Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №695/910/17

Постанова

Іменем України

25 червня 2018 року

м. Київ

справа № 695/910/17

провадження № 61-8136св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Орган опіки і піклування в особі Служби у справах дітей Золотоніської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у складі судді Середи Л. В. від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Пономаренка В. В., від 02 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа: Орган опіки і піклування в особі Служби у справах дітей Золотоніської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що з 15 квітня 2014 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого сторони мають сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюбні відносини між сторонами фактично припинились з лютого 2017 року та з цього часу сторони проживають окремо. Згоди щодо місця проживання сина не досягнуто.

Зазначала, що відповідач, вигнавши її з помешкання, де вони разом проживали, фактично відібрав у неї дитину та не дозволяє сину бачитись з нею.

Вважала, що проживання сина разом із нею буде відповідати його інтересам, а перебування сина в сім'ї відповідача без материнської опіки негативно буде впливати на його виховання та психологічний стан. При цьому, нею створені належні умови для проживання, виховання та утримання дитини, вона працює та отримує заробітну плату.

Крім того, зазначала, що відповідач відмовляється сплачувати аліменти на утримання їх спільної дитини.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просила визначити місце проживання дитини з матір'ю та стягнути з ОСОБА_5 аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 1 300 грн щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 липня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі 1 300 грн щомісячно, починаючи з 28 березня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що проживання дитини з матір'ю забезпечить їй більш повний фізичний і духовний розвиток. Також суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання дитини разом з матір'ю та стягнення аліментів на утримання дитини.

У листопаді 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суди не врахували інтереси дитини при вирішенні справи. Вказував на те, що проживання дитини разом з батьком матиме кращий вплив на дитину.

Також вказував на те, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, без належного повідомлення про розгляд справи, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості надати суду пояснення та докази у справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

У квітні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 158 ЦПК України 2004 року розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК України 2004 року.

Частиною третьою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення- особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Згідно з частиною четвертою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі, що переглядається, установлено, що ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 31 березня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та призначено справу до розгляду на 27 квітня 2017 року.

Згідно зі зворотнім повідомленням, яке міститься в матеріалах справи (а. с. 31), ОСОБА_5 був повідомлений про розгляд справи 27 квітня 2017 року. Однак судове засідання проведено 28 квітня 2017 року, що підтверджується журналом судового засідання (а. с. 34).

Матеріали справи не містять даних про належне повідомлення ОСОБА_5 про розгляд справи, призначений на 22 травня та 05 липня 2017 року, оскільки згідно з довідкою поштової установи конверти повернулись до суду із позначкою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 60, 62).

Також відсутні підстави вважати, що ОСОБА_5 належним чином повідомлений про розгляд справи, призначений на 18 липня 2017 року, оскільки судову повістку відповідач отримав 28 липня 2017 року, що підтверджується поштовим зворотнім повідомленням (а. с. 95), тобто після судового засідання.

Отже, колегія суддів вважає, що докази належного завчасного повідомлення ОСОБА_5 про дату та час судового засідання не можуть вважатись належними.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. На думку Суду, досить складно визначити, в якій мірі національні суди могли дати таку оцінку, не заслухавши заявника особисто або, принаймні, з огляду на обставини справи не отримавши інформації від заявника особисто щодо його бачення (параграф 57).

Розглянувши справу за відсутності ОСОБА_5, для якого справа має важливе особисте значення, суд першої інстанції позбавив його можливості надати суду пояснення та докази у справі, не з'ясував його позиції та доводів заперечень проти позову.

У зв'язку із вищевказаними обставинами, розгляд справи за відсутності одного з батьків у справі про визначення місця проживання дитини, не відповідає гарантіям, передбаченим статтею 8 Конвенції.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказані порушення судом першої інстанції норм процесуального права уваги не звернув.

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 02 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта