Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.10.2018 року у справі №201/5563/17

Постанова

Іменем України

25 травня 2020 року

м. Київ

справа № 201/5563/17-ц

провадження № 61-45510св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Істейтглобал»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсним кредитного договору і визнання припиненими договорів майнової поруки (іпотеки) і договору поруки, позовні вимоги змінювалися, уточнювалися і доповнювалися.

Позов мотивований тим, що між ПАТ «КБ «Приватбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» (далі - ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ») 20 березня 2011 року було укладено кредитний договір № КП461-Г. За умовами даного договору ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» отримало кредитні кошти у розмірі 32 900 000.00 грн, з кінцевим терміном повернення 19 березня 2041 року. Позивач вважав, що кредитний договір укладений з порушенням норм діючого законодавства України, порушує його законні права та інтереси та підлягає визнанню недійсним, оскільки розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку, але може бути змінено умови договору. Однак в будь-якому випадку така зміна має бути узгоджена банком та боржником та закріплена на рівні додаткової угоди до кредитного договору. Збільшення розміру процентів банком в односторонньому порядку не допускається.

Отже при укладанні договору банк обманув його, не вказавши повністю всі дані договору: договір не містить умов припинення цього договору, немає детального розпису загальної вартості кредиту для нього як споживача, не вказана вся сума кредиту, яку потрібно повернути, не вказано всі умови кредитування, можливість надання кредиту в іншій валюті, умови повернення боргу, мали місце порушення в частині формування та погодження ціни договору, дискримінаційними є вимоги договору про можливість банку вимагати дострокового повернення кредиту, можлива зміна відсоткової ставки та інша інформація як для споживача послуг банку (особисті дані клієнта та інше), тобто фактично працівник банку при укладанні договору тиснув на нього психологічно та допустив обман стосовно умов і правил кредитування; тобто договір не містить всіх передбачених законодавством умом і правил, що вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договору споживчого кредиту; внаслідок чого він змушений був підписати договір, а отже цей договір не відповідає його внутрішній волі, тому повинен бути визнаний недійсним в частині несправедливих положень про можливість підвищення відсоткової ставки, видачі кредиту в іноземній валюті та інше. Існує спір щодо кредитної заборгованості. На його звернення до відповідача про з`ясування обставин вказаного та укладання кредитного договору, боргу, спірне питання вирішене не було, була відмова.

Крім того позивач послався на те, що у відповідності до частини четвертої статті 559 ЦК України закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Так, відповідачем без згоди позивача до кредитного договору від 20 березня 2011 року № КП461-Г, після укладення договорів поруки були підписані з позичальником додаткові угоди а саме: додаткова угода від 01 січня 2012 року № 7, додаток від 20 березня 2011 року № 1, додаткова угода від 05 січня 2012 року № 8, додаткова угода від 19 грудня 2012 року № 9, додаткова угода від 10 січня 2012 року № 10, додаткова угода від 11 січня 2012 року № 11, договір від 25 липня 2016 року, про внесення змін до кредитного договору від 20 березня 2011 року №КП461-Г. Вказані документи, свідчать про укладення між кредитором та боржником додаткових угод без обов`язкової згоди поручителя.

Згідно з умовами договору майнової поруки від 19 грудня 2012 року № КП461-Г-ДИ2, № КП461-Г- ДИ2 , № КП461Г -П2 позивач поручався за виконання зобов`язання, що були встановленні редакцією кредитного договору від 20 березня 2011 року. Зазначені зміни до кредитного договору вносились без згоди поручителя та без внесення відповідних змін до договору поруки. Крім того, в договорі відсутні будь-які вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя. Вищезазначені зміни, на думку позивача, значно збільшують обсяг прав поручителя, що є підставою для припинення договору поруки відповідно до частини першої статті 559 ЦК України.

Позивач вважав вказане протиправним і таким, що порушує його права як споживача, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Вважав дії відповідача по укладанню кредитного договору неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим. Просив суд захистити його права як споживача послуг цього банку, визнати вказаний кредитний договір недійсним, припиненими договір іпотеки і договір поруки, задовольнивши позов в повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано припиненими договором іпотеки (майнової поруки) від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ2, від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ3 та договором поруки від 19 грудня 2012 року № КП461-Г-П2, укладеними між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що зміни до кредитного договору значно збільшують обсяг прав поручителя, що є підставою для припинення договору поруки та майнової поруки відповідно до статті 559 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що до спірних правовідносин щодо припинення договору іпотеки не застосовуються вимоги статті 559 ЦК України. У іншій частині позовні вимоги є недоведеними та безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 рокуОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення спору у справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» 20 березня 2011 року було укладено кредитний договір № КП461-Г. За умовами даного договору ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» отримала від ПАТ «КБ «Приватбанк» кредитні кошти у розмірі 32 900 000.00 грн, з кінцевим терміном повернення 19 березня 2041 року.

На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» за цим кредитним договором, між позивачем та відповідачем, було укладено договір майнової поруки - іпотеки від 19 грудня 2012 року№ КП 461-Г-ДИ2, від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ3; договором поруки від 19 грудня 2012 року № КП461-Г-П2, згідно з яким позивач поручився відповідати за зобов`язаннями боржника як іпотечним майно, так і за договором поруки.

Крім того, встановлено, що між відповідачем та третьою особою були підписані з позичальником додаткові угоди а саме: додаткова угода від 01 січня 2012 року № 7, додаток від 20 березня 2011 року № 1, додаткова угода від 05 січня 2012 року № 8, додаткова угода від 19 грудня 2012 року № 9, додаткова угода від 10 січня 2012 року № 10, додаткова угода від 11 січня 2012 року № 11, договір від 25 липня 2016 року про внесення змін до кредитного договору від 20 березня 2011 року №КП461-Г, згідно яких фактично умови кредитного договору не були змінені, а лише змінювалися графіки платежів, розрахункові рахунки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лишеу випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу I книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Відносини, що виникли між сторонами, регулюються параграфом 6 глави 49 ЦК України, спеціальним Законом України «Про іпотеку» та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов`язання.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

ОСОБА_1 звертаючись до суду з цим позовом, вважав правовідносини за договором іпотеки (майнової поруки) та поруки припиненими на підставі статті 559 ЦК України, оскільки банк змінив умови кредитного договору без згоди поручителя.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України визначені види забезпечення виконання зобов`язання, серед яких як самостійні види вказані такі види забезпечення, як порука та застава.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. На правовідносини з права застави не поширюються норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України і спеціальним законом.

У постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 3-43гс12 зроблено висновок, що оскільки підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов`язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов`язання незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін.

Сприйняття положення частини першої статті 583 ЦК України про те, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), як підстави для застосування статті 559 ЦК України, суперечить змісту статті 8 ЦК України щодо аналогії закону. Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтями 546, 553, 572, 575 ЦК України порука та застава (зокрема, іпотека) є різними видами забезпечення виконання зобов`язань. А тому приписи інституту поруки не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем за договором іпотеки.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).

Розглянувши позов за визначеними фактичними та правовими підставами, апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки правила статті 559 ЦК України до спірних правовідносин щодо визнання договору іпотеки припиненим не застосовуються. Вирішуючи позов в частині визнання договору поруки припиненим, апеляційний суд обґрунтовано виходив із відсутності підстав для задоволення вимог, оскільки укладені додаткові угоди не вплинули на збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська