Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.02.2018 року у справі №156/10/17

Постанова

Іменем України

25 червня 2018 року

м. Київ

справа № 156/10/17

провадження № 61-8657св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

третя особа - Павлівська сільська рада Іваничівського району Волинської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року у складі судді Нєвєрова І. М. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою загального користування.

Позов мотивовано тим, що вони є співвласниками земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Їхній сусід ОСОБА_6 є власником двох земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані в АДРЕСА_2, площею 0,2284 га та 0, 0180 га.

Між зазначеними земельними ділянками проходить вулиця 8 Березня, що відноситься до земель загального користування, і яка є для них єдиним місцем проходу та/чи проїзду до їх земельної ділянки та частину якої самовільно зайняв відповідач, встановивши металеві ворота.

Державною інспекцією сільського господарства у Волинській області була проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої був складений відповідний акт № 000119 від 12 жовтня 2016 року, яким встановлено, що ОСОБА_6 самовільно захопив ділянку землі загального користування, загородивши залізною брамою, чим унеможливлює прохід та проїзд до житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, його власникам: ОСОБА_4 та ОСОБА_5

За результатами вказаної перевірки інспектором був складений протокол про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності, а також припис, яким зобов'язано останнього звільнити самовільно зайняту земельну ділянку з земель загального користування, терміново демонтувати залізну браму, котра перешкоджає в користуванні проходом та проїздом до будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5

У зв'язку з тим, що ОСОБА_6 не вчинив дій на виконання вказаного припису, позивачі просили суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою загального користування по вулиці 8 Березня шляхом зняття металевих воріт, знесення господарської будівлі (курника) та забезпечення безперешкодного проходу та проїзду позивачів до їх домоволодіння АДРЕСА_1, а також стягнути з відповідача понесені ними судові витрати.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 05 грудня 2017 року, позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою (дорогою) загального користування по вул. 8 Березня с. Павлівка Іваничівського району Волинської області шляхом демонтажу металевих воріт з метою забезпечення безперешкодного проходу та проїзду до домоволодіння АДРЕСА_1

В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили із того, що відповідач створює перешкоди у проїзді позивачів до свого житла, які необхідно усунути шляхом знесення воріт, які належать відповідачу.

У грудні 2017 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в позові або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачі звернулись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (дорогою) загального користування - фактично в інтересах сільської ради, а не про захист своїх прав. Оскільки відповідач не встановлював вказані ворота, то і не має їх демонтувати. Ворота зводили особи, у яких він придбав домоволодіння в 2003 році.

У березні 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення судів без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вказали, що належна їм земельна ділянка межує із землями загального користування лише в місці розташування вказаних воріт, тому іншого проходу/проїзду до неї немає. Позивачі позбавлені права отримати допомогу від медичної, пожежної та інших служб.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками земельної ділянки по АДРЕСА_1, с. Павлівка Іваничівського району Волинської області.

З кадастрового плану цієї земельної ділянки вбачається, що межі земельної ділянки сусіда ОСОБА_7 (на даний час - ОСОБА_6) роз'єднані землями загального користування (а.с. 13).

Поряд з земельною ділянкою позивачів знаходяться земельні ділянки ОСОБА_6 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані в АДРЕСА_2, площею 0,2284 га та площею 0, 0180 га.

Як вбачається із схеми розташування земельної ділянки (а.с. 68-69) та плану зовнішніх меж землекористування (а.с. 71), що видані ОСОБА_6, між його земельними ділянками проходить вулиця 8 Березня (земля загального користування).

З пояснень представника Павлівської сільської ради та витягу із генерального плану села вбачається, що план села Павлівка Іваничівського району Волинської області є застарілим, на ньому не нанесено район, в якому розташовані земельні ділянки як позивачів, так і відповідача.

Між земельними ділянками відповідача, на землях загального користування, встановлені металеві ворота, які перекривають вулицю, і створюють перешкоди позивачам у проїзді до належної їм земельної ділянки.

У протоколі № 4 від 06 вересня 2016 року комісія з питань регулювання земельних відносин Павлівської сільської ради Іваничівського району Волинської області встановила, що земельна ділянка, яка межує з земельними ділянками відповідача ОСОБА_6, є землею загального користування.

Відповідно до статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Статтею 152 ЗК України передбачено право землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Належним чином оцінивши докази у справі, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідач створює перешкоди у проїзді позивачів до свого житла, які необхідно усунути шляхом знесення воріт.

Суди правильно визначились із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки перекриття відповідачем проїзду до належного їм на праві власності житла порушує їх законні права та інтереси.

Заперечуючи віднесення проїзду до земель загального користування, відповідач не надав належних та допустимих доказів належності йому цієї земельної ділянки.

Фактичне користування цією земельною ділянкою не створює права на неї незалежно від тривалості користування, якщо її не було надано в установленому законом порядку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 21 лютого 2018 року було зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення касаційного провадження у справі, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судових рішень, тому виконання рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта