Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №161/8939/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 161/8939/23

провадження № 61-8551св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2023 року у складі судді Черняка В. В., додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2024 року у складі судді Черняка В. В., постанову Волинського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просив:

визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 130,6 кв.м., житловою площею 77,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 436957607101;

визнати за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:112:0074, загальною площею 0,05 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, (присадибна ділянка), що знаходяться за вищевказаною адресою;

скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, з кадастровим номером 0710100000:21:112:0074, загальною площею 0,05 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, (присадибна ділянка), що видане 26 березня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 , індексний номер 19551463.

Позов мотивований тим, що 13 вересня 2010 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ЖБК «Волинь-1» було укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого позивач мав набути у власність квартиру АДРЕСА_2 , сплативши 550 000,00 грн з розрахунку 5 000,00 грн за 1 кв.м. загальної площі житла.

Зазначав, що взяті на себе договірні зобов`язання він виконав.

Будинок був збудований у 2012 році ЖБК «Волинь-1», після чого він та співвласник іншої квартири в цьому будинку - відповідач ОСОБА_2 отримали ключі від квартир та вселилися у вказане житло.

З моменту фактичного вселення в квартиру він неодноразово звертався до забудовника ЖБК «Волинь-1» з письмовою вимогою надати правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно - квартиру, але відповіді не отримав.

У зв`язку з цим він 16 липня 2014 року звернувся до суду з позовом до ЖБК «Волинь-1» про зобов`язання вчинити певні дії, однак під час розгляду справи було встановлено, що вказана юридична особа припинила свою діяльність за рішенням засновників від 09 квітня 2013 року, правонаступники відсутні, а тому вказаний позов залишено без розгляду.

У подальшому він дізнався, що ОСОБА_2 13 грудня 2013 року уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_3 , та став її одноособовим власником.

Придбавши земельну ділянку, ОСОБА_2 , який не є забудовником, 16 червня 2014 року подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області декларацію про початок виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку на придбаній земельній ділянці по АДРЕСА_3 , а 29 липня 2014 року подав декларацію про готовність до експлуатації цього житлового будинку. Під час реєстрації права власності на спірний будинок ОСОБА_2 було змінено нумерації квартир, тобто ОСОБА_1 зараз фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що він вкладав кошти в інвестування будівництва квартири, яка в результаті повної сплати визначеної договором вартості будівництва та введення будинку в експлуатацію мала перейти у його власність.

Вказані вище обставини були предметом дослідження у судовій справі № 161/2022/16.

В межах цієї цивільної справи Волинський апеляційний суд постановою від 17 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року, визнав недійсним свідоцтво про право власності, видане 21 серпня 2014 року на ім`я відповідача ОСОБА_2 на спірну квартиру, що за адресою: АДРЕСА_4 .

При цьому Волинський апеляційний суд встановив факт виконання ОСОБА_1 умов договору про спільну діяльність від 13 вересня 2010 року.

Враховуючи наведене, зокрема те, що він повністю виконав умови договору про спільну діяльність шляхом внесення коштів на фінансування будівництва житлового будинку, посилаючись на визнання судом недійсним свідоцтва про право власності, видане 21 серпня 2014 року на ім`я відповідача ОСОБА_2 на спірну квартиру, з огляду на обставини, встановлені судом при розгляді справи № 161/2022/16, позивач просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 130,6 кв.м., житловою площею 77,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 436957607101.

Заявляючи вимоги щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:21:112:0074, ОСОБА_1 посилався на те, що за загальним правилом, закріпленим у статті 120 Земельного кодексу Українита статті 377 Цивільного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди або їх частини, стає власником відповідної земельної ділянки або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2023 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спірну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , було закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку та скасування свідоцтва відмовлено.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну квартиру, суд зазначив, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та визнання за позивачем права власності на неї, заявлені на підставі статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, є безпідставними, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7 000,00 грн.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Терещук Ю. О. оскаржив їх в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Терещука Ю. О. залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2023 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10 червня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Терещука Ю.О. через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2023 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанційз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Також заявник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 28 серпня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Андріяш Н. В. просить Верховний Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

12 серпня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

13 вересня 2010 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ЖБК «Волинь-1» був укладений договір про спільну діяльність. Предметом цього договору була спільна діяльність у будівництві індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_3 , а саме 1/2 частини цього житлового будинку на взаємовигідних умовах, а саме: квартири № 1 , загальною площею 110 кв. м., на земельній ділянці площею 0,06 га. Визначені за цим договором роботи повинні були бути виконані у термін до листопада 2010 року.

При цьому будівництво повинно здійснюватися на належній ОСОБА_3 земельній ділянці, розташованій за вказаною адресою.

Згідно з цим договором (пункт 2.1) розрахунки між сторонами здійснюються за розрахунками вартості одного квадратного метра загальної площі, яка включала фактичні витрати виконавця на будівництво будинку, будівельних мереж, і становить 5 000,00 грн за 1 кв м загальної площі житла.

За умовами цього договору ОСОБА_1 зобов`язувався забезпечити внесення коштів для авансування будівництва та оплати виконаних робіт, ОСОБА_3 зобов`язувалася надати замовнику ОСОБА_1 1/2 частину площі збудованого житлового будинку, а ЖБК «Волинь-1» зобов`язувався здійснити діяльність із замовлення та ведення будівельних робіт з будівництва житлового будинку (пункти 3.1, 3.2, 3.3).

Згідно з додатком до договору будівництва ОСОБА_1 зобов`язувався сплатити внесок за квартиру до 23 грудня 2010 року.

ОСОБА_1 на виконання умов вказаного договору в період з 05 жовтня до 23 грудня 2010 року сплатив ЖБК «Волинь-1» грошові кошти в розмірі 550 000,00 грн.

ЖБК «Волинь-1» припинив свою діяльність 09 квітня 2013 року за рішенням засновників.

13 грудня 2013 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужила ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_3 .

В свою чергу ОСОБА_2 , придбавши вказану земельну ділянку, поділив її на дві земельні ділянки площею по 0,05 га.

Відповідно до припису, виданого 27 травня 2014 року головним державним інспектором Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області Літвіцьким С. І., ОСОБА_2 здійснив будівництво двоквартирного житлового будинку та фундаменту гаража по АДРЕСА_3 без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, чим порушив пункт 2 частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

16 червня 2014 року ОСОБА_2 подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області декларацію про початок будівельних робіт «Нове будівництво 2-х квартирного житлового будинку та гаража по АДРЕСА_3 ».

30 липня 2014 року ОСОБА_2 подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації «Нове будівництво 2-х квартирного житлового будинку та гаража по АДРЕСА_3 ».

Відповідно до розпорядження Луцького міського голови від 18 серпня 2014 року присвоєно поштові адреси квартирам ОСОБА_2 по АДРЕСА_6 та квартира № 2 . Згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області 30 липня 2014 року, загальна площа квартири № 1 - 123 кв.м (житлова площа - 55,8 кв. м), загальна площа квартири № 2 - 133,1 кв.м (житлова площа - 75,5 кв. м).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна від 29 вересня 2015 року:

земельна ділянка по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 0710100000:216112:0074) 26 березня 2014 року зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 26 березня 2014 року Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області;

земельна ділянка по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 0710100000:21:112:073) 26 березня 2014 року зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 , виданого 26 березня 2014 року Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області;

квартира АДРЕСА_8 21 серпня 2014 року зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 , виданого 21 серпня 2014 року Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області;

квартира АДРЕСА_1 21 серпня 2014 року зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 , виданого 21 серпня 2014 року Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області.

Встановлено, що у лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_2 21 серпня 2014 року, та визнати за ним право власності на квартиру № 2 загальною площею 133,1 кв.м, житловою площею 75,5 кв. м, на АДРЕСА_3 (справа № 161/2022/16).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від від 26 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що позивач не подав суду доказів того, що він має будь-які права на спірний об`єкт будівництва.

Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності скасовано та в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині оскаржувані рішення залишені без змін.

Постановою Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності серія та номер: НОМЕР_4 , видане 21 серпня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 .

Вказаним судовим рішенням встановлено, що будинок АДРЕСА_3 , у якому знаходиться спірна квартира, збудовано ЖБК «Волинь-1» на виконання умов укладеного 13 вересня 2010 року договору про спільну діяльність. Спірна квартира АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 (який не був замовником будівництва), згідно з договором про спільну діяльність від 13 вересня 2010 року побудована за рахунок коштів позивача ОСОБА_1 , куди він вселився з дозволу забудовника, який і видав йому ключі від цього житла.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі допускається за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права

або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір

між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Таким чином, визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Закриваючи на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у справі, що є предметом касаційного перегляду, в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що набрало законної сили рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2016 рокуу справі № 161/2022/16, постановлене, зокрема, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Разом із тим, судами не прийнято до уваги, що звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 як на фактичну підставу своїх вимог щодо визнання права власності на спірну квартиру посилався, зокрема, на те, що постановою Волинського апеляційного суду, ухваленою 17 червня 2021 року (тобто після ухвалення рішення Луцького міськрайонного суду Волинської областівід 26 грудня 2016 року), визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 21 серпня 2014 року на ім`я відповідача ОСОБА_2 на вказану квартиру, та встановлено, що будинок АДРЕСА_3 , у якому знаходиться спірна квартира, збудовано не ОСОБА_2 , а ЖБК «Волинь-1» на виконання умов укладеного 13 вересня 2010 року договору про спільну діяльність. При цьому суд встановив, що спірна квартира, яка на праві приватної власності зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 , згідно з договором про спільну діяльність від 13 вересня 2010 року побудована за рахунок коштів саме позивача ОСОБА_1 , куди він вселився з дозволу забудовника, який і видав йому ключі від цього житла.

Таким чином, підстави позову щодо визнання права власності на квартиру у цивільній справі № 161/2022/16 та у цій справі не є ідентичними.

Крім того, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на квартиру загальною площею 130,6 кв.м., житловою площею 77,6 кв.м.

Водночас у поданому у лютому 2016 року позові ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на квартиру загальною площею 133,1 кв.м, житловою площею 75,5 кв. м.

З наведеного вбачається відмінність загальної та житлової площі об`єктів нерухомості, зазначених у позовах, що було залишено поза увагою судів попередніх інстанції.

Вказане, на думку колегії суддів Верховного Суду, свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання права власності на спірну квартиру.

Оскільки вимоги ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки обґрунтовані принципом єдності юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розташоване, приймаючи до уваги, що позовні вимоги щодо визнання права власності позивача на спірне житлове приміщення по суті в межах цієї справи не вирішені, колегія суддів вважає за необхідне судові рішення скасувати у повному обсязі, а справу направити на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У частинах третій, четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які заявник посилається у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, провадження № 12-39гс22.

З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне скасувати і додаткове рішення суду першої інстанції.

З огляду на те, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат згідно положень ЦПК України та усталеної судової практики, повинен бути здійснений тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16ц.

Керуючись статтями 400 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2023 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру та земельну ділянку, скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов