Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.06.2019 року у справі №609/650/18

Постанова

Іменем України

25 липня 2019 року

м. Київ

справа № 609/650/18

провадження № 61-10722св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду : Коротенка Є. В. (судді - доповідача), Бурлакова С. Ю.,

Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Шумська міська рада Шумського району Тернопільської області - об`єднана територіальна громада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Манчука Сергія Григоровича на постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2019 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташківа Б. І., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Шумського районного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою, крім ОСОБА_1 , зареєстровані син ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 та колишній чоловік позивачки - ОСОБА_2 , з яким шлюб розірвано відповідно до рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 04 травня 2017 року.

Позивач зазначає, що протягом тривалого часу ОСОБА_2 своєю неправомірною поведінкою, яка виражалася у зловживанні спиртними напоями та агресивною поведінкою, зробив спільне життя неможливим, в результаті чого ОСОБА_1 не може вільно розпоряджатися своєю власністю та вимушена проживати у своєї матері. Позивач не може спільно проживати із відповідачем, який не є членом її сім`ї. Спільного господарства із колишнім чоловіком вона не веде.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просила усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю ОСОБА_1 житловим будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із цього житлового будинку без надання йому іншого житлового приміщення та зняти із реєстраційного обліку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2019 року (у складі судді Ковтуновича О. В.) позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю ОСОБА_1 житловим будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаного житлового будинку без надання йому іншого житлового приміщення.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач із власником будинку у родинних відносинах не перебуває, спільним побутом, взаємними правами та обов`язками із ОСОБА_1 не пов`язаний, також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, тому наявні підстави для захисту порушеного права власності позивача на підставі статті 391 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні частини позову, місцевий суд виходив з того, що виселення відповідача із спірного приміщення є підставою для зняття з реєстрації у передбаченому законом порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2019 року рішення місцевого суду скасовано, з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 , з яким позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі, набув право на проживання у спірному житловому будинку як член її сім`ї і не втратив це право з припиненням таких стосунків в силу вимог частини четвертої статті 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). При цьому зазначено, що позивач не надала належних та допустимих доказів щодо наявності обставин створення відповідачем перешкод в користуванні нерухомим майном, яке є власністю позивача, а підтверджують лише наявність неприязних стосунків між сторонами та не свідчать про поведінку відповідача, яка б могла бути підставою для його виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Манчука С. Г. подав до Верховного касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом залишено поза увагою, що відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Оскільки у сторін виникають постійні конфліктні ситуації з приводу користування житловим будинком, які вони не можуть вирішити у позасудовому порядку, тому наявні правові підстави для усунення перешкод у користуванні цим будинком. Крім того, відповідач не довів відсутності перешкод зі свого боку у користуванні цим будинком.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвокат Чапаєва Г. М., зазначає, що відповідач як колишній член сім`ї позивача не втратив право користування спірним житловим будинком у зв`язку із розірванням шлюбу із власником цього будинку.

Крім того, посилаючись на роз`яснення Пленуму Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР, зазначає, що обставини систематичного порушення ОСОБА_2 правил співжиття, а також вжиття щодо нього заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів, відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 04 травня 2017 року розірвано.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 згідно із договором дарування від 21 жовтня 2003 року.

Відповідно до довідки Шумської міської ради Шумського району Тернопільської області за вказаною адресою, крім ОСОБА_1 , зареєстровані син ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 та колишній чоловік ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

За змістом зазначених норм право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до статті 157 ЖК УРСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини першої статті 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Апеляційним судом установлено, що належні заходи попередження або громадського впливу до відповідача не застосовувалися, докази систематичного порушення ОСОБА_2 правил співжиття з позивачем відсутні.

Підсумовуючи, Верховний Суд в оцінці обставин справи й висновків суду апеляційної інстанції виходить з того, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі на час, коли позивач набула статус власника спірного будинку і подружжя стало проживати у ньому. Після розірвання шлюбу відповідач продовжив проживати в цьому житлі. Отже, відповідно, на відповідача поширюються гарантії збереження за ним права на користування зазначеним житлом на випадок припинення сімейних відносин з його власником. Також істотним для вирішення спору є висновки судів про те, що достатніх та законних підстав для виселення відповідача на підставі статті 116 ЖК УРСР не встановлено.

При таких обставинах апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду апеляційної інстанції, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішення, та переважно зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, перевірений під час касаційного перегляду, відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Манчука Сергія Григоровича залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев