Постанова

Іменем України

25 жовтня 2018 року

місто Київ

справа № 2-1-1781/10

провадження № 61-26415св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк»,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2018 року у складі судді Черенкової Н. П. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2018 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») у грудні 2010 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за сумою кредиту, процентами та пенею у розмірі 701 229, 40 грн.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2010 року позов ВАТ «Кредитпромбанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ВАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 23/025/08 в сумі 701 229, 40 грн; стягнуто з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь ВАТ «Кредитпромбанк» судові витрати в сумі по 910, 00 грн з кожного.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2010 року виправлено описку в третьому абзаці резолютивної частини рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2010 року, зазначено: «Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_6 на користь Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» судові витрати в сумі 910, 00 грн з кожного».

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2018 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_5, ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення у цій цивільній справі.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_6 достовірно знала про наявність заочного рішення 02 березня 2010 року. При цьому відповідачі про поновлення строку звернення із заявою про перегляд заочного рішення не просили, матеріали справи не свідчать про пропуск строку звернення до суду з поважних причин, а тому відповідачем подано заяву про перегляд заочного рішення з пропуском строків, встановлених у статті 284 ЦПК України.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2018 року ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2018 року залишена без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що заявником не надано обґрунтованих доводів того, що розгляд справи у судах об'єктивно перешкоджав відповідачам (протягом семи років) звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення у встановлені законом строки. Тому отримання 13 грудня 2017 року представником відповідачів копії заочного рішення, за висновками апеляційного суду, саме по собі не свідчить про подання заяви про перегляд заочного рішення в межах строків, передбачених статтею 228 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року).

Посилання представника відповідачів ОСОБА_12 в апеляційній скарзі на порушення судом прав відповідачів на судовий захист відповідно до статей 19, 55 Конституції України є необґрунтованим, оскільки право ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на звернення до суду в порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством, судом не обмежене. Судом не встановлено порушень норм міжнародного права.

У касаційній скарзі, поданій 10 квітня 2018 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду, ОСОБА_6 просила скасувати ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2018 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами норм процесуального права. На переконання заявника, доводи судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення є помилковими, оскільки таку заяву подано за правилами ЦПК України 2004 року: в порядку та строки, передбачені у статті 228 ЦПК України 2004 року. Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2010 року представник відповідачів отримав лише 13 грудня 2017 року, а тому заява подана в межах строку, передбаченого у статті 228 ЦПК України 2004 року. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо обізнаності відповідачів про ухвалення заочного рішення є помилковими та не підтверджуються матеріалами справи. У статті 228 ЦПК України 2004 року передбачено, що відповідач має право на подання заяви про перегляд заочного рішення саме протягом десяти днів з дня отримання копії оскаржуваного судового рішення. Висновки суду першої інстанції про зловживання процесуальними правами також є необґрунтованими.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень передбачені у статті 263 ЦПК України, за якою судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2010 року позов ВАТ «Кредитпромбанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ВАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 23/025/08 в сумі 701 229, 40 грн.

02 березня 2010 року копії заочного рішення у цій справі направлені відповідачам.

Ухвалою суду від 16 серпня 2010 року, постановленою у цій справі, виправлено описку у рішенні Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2010 року. Зі змісту зазначеної ухвали, врученої відповідачам, їх повідомлено про постановлене судом рішення у справі за позовом ВАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У матеріалах справи наявні зворотні поштові повідомлення про отримання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 04 вересня 2010 року зазначеної ухвали суду від 16 серпня 2010 року про виправлення описки в заочному рішенні від 02 березня 2010 року.

Додатковим доказом обізнаності відповідачів про ухвалення зазначеного заочного рішення є наявні у матеріалах справи скарги відповідача ОСОБА_6 на дії державного виконавця щодо виконання зазначеного заочного рішення, подані 23 грудня 2016 року та 11 квітня 2017 року, в процесі розгляду судом яких відповідачі брали участь в судових засіданнях, подавали письмові пояснення, висловлювали власні міркування.

Зважаючи на наведене, суди зробили обґрунтований висновок про пропуск відповідачами строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, про поновлення якого вони не просили.

Верховний Суд з урахуванням наведених обставин не встановив порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною третьою статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У статті 72 ЦПК України 2004 року зазначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Частиною першою статті 73 ЦПК України 2004 року визначено, що суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Не встановивши поважних причин пропуску строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2010 року, суд першої інстанції законно й обґрунтовано залишив відповідну заяву відповідачів без розгляду, з чим погодився суд апеляційної інстанції.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

У § § 46, 47 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Ryabykh v. Russia», заява № 52854/99, § § 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (§ 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, заява № 8371/02).

ЄСПЛ у § 34 рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, зауважив, що норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, §§ 22,23).

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також встановлені судами обставини щодо обізнаності відповідачів про ухвалене у справі за їх участю заочне рішення, направлення заявнику копії заочного рішення у справі, наявності поштового повідомлення про вручення копії ухвали про виправлення описки у судовому рішенні, а також звернення заявника до суду першої інстанції із скаргами на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження із виконання заочного рішення у цій справі, а також відсутність її клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2010 року, відсутність наданих нею доказів, які б свідчили про добросовісне здійснення нею своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне оскарження судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, є безпідставними. Натомість, зволікання відповідача ОСОБА_6 із ознайомленням із текстом заочного рішення, про існування якого їй було відомо, та заяви про перегляд заочного рішення свідчить про недобросовісне виконання своїх процесуальних обов'язків й зловживання своїми процесуальними правами.

В оцінці процесуальної поведінки заявника Верховний Суд врахував, що ОСОБА_6 подала заяву про перегляд заочного рішення через сім років та дев'ять місяців після ухвалення такого судового рішення у справі, при цьому у вересні 2010 року їй вже було відомо про існування такого рішення з отриманої копії ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2010 року, а також у подальшому з виконавчого провадження з виконання цього судового рішення, оскільки заявник оскаржувала дії державних виконавців у межах такого виконавчого провадження.

Отже, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судами правильно застосовані.

Посилання у касаційній скарзі на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд не спростовує висновків судів про необхідність дотримання вимог ЦПК України, що відповідає практиці ЄСПЛ щодо забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності, а також положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якими судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.

Зважаючи на наведене, оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки обставин справи і висновків суду не спростовують.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик