з підстав, зазначених

в оскаржуваному наказі, датовані 01 лютого 2021 року (пояснення позивача та протокол оперативної наради), тоді як строк для застосування дисциплінарного стягнення сплив 08 лютого 2021 року, а наказ винесено

22 лютого 2021 року.

Крім того, безпідставними є твердження відповідача про відсутність предмету спору, оскільки дострокове зняття догани не свідчить про те,

що вона була оголошена правомірно й не порушувала права та інтереси позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, КНП «МОКЛ» МОР просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове судове рішення, яким закрити провадження у справі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те,

що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389

ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу

із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій

не врахували судову практику Верховного Суду у подібних справах і зробили безпідставні висновки про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , кваліфікувавши дисциплінарний проступок працівника

як прогул. Проте догану було оголошено ОСОБА_1 не за прогул,

а за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці без повідомлення керівництва лікарні, що належним чином встановлено роботодавцем. Усі обставини вчинення дисциплінарного проступку вказані в оскаржуваному позивачем наказі.

Факт того, що дії позивача не завдали негативних наслідків відповідачу

не має правового значення при вирішенні спору, так як указане не впливає на можливість притягнення роботодавцем працівника до дисциплінарної відповідальності. При цьому ОСОБА_1 умисно й свідомо порушила правила внутрішнього трудового розпорядку 30 грудня 2020 року, самовільно залишивши своє робоче місце без повідомлення керівництва, що нею не заперечується. Проте суди вказаний факт належним чином

не дослідили.

Зазначає, що 08 січня 2021 року було виявлено лише факт подання позивачем листка тимчасової непрацездатності, інші складові проступку встановлювалися впродовж місяця, а тому місячний строк для застосування дисциплінарного стягнення (стаття 148 КЗпП України) повинен обчислюватися з дати отримання останніх відомостей щодо проступку працівника, а не від дати виявлення самого факту. Тому у спірних правовідносинах строк для застосування дисциплінарного стягнення, який розпочався фактично 02 лютого 2022 року й закінчився 02 березня

2022 року, не пропущено.

Крім того, наказом від 29 вересня 2021 року № 496-Л достроково знято догану позивача, оголошену оскаржуваним наказом, а тому у даному спорі відсутній предмет спору, у зв`язку з чим відповідачем заявлялося у суді першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі,

яке було безпідставно відхилено. При цьому суд закриває провадження

у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань. У цій частині посилається на правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові

від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження

№ 61-3438сво21).

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга КНП «МОКЛ» МОР задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників

та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі

й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення

як догана.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях

або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання

чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених

на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати

всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника

до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий

до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати

від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник

або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень

за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником

або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149

КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника

чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі

№ 6-2801цс15 зроблено правовий висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Однак правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 і скасовуючи наказ

КНП «МОКЛ» МОР від 22 лютого 2021 року № 149-Л про притягнення

її до дисциплінарної відповідальності, виходив із того, що вказаний наказ

не відповідає вимогам трудового законодавства, зокрема, у ньому

не з`ясовано всіх обставин вчинення працівником дисциплінарного проступку, не зазначено час, коли він мав місце, й відповідачем порушено строк для застосування дисциплінарного стягнення.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12,

81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини,

на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,

крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини спору, надали належну правову оцінку поданим сторонам доказам і зробили обґрунтовані висновки по суті вирішення спору.

Наказом № 149-Л від 22 лютого 2021 року КНП «МОКД» МОР

ОСОБА_1 оголошено догану за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку та посадової інструкції, а саме: за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці

без повідомлення керівництва лікарні (а. с. 8-10).

Відповідно до змісту цього наказу, 08 січня 2021 року ОСОБА_1 подала до відділу кадрів листок непрацездатності серії АДШ № 565420,

відкритий 30 грудня 2020 року у сімейного лікаря.

ОСОБА_1 30 грудня 2020 року була присутня на робочому місці

та за графіком роботи за грудень 2020 повинна була працювати

до 19 год. 03 хв., тому у адміністрації лікарні виникло питання про час відкриття нею листка непрацездатності того самого дня.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку оскаржуваному наказу, документам, які зазначені у наказі, у тому числі, відповіді директора комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 7» (далі - КНП ММР «ЦПМСД № 7») від 21 січня 2021 року № 93 на лист КНП «МОКЛ» МОР від 14 січня 2021 року № 56/01-12, в якому викладено обставини звернення ОСОБА_1 за медичною допомогою

до сімейного лікаря та відкриття 30 грудня 2020 року лікарняного (а. с. 46),

а також інформації, викладеній у листі КНП ММР «ЦПМСД № 7»

від 02 серпня 2021 року № 673, витребуваній ухвалою суду першої інстанції від 27 квітня 2021 року (а. с. 88), за якою, разом із іншим, ОСОБА_1 звернулася за медичною допомогою приблизно о 17 год. 00 хв.

до сімейного лікаря, яка працювала 30 грудня 2020 року у другу зміну, проте запис про її звернення в електронній системі відсутній через великий потік хворих, викликаний загостренням пандемії COVID-19, тому час звернення ОСОБА_1 підтвердити документально неможливо.

Судами також враховано відповідні рапорти заступників головного лікаря,

протоколи оперативних нарад у головного лікаря КНП «МОКЛ» МОР, пояснення позивача на їх виконання, а також положення посадової інструкції працівника (а. с. 55-60) та Правил внутрішнього трудового розпорядку (а. с. 61-63).

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що з табелю обліку робочого часу за грудень 2020 року ОСОБА_1 як завідуюча центру нефрології та діалізу перебувала 30 грудня 2020 року на роботі

до 15 год. 12 хв., а як лікар-нефролог - з 15 год. 12 хв. до 19 год. 03 хв. Указане зазначено в оскаржуваному позивачем наказі (а. с. 9).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 та скасовуючи наказ КНП «МОКЛ» МОР від 22 лютого 2021 року № 149-Л «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності завідуючої центру нефрології та діалізу ОСОБА_1 », яким позивачу оголошено догану, правильно застосував вищевказані норми матеріального права

й обґрунтовано виходив із обов`язку роботодавця довести факт винного вчинення працівником дисциплінарного проступку та враховувати

всі обставини, за яких його вчинено. Разом із цим, указаний обов`язок відповідачем не виконано.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те,

що оскаржуваний позивачем наказ про накладення дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам трудового законодавства, так як у ньому не зазначено всіх обставин вчинення працівником дисциплінарного проступку, коли саме він мав місце.

Доводи роботодавця у цій частині фактично зводяться до того, що позивач не надала чітких пояснень щодо часу відкриття нею листка непрацездатності 30 грудня 2020 року. Проте відповідач не надав доказів

на підтвердження незаконності видачі листка непрацездатності, а тому відповідні доводи є бездоказовими припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81

ЦПК України).

При цьому саме по собі залишення робочого місця та не повідомлення позивачем керівництва лікарні 30 грудня 2020 року про свою непрацездатність через погіршення стану здоров`я, що потребувало звернення до лікаря, не спростовує висновків судів про те, що роботодавець не довів вчинення працівником винного проступку й відповідно не впливає на вірну оцінку законності оскаржуваного наказу.

Посилання касаційної скарги про неправильне вирішення судами спору, оскільки ними помилково кваліфіковано дисциплінарний проступок позивача як прогул, відхиляються Верховним Судом, так як зводяться

до власного тлумачення заявником норм матеріального права,

а з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.

Колегія суддів уважає правильними висновки судів і про те, що у спірних правовідносинах дисциплінарне стягнення накладено відповідачем поза межами строку для його застосування (частина перша статті 148

КЗпП України).

Суди попередніх інстанцій вірно встановили, що про відкриття позивачем лікарняного роботодавець дізнався 08 січня 2021 року, а факт того,

що останні встановлені обставини перевірки по відповідному факту згідно

з підстав, зазначених в оскаржуваному наказі, датовані 01 лютого

2021 року, не свідчить про те, що строк застосування дисциплінарного стягнення затягнувся більше ніж на один місяць. У даному випадку строк для застосування дисциплінарного стягнення спливав 08 лютого 2021 року. Тому оскаржуваний наказ винесено 22 лютого 2021 року з пропуском місячного строку.

Доводи касаційної скарги, які стосуються обґрунтованості оскаржуваного наказу й строків для застосування дисциплінарного стягнення, зводяться

до незгоди роботодавця з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.

У зв`язку з цим безпідставними є посилання заявника касаційної скарги

на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки

у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили

з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Із цих самих підстав відхиляються посилання касаційної скарги на правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) і про необхідність закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи вказане питання, надали відповідну правову оцінку наказу роботодавця від 29 вересня 2021 року № 496-Л

(а. с. 99), яким достроково знято догану позивача у зв`язку з недопущенням нею нових порушень трудової дисципліни та сумлінним виконанням своїх посадових обов`язків за посадовою інструкцією, оголошену оскаржуваним наказом, з урахуванням усіх фактичних обставин даного спору. Відсутністю предмета спору було б не зняття догани, а скасування роботодавцем свого ж наказу як незаконного. Дострокове зняття догани, яка оскаржується позивачем і проти чого заперечує відповідач, не свідчить про те, що така була оголошена правомірно й зазначене не вказує на відсутність спору

між сторонами. При цьому позивач не погоджується із законністю оголошення такої догани, а роботодавець вважає оскаржуваний наказ обґрунтованим і з цих підстав, у тому числі, оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному і касаційному порядках.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані

судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць