Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 637/239/14-ц

провадження № 61-27906св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - селянське фермерське господарство "Золотий колос",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства "Золотий колос" на рішення апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Швецової Л. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до селянського (фермерського) господарства "Золотий колос" (далі - СФГ "Золотий колос") з позовом про визнання договору оренди землі недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно державного акту на право власності на землю, виданого 03 липня 2004 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 7,4260 га, яка розташована на території Волоськобалаклійської сільської ради Шевченківського району Харківської області.

З 2009 року за усною домовленістю між ОСОБА_1 та СФГ "Золотий колос" зазначена земельна ділянка почала оброблятися СФГ "Золотий колос", за користування якою останнім нараховувалась та виплачувалась орендна плата.

Наприкінці 2012 року позивач виявив бажання повернути собі в розпорядження спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим звернувся до СФГ "Золотий колос" з відповідною вимогою і отримав відповідь щодо наявності договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого відділом Держкомзему в Шевченківському районі Харківської області, проте ніякого договору оренди землі з СФГ "Золотий колос" він не підписував.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати недійсним договір оренди землі від 05 серпня 2009 року, зареєстрований у відділі Держкомзему в Шевченківському районі Харківської області 30 вересня 2012 року за № 632570004001432;

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2015 року у складі судді: Стеганцова С. М., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2015 року у складі колегії суддів:

Довгаль А. П., Коваленко І. П., Коровіна С. Г., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від між ОСОБА_1 та СФГ "Золотий колос" від 05 серпня 2009 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що підпис в оспорюваному договорі оренди виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи. Суди зазначили про відсутність підстав для застосування до спірних відносин позовної давності, оскільки доказів на підтвердження поінформованості позивача щодо існування спірного договору оренди раніше ніж у 2012 році відповідачем надано не було. При цьому суди вважали, що початком перебігу позовної давності є саме 2012 рік.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу СФГ "Золотий колос" задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що відповідач вказував, що позивачу було відомо про існування спірного договору, оскільки він отримував орендну плату за користування його земельною ділянкою, і суди не перевірили зазначених доводів відповідача.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року у складі судді: Островської Н. І., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02 серпня 2016 року у складі колегії суддів:

Зазулинської Т. П., Кругової С. С., Міненкової Н. О., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що з 2009 по 2014 роки систематично, без будь-яких порушень СФГ "Золотий колос" сплачувало позивачу орендну плату у грошовій та натуральній формах. Згідно розписки від 17 жовтня 2012 року ОСОБА_1 оренду плату за 2012 рік отримав в повному обсязі, з умовами договору між ним та СФГ "Золотий колос" згоден повністю і в подальшому зобов'язується виконувати, претензій до господарства не має. Розписка підписана власноруч ОСОБА_1, що не заперечувалось його представником в суді. Тому суди відмовили у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем позовної даності.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 02 серпня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності, апеляційний суд зробив висновок про те, що він отримував орендну плату систематично з 2009 до 2014 року, а тому знав про наявність договору. Проте апеляційний суд не мотивував відхилення доводів позивача про те, що ним у 2001 році був укладений договір оренди терміном на 10 років, тобто до 2011 року, а інших договорів він не укладав і не підписував. Орендну плату продовжував отримувати, оскільки відповідач продовжував користуватися землею.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено. Договір оренди земельної ділянки, укладений 05 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та СФГ "Золотий колос" Шевченківського району Харківської області, зареєстрований 30 травня 2012 року у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області, визнано недійсним.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що СФГ "Золотий колос" з позивачем у 2001 році було укладено договір оренди терміном на 10 років, тобто до 2011 року, інших договорів позивач не укладав і не підписував, орендну плату продовжував отримувати, оскільки відповідач продовжував користуватися землею, підстав для відмови в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності у суду першої інстанції не було.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2017 року СФГ "Золотий колос" касаційну скаргу, в якій просить рішення апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року. При цьому, посилалося на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що незважаючи на встановлення висновком судової почеркознавчої експертизи обставини, що позивач спірний договір оренди не підписував, ОСОБА_1 було відомо про укладення договору оренди та він отримував орендну плату, а тому позивачем пропущена позовна давність. Суди не встановили коли саме позивач дізнався або міг дізнатись про існування договору оренди. Крім цього про останнє судове засідання, яке відбулось 26 вересня 2017 року, СФГ "Золотий колос" не було повідомлене.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

04 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що згідно з Державним актом на право власності на землю, виданого 03 липня 2004 року на підставі розпорядження голови Шевченківської РДА Харківської області від 23 березня 2004 року № 104, ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 7,4260 га, яка розташована на території Волоськобалаклійської сільської ради Шевченківського району Харківської області.

СФГ "Золотий Колос" користувалося вказаною земельною ділянкою і сплачувало позивачу орендну плату на підставі договору оренди від 05 серпня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та СФГ "Золотий колос".

Згідно частини 2 статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що "підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що "правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки. Крім того, мотивуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у спорах про недійсність договору для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Між тим, статтею 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що "за частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача. Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2 , 3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)). Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73,137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)). Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки".

Суди встановили, що за висновком судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса № 12422 від 17 січня 2015 року підпис від імені ОСОБА_1 у спірному договорі оренди від 05 серпня 2009 року, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

За таких обставин, договір оренди землі від 05 серпня 2009 року є неукладеним і, як наслідок, не може визнаватися недійсним. Тому у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Аргумент касаційної скарги про те, що останнє судове засідання, яке відбулось 26 вересня 2017 року, СФГ "Золотий колос" не було повідомлене, колегія суддів відхиляє. аналіз матеріалів справи свідчить, що СФГ "Золотий колос" було повідомлене про судове засідання на 26 вересня 2017 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 04 липня 2017 року (Т. 2, а. с. 125).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення апеляційного суду в оскарженій ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення апеляційного суду скасувати і рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

СФГ "Золотий колос" сплачено судовий збір: 121,80 грн за подання апеляційної скарги (Т. 1, а. с. 140); 170,52 грн за подання касаційної скарги (Т. 1, а. с. 183); 344,40 грн за подання касаційної скарги. Тому з ОСОБА_1 на користь СФГ "Золотий колос" підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору.

Керуючись статтями 141, 400 та 412, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401,409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства "Золотий колос" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2017 року скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь селянського фермерського господарства "Золотий колос" 636,72 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2017 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук