Історія справи

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 215/5937/15

провадження № 61-698св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Братіщевої Л. А., Грищенко Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат») про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 10 травня 2005 року по 10 жовтня 2014 року працював машиністом бурової установки на шахті імені «Орджонікідзе» Відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі-ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»), яке з 01 квітня 2011 року було перейменовано на ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».

У зв'язку з тим, що він працював у відповідача в умовах впливу шкідливих факторів у нього виникло професійне захворювання.

Висновком Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 01 квітня 2015 року при первинному огляді йому встановлено 60% втрати професійної працездатності та ІІІ групу інвалідності.

У зв'язку з отриманим професійним захворюванням, порушено звичний спосіб його життя, оскільки він визнаний непридатним до роботи за своєю спеціальністю і в 46 років вимушений звільнитися з роботи.

Моральна шкоди полягає у фізичному болю та стражданнях, яких позивач зазнав та продовжує зазнавати у зв'язку з професійним захворюванням.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 701 568,00 грн, оскільки вважає, що зазначена сума є справедливою компенсацією за завдану йому моральну шкоду.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 85 000,00 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку з виконанням протягом тривалого часу позивачем трудових обов'язків у шкідливих умовах він отримав професійне захворювання та йому встановлена 60% втрати професійної працездатності і ІІІ групу інвалідності, внаслідок чого позивачу завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем і її розмір суд визначив з урахуванням фізичних та моральних страждань позивача, їх тривалості і тяжкості під час виконання трудових обов'язків, істотності вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та виходячи з розумності, виваженості та справедливості в сумі 85 000 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2016 року змінено в частині розміру стягнутої з ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_4 моральної шкоди, змінено з 85 000,00 грн до 15 000,00 грн та вирішено питання судових витрат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач до працевлаштування в ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» працював протягом 11 років на інших підприємствах, де також були шкідливі умови праці.

У червні 2016 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просив рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області скасувати, а рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2016 року залишити без змін, оскільки рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 квітня 2016 року, на яке послався в рішенні суд апеляційної інстанції, на час апеляційного розгляду зазначеної справи не набрало законної сили, а тому не може бути взято до уваги та не є підставою для зміни рішення.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_4 без задоволення, а рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області - без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

З 01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105- XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»( далі - Закон № 1105- XIV). Статтями 21, 28, 34 зазначеного закону було передбачено обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків (далі - Фонд) з відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, професійного захворювання застрахованим та членам їх сімей.

Законом України № 717 від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, були внесені зміни до Закону України № 1105 -XIV відповідно до яких з абзацу другого частини першої статті 35, виключено з переліку документів, які подаються до Фонду для розгляду справ про страхові виплати «відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Отже, виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107 «Про Державний бюджет України на 2008 рік» внесені зміни до пункту третього розділу XI &qu:";Прикінцеві положення», зокрема, у абзаці третьому виключено слова &q?ть;і моральної (немайнової) шкоди&q?но;; після абзацу третього доповнено новим абзацом такого змісту: &q?ту;відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01 січня 2008 року&q?ня;.

Конституційний Суд України у рішенні № 20-рп/2008 (справа про страхові виплати) зазначив, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону № 717-Vскасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV.

Проте Конституційний Суд України вважав, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 2371 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. З огляду на викладене Конституційний Суд України не вбачав підстав для визнання неконституційними положень пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону № 717-V.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» було викладено в новій редакції Закон № № 1105-XIV, в тому числі було змінено назву вказаного Закону на «Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №№ 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

За змістом частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 працював машиністом бурової установки з повним робочим днем в підземних умовах і загальний стаж його роботи 27 років 8 місяців, із них 12 років і 3 місяці він працював за професією в умовах впливу шкідливих факторів (а. с. 16).

Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12 лютого 2015 року встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання було перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. З метою ліквідації і запобіганню виникнення професійних захворювань (отруєнь) пропонувалося начальнику шахти імені Орджонікідзе ПАТ «Центральний гірночо-збагачувальний комбінат» організувати розроблення заходів щодо запобігання виникненню професійних захворювань, забезпечити постійний контроль за застосування транспортних засобів та малої механізації при переміщенні вантажів в підземних умовах шахти, засобів вентиляції, пилоподавлення, гасіння шуму при роботі гірничошахтного устаткування, засобів індивідуального захисту органів дихання та органів слуху підземними машиністами бурових установок (а.с.15-18).

Наведені обставини свідчать про те, що позивач працював з 01 січня 1999 року по 19 листопада 2001 року і з 10 травня 2005 року до часу звільнення в умовах дії шкідливого виробничого фактору.

Згідно з висновком про умови праці працівника відповідно до гігієнічної класифікації праці умови праці машиніста бурової установки відносяться до 3 класу 4 ступеню шкідливості, важкості праці до 3 класу 3 ступеню шкідливості, напруженість праці до 3 класу 2 ступеню шкідливості (а.с.19-23).

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпаталогічного лікувально-профілактичного закладу про наявність професійного характеру захворювання від 15 січня 2015 року № 065 (далі - висновок) ОСОБА_4 встановлена наявність професійних захворювань з діагнозом: радикулопатія шийна та попереково-крижова білатеральна з вираженими статико-динамічними порушеннями, периферичним нейросудинним та стійким больовим синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ступеня), деформуючого остеопарозу, в поєднанні з періартрозом, ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) та колінних (ПФ другого ступеня) суглобів, помірної гіпотрофії м'язів лівої гомілки. Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого ступеня. Нейросенсорна приглухуватість 1 ст. (з легким зниженням слуху)( а.с.26-28).

Згідно із висновком МСЕК від 01 квітня 2015 року позивачу при первинному огляді встановлено 60 % втрати професійної працездатності та присвоєно ІІІ групу інвалідності з повторним переоглядом 01 березня 2016 року (а.с.24-25). При повторному переогляді ОСОБА_4 висновком МСЕК від 30 березня 2016 року відсоток втрати професійної працездатності не змінився, наступний переогляд призначено на 01квітня 2019 року (а.с.104).

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, суд першої інстанції встановив на підставі доказів у справі, що позивач під час виконання трудових обов'язків у шкідливих умовах праці з вини відповідача отримав професійне захворювання, тому обґрунтовано поклав обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача.

Проте при визначенні розміру завданої моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував, що позивач протягом 11 років працював в умовах впливу шкідливих факторів на інших підприємствах та виходячи з характеру і тривалості моральних страждань позивача, тривалості роботи у відповідача, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, безпідставно послався на рішення суду від 14 квітня 2016 року, яке не набрало законної сили, не заслуговує на увагу, оскільки підставою до зміни рішення слугувала та обставина, що позивач до працевлаштування на роботу до ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» протягом 11 років працював на інших підприємствах в умовах впливу шкідливих факторів, а не зазначене рішення.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального закону та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо обґрунтування рішення суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованим, оскільки змінюючи рішення в цій частині суд апеляційної інстанції навів мотиви ухвалення такого рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги не спростовують установлені у справі фактичні обставини, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик