Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2020 року у справі №753/17563/19

Постанова

Іменем України

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 753/17563/19

провадження № 61-16726св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - державний виконавець Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Осовська Вікторія Вікторівна,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Музичко С.

Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (далі - Дарницький РВ ДВС м. Києва) Осовської В. В., заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2.

Скарга мотивована тим, що 16 березня 2016 року Дарницьким районним судом м.

Києва було видано виконавчий лист № 753/19791/15-ц про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходів щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 жовтня 2015 року і до повноліття дитини.

Вказував, що станом на 01 серпня 2019 року розрахунок суми заборгованості зі сплати аліментів на підставі вказаного виконавчого листа проведено державним виконавцем з порушеннями вимог законодавства і без врахування ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року, якоюдержавного виконавця було зобов'язано провести перерахунок заборгованості за аліментами, виходячи з фактичного доходу, отриманого ним після відрахування податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 05 жовтня 2017 року по 12 грудня 2017 року і даних щодо місця проживання та реєстрації боржника, починаючи з 07 серпня 2015 року.

Він неодноразово звертався до державного виконавця з заявами, в яких просив виконати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року.

Разом з тим, в матеріалах виконавчого провадження відсутня більшість його заяв і клопотань.

Так, в оспорюваній довідці-розрахунку державним виконавцем вказується у третьому абзаці про "розрахунковий період з січня 2016 по травень 2015 рік". У таблиці-розрахунку в графі за травень місяць вказано надходження по сплаті аліментів у розмірі 2 757,41 грн, хоча ця сума була сплачена тільки у травні після 10-го числа з розрахунку за квітень - як частка доходу на час працевлаштування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, звідки він звільнився 30 квітня 2019 року. Вказав, що заборгованість за травень 2019 року у нього відсутня, оскільки у цьому місяці він вже не був офіційно працевлаштований.

Вважав, що аліменти за травень 2019 року необхідно розраховувати з середньої заробітної плати по місцевості, де боржник зареєстрований, проживає, чи має дохід чи майно. Оскільки він не проживає, не працює, не зареєстрований та не має майна у м. Києві і написав заяву до державного виконавця про переважне місце перебування у Київській області, а саме у м. Українка Обухівського району, то і заборгованість за аліментами повинна визначатися виходячи із середньої заробітної плати працівника по Київській області, яка складає за травень та червень місяці відповідно 10 776,00 та 11 130,00 грн, згідно з даних із сайту Міністерства юстиції України. Крім того, вказував, що окрім аліментів він несе додаткові витрати на дитину для її розвитку та відпочинку. Саме з урахуванням додаткових витрат, які по суті є сплаченими аліментами безпосередньо дитині, вважав, що в нього немає заборгованості, а навіть існує переплата.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд: 1) визнати незаконними дії державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Києва Осовської В. В. щодо проведення розрахунку від 01 серпня 2019 року суми заборгованості по сплаті ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходів та до повноліття дитини на підставі виконавчого листа № 753/19791/15-ц від 16 березня 2016 року, виданого Дарницьким районним судом м. Києва, та зобов'язати державного виконавця провести перерахунок суми заборгованості за весь період розрахунків заборгованості з урахуванням положень статті 81 СК України та вирахуванням усіх податків та зборів з середньостатистичної заробітної платні робітника даної місцевості згідно з даних Державної служби статистики України; 2) визнати незаконним і скасувати розрахунок суми заборгованості по сплаті ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходів та до повноліття дитини на підставі виконавчого листа № 753/19791/15-ц від 16 березня 2016 року, виданого Дарницьким районним судом м. Києва, який затверджений державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Києва Осовською В. В. від 01 серпня 2019 року; 3) постановити окрему ухвалу, якою встановити наявні порушення зі сторони державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Києва Осовською В. В. щодо вимог чинного законодавства, а саме положень статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з невиконанням останньою судового рішення.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до оскаржуваного розрахунку аліменти за період з серпня 2018 року по квітень 2019 року нараховувалися державним виконавцем виходячи з установленого рішенням суду розміру аліментів у розмірі 1/3 частини доходу боржника, який він у цей період отримував у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, та пропорційно кількості днів періоду заборгованості, що відповідає вимогам виконавчого документа, наданим боржником доказам отриманого ним доходу. Аліменти з травня по липень 2019 року згідно з указаного розрахунку нараховувалися відповідно до положень частини 2 статті 195 СК України, тобто виходячи із розміру середньомісячної заробітної плати на одного середньооблікового працівника по м. Києву, оскільки боржником довідки з місця роботи не надавались. Оскільки боржником не надано доказів на підтвердження того, що він не проживає у м. Києві, то державним виконавцем правомірно визначався розрахунок заборгованості згідно з інформації щодо середньомісячної заробітної плати на одного середньооблікового штатного працівника по м. Києву.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року і постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18 і від 31 липня 2020 року у справі № 234/15413/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні його скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що державний виконавець при розрахунку заборгованості по аліментах виходив із середньостатистичної заробітної плати без вирахування податків та зборів, що суперечить вимогам статті 81 СК України. Крім того, розрахунок заборгованості здійснено на підставі середньої заробітної плати по м. Києву, у той час як він був працевлаштований і знятий з місця реєстрації у м. Києві.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу із пропуском строку, визначеного ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року.

Оскільки ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року відзив ОСОБА_2 залишено без розгляду, тому він до уваги не приймається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 березня 2016 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 753/19791/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходів щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 жовтня 2015 року і до повноліття дитини.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року у справі № 753/92/18 визнано неправомірними дії державного виконавця Дарницького РВ ДВС м.

Києва Петренка М. О. щодо проведення розрахунку суми заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходу до повноліття дитини за виконавчим листом Дарницького районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року № 753/19791/15-ц у зведеному виконавчому провадженні № 53660812, скасовано розрахунок суми боргу, зобов'язано державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Києва Петренка М. О. провести перерахунок заборгованості боржника ОСОБА_1 за аліментами, виходячи з фактичного доходу, отриманого ним після відрахування податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 05 жовтня 2017 року по 12 грудня 2017 року, та даних щодо місця проживання та реєстрації боржника, починаючи з 07 серпня 2015 року.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 08 серпня 2018 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року скасовано в частині зобов'язання державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Києва Петренка М. О. провести перерахунок заборгованості боржника ОСОБА_1 за аліментами, які сплачуються ним за виконавчим листом Дарницького районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року № 753/19791/15-ц у зведеному виконавчому провадженні № 53660812, виходячи з даних щодо місця проживання та реєстрації боржника, починаючи з 07 серпня 2015 року та у цій частині винесено постанову про відмову у задоволенні скарги. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

Таким чином, ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року була залишена без змін і набрала законної сили в частині визнання неправомірними дій державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Києва Петренка М. О. щодо проведення розрахунку суми заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходу до повноліття дитини за виконавчим листом Дарницького районного суду м.

Києва від 16 березня 2016 року № 753/19791/15-ц у зведеному виконавчому провадженні № 53660812, скасування розрахунку суми боргу.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суд м. Києва зі скаргою, в якій просив визнати незаконними дії державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Києва Сніжинського Т. Є. щодо проведення розрахунку суми заборгованості зі сплати аліментів та зобов'язати його перерахувати суму заборгованості згідно з ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року; визнати незаконним і скасувати розрахунок суми заборгованості зі сплати аліментів, затверджений державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м.

Києва 25 липня 2018 року; визнати незаконними дії державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Києва Сніжинського Т. Є. щодо видачі довідки до Державної прикордонної служби України від 25 липня 2018 року, яка затверджена начальником Дарницького РВ ДВС м. Києва Зайцем А. М., та зобов'язати його направити скасування цієї довідки до Державної прикордонної служби України з обов'язковим наданням завіреної копії цього скасування ОСОБА_1; визнати незаконними дії державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Києва Петренко М. О. щодо прийняття постанови від 21 лютого 2018 року про обмеження ОСОБА_1 у виїзді за кордон та зобов'язати діючого державного виконавця направити скасування цієї постанови до Державної прикордонної служби України з обов'язковим наданням завіреної копії цього скасування ОСОБА_1.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У статті 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 СК України).

Згідно зі статтею 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Частинами 1 та 3 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Відповідно до частини 4 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.

Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до СК України, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Відповідно до частини 8 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Отже, боржник вправі звернутися до суду зі скаргою щодо розміру, способу виконання рішення зі сплати аліментів.

У справі, що переглядається, судом установлено, що аліменти за період з серпня 2018 року по квітень 2019 року нараховувалися державним виконавцем виходячи з 1/3 частини доходу боржника, отриманого у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, та пропорційно кількості днів періоду заборгованості, що відповідає змісту виконавчого документа та отриманому боржником доходу.

Аліменти з травня по липень 2019 року розраховувались державним виконавцем у порядку, визначеному частиною 2 статті 195 СК України, виходячи із розміру середньомісячної заробітної плати на одного середньооблікового працівника по м.

Києву, оскільки боржником довідки з місця роботи не надавались.

Оскільки боржником не було надано доказів на підтвердження того, що він не проживає у м. Києві, то суди обґрунтовано вважали, що державним виконавцем правомірно визначався розрахунок заборгованості згідно з інформацією щодо середньомісячної заробітної плати на одного середньооблікового штатного працівника по м. Києву.

У статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Із матеріалів справи вбачається, що на запит державного виконавця до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління державної міграційної служби в м. Києві отримано відповідь, згідно з якої ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, та знятий з реєстрації 07 серпня 2015 року. При цьому боржник після зняття свого місця проживання у м.

Києві не надав державному виконавцю інформації щодо свого місця реєстрації та проживання.

З урахуванням вказаного колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про законність та обґрунтованість розрахунку суми заборгованості зі сплати ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходів та до повноліття дитини на підставі виконавчого листа № 753/19791/15-ц, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 16 березня 2016 року, який затверджений державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Києва Осовською В. В. від 01 серпня 2019 року

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що суди не дали оцінки доводам з приводу необхідності відрахування податків, зборів (обов'язкових платежів) із середньої заробітної плати, оскільки відповідно до правого висновку, висловленого Верховним Судом в ухвалі від 14 липня 2020 року у справі № 664/2751/16-ц та постанові від 01 березня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, у випадку, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється за приписами статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" та частини 2 статті 195 СК України, згідно з якими не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у даній місцевості на суму видатків, що зазвичай сплачуються із фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

Твердження заявника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18 і від 31 липня 2020 року у справі № 234/15413/17, є безпідставним, оскільки висновки судів вказаним висновкам Верховного Суду не суперечать.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян