Історія справи

Постанова

Іменем України

25 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 761/12529/17

провадження № 61-133св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

ЛеськоА. О., Мартєва С.Ю., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_4,

відповідачка (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 у складі судді Осаулова А.А. та постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М. та Семенюк Т.А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ нерухомого майна.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що з 18 листопада 1995 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2014 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року. Мають сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року було здійснено поділ рухомого та нерухомого майна, яке належало подружжю, проте під час поділу не враховано грошові кошти, які були заощаджені сторонами за період шлюбу та зберігались вдома - близько 240 тис. доларів США, з яких 90 тис. доларів США позивач позичив на початку 2014 року. Позивач стверджував, що саме за вказані спільні кошти відповідачка придбала квартири АДРЕСА_1 та машиномісця у АДРЕСА_1, тому він має право на 1/2 частину зазначеного майна. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зазначені квартири та машиномісця; виділити йому у власність квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце у АДРЕСА_1; виділити відповідачці у власність квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце у АДРЕСА_1; стягнути з відповідачки 27 тис. 843 долари США компенсації вартості спільного сумісного майна, що станом на день звернення до суду становило 751 тис. 761 грн.

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, у якому просила визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 автомобіль BMW 535I, 2013 року випуску, автобуси марки Neoplan N 1116, 2002 року випуску, та Neoplan N 116, 1994 року випуску; виділити їй у власність автобус марки Neoplan N 1116, а позивачу автомобіль BMW 535I та автобус марки Neoplan N 116; стягнути з позивача 1 млн 646 тис. 860 грн компенсації вартості спільного сумісного майна.

На обґрунтування вимог зустрічного позову ОСОБА_5 зазначала, що у судовому засіданні 31 серпня 2017 року їй стало відомо, що під час перебування у шлюбі без її згоди позивач взяв у борг 90 тис. доларів США у свого родича ОСОБА_10, а також придбав автомобіль марки BMW 535I, 2013 року випуску, які вважає спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, вважала, що за спільні кошти позивач придбав два автобуси марки Neoplan N 1116 та Neoplan N 116, оскільки після розлучення у нього не було достатньої фінансової можливості придбати вказані транспортні засоби за власні кошти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що сторони не довели своїх вимог належними, допустимими та достовірними доказами. Зокрема, під час розгляду судом справи про поділ майна подружжя та визначення місця проживання дитини позивач не заявляв про наявність заощаджених коштів за час шлюбу та про зобов'язання в інтересах сім'ї, що виникли внаслідок необхідності повернення позики в розмірі 90 тис. доларів США. На підтвердження обставин зберігання у квартирі грошових коштів, що є спільною власністю сторін, та їх заволодіння відповідачкою, а також використання саме їх при розрахунку за придбані спірні об'єкти нерухомості, позивач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів. Також відсутні докази щодо відкриття кримінального провадження за ознаками незаконного заволодіння (викрадення) і використання відповідачкою спірних грошових коштів.

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, оцінив надані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано справу № 761/12529/17 з Шевченківського районного суду міста Києва.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги норми частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та не надали належної оцінки тому, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Також суди не врахували норм статей 68, 69 СК України, за якими розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Крім того, суди залишили поза увагою доводи позивача про наявність у колишнього подружжя грошових коштів на придбання спірного майна та докази, надані на обґрунтування цих доводів, а також покази свідка ОСОБА_11 про заволодіння вказаними грошовими коштами відповідачкою ОСОБА_5 Відповідачка не довела обставин, що спірне нерухоме майно придбане за її особисті кошти, а не за спільні кошти колишнього подружжя. Суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 367, 368, 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доводів сторін належним чином не перевірив.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що все рухоме та нерухоме майно, що належало сторонам на праві спільної сумісної власності вже було поділене рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року. Крім того, відповідачка не була обізнана про отримання позивачем позики у розмірі 90 тис. доларів США, оскільки згоди на її отримання не давала. Позивач не довів реальність угоди позики, оскільки не надав суду ні договору позики, ні фінансово-розрахункових документів, а також обставин зберігання вказаних грошових коштів у квартирі сторін, їх заволодіння відповідачкою та використання саме їх при розрахунку за придбані об'єкти нерухомості. Крім зазначеного, позивач просив суд визнати спірне майно спільною власністю, а не здійснити поділ майна подружжя, та водночас обґрунтував вимоги положеннями СК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року, що є взаємовиключними доводами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час розгляду справи суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 листопада 1995 року; мають сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2014 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року, шлюб сторін розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року, здійснено поділ спільного майна подружжя.

2 вересня 2016 року між ПрАТ «Київський завод світлочутливих матеріалів «Фотон»» та ОСОБА_13 було укладено договори купівлі-продажу машиномісць № 2-7-5 та 2-7-6, що знаходяться у підземному паркінгу будинку 42 на просп. Перемоги у м. Києві (а.с. 179-180, 215-216 том 1).

18 листопада 2016 року між ТОВ «Нордімпекс» та ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 37-38 том 2).

21 березня 2017 року між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.136-137 том 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Звертаючись до суду з позовом про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 нерухомого майна, придбаного відповідачкою після розірвання шлюбу, позивач обґрунтовував вимоги нормами статей 321, 368-370, 392 ЦК України та статей 60, 61, 63, 65, 68-71 СК України та зазначав, що відповідачка придбала спірне нерухоме майно після розірвання шлюбу за грошові кошти, що були заощаджені під час шлюбу та перебували на банківському рахунку, а також зберігались у квартирі, в якій проживало подружжя, у тому числі й грошові кошти, які позивач одержав у позику.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Разом з тим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 у справі № 761/29113/14-ц було здійснено поділ майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4, проте під час розгляду цієї справи позивач не заявляв вимог про поділ вказаних заощаджених за період шлюбу грошових коштів, з яких у спільному помешканні зберігалось близько 240 тис. доларів США, та не зазначав про боргові зобов'язання в інтересах сім'ї, що виникли з позики в розмірі 90 тис. доларів США.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, установив, що позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів придбання відповідачкою після розірвання шлюбу спірного нерухомого майна за спільні кошти, а саме за грошові кошти, що були заощаджені за час шлюбу сторін та є спільною сумісною власністю подружжя, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного нерухомого майна, придбаного відповідачкою у 2016-2017 роках після припинення шлюбу з позивачем, спільною сумісною власністю та його поділу.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За положеннями статті 81 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність доказів, які беззаперечно підтверджують факт придбання відповідачкою після розірвання шлюбу спірного нерухомого майна за спільні кошти.

Щодо обґрунтування мотивів касаційної скарги, то її зміст фактично зводиться до переоцінки доказів, зокрема: доводів позивача про наявність у колишнього подружжя грошових коштів на придбання спірного майна; доказів, наданих позивачем під час розгляду справи; показань свідка ОСОБА_11 про заволодіння грошовими коштами відповідачкою; недоведеності відповідачкою обставин, що спірне нерухоме майно придбане за її особисті кошти, а не за спільні кошти колишнього подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. О.Лесько

С.Ю.Мартєв