Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2018 року у справі №784/2752/16

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 489/2752/16-ц

провадження № 61-17628св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Тетяна Леонідівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т. Л., про визнання договору купівлі-продажу недійсним та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 на праві власності належала 1/3 частина квартири АДРЕСА_1, а 2/3 частини цієї ж квартири належали ОСОБА_6

09 червня 2015 року між ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу даної квартири. Проте частину вартості 1/3 частки квартири, яка належала позивачці ОСОБА_5 не оплатила. Крім того, вони домовились, що позивачка буде проживати в спірній квартирі до тих пір, поки у відповідачки не з'являться кошти, проте, остання такої домовленості не дотрималася та на дверях змінила замки, залишивши ОСОБА_4 без житла.

Посилаючись на те, що позивачку ввели в оману при вказаних обставинах, ОСОБА_4 просила визнати зазначений правочин недійсним в частині продажу 1/3 частини спірної квартири між нею та відповідачкою та стягнути з покупця кошти в розмірі вартості цієї частки.

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2, посвідчений 09 червня 2015 року за реєстровим № 1170 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу

Боненко Т. Л. недійсним в частині продажу ОСОБА_4 належної їй 1/3 частини цієї квартири ОСОБА_5

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Визнаючи вказаний договір недійсним в частині продажу ОСОБА_4 1/3 частини квартири, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів отримання ОСОБА_4 від покупця ОСОБА_5 ціни за належну їй частку квартири в еквіваленті 5 000,00 доларів США, та відсутності доказів поважності причин щодо прострочення виконання вказаного зобов'язання відповідачкою. Також суд враховував, що місце проживання позивачки зареєстровано в проданій квартирі, а відповідачка чинить їй перешкоди в проживанні за місцем реєстрації. Вказані обставини за висновком суду свідчать про умисел ОСОБА_5 щодо введення позивачки

ОСОБА_4 в оману стосовно несплати ціни договору під час його укладання та виконання.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Заочне рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2017 року в частині задоволених позовних вимог та стягнення судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог.

06 червня 2017 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_8 через засоби поштового зв?язку подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2017 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено принцип цивільного судочинства. Рішення апеляційного суду ухвалено при неповному з?ясуванні судом всіх обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, не застосовано норми матеріального та процесуального права, що повинні були бути застосовані.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_4 вказувала, що в неї була домовленість про передачу вартості 1/3 частки квартири в розмірі

5 000,00 доларів США через деякий час після укладання договору, тобто коли у відповідачки з'являться такі кошти, а до розрахунку ОСОБА_4 буде проживати в спірній квартирі. Позивачка вказувала, що такі обставини підтверджуються тим, що вона до теперішнього часу є зареєстрованою в проданій квартирі, проти чого відповідачка не заперечувала. Таким чином відповідачка ввела в оману ОСОБА_4, вказаних домовленостей не дотрималась, перешкоджає її проживанню в квартирі, вказану суму коштів за квартиру не сплатила.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Відповідно до пункту 20 зазначеної постанови Пленуму, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що спірний договір не містить умов на які посилається позивачка, відповідно до яких сторони домовились про відстрочення платежу на умовах проживання продавця в цій же квартирі, хоча сторони не позбавлені були можливості визначити вказані умови в договорі. Умовами договору визначено, що сторони розрахувалися до його укладення. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська