Постанова

Іменем України

25 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 630/986/14-ц

провадження № 61-18435св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2014 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про виділ частки в житловому будинку та частки земельної ділянки, визначення порядку користування житловим будинком і земельною ділянкою, посилаючись на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого сторони придбали житловий будинок по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 1 200 кв. м. Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 24 вересня 2013 року в порядку поділу майна подружжя за нею було визнано право власності на 1/2 частину вказаного домоволодіння. Вона позбавлена можливості належним чином володіти вказаним майном, оскільки між сторонами існують розбіжності щодо користування будинком та прибудинковою територією. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила: визначити порядок користування домоволодінням згідно з третім варіантом висновку судово-будівельної експертизи, а саме - надати їй у користування передню кімнату 1-1 площею 12,9 кв. м, комору 1-2 площею 3 кв. м, житлову кімнату 1-3 площею 12,6 кв. м, житлову кімнату 1-6 площею 10,4 кв. м, кухню 1-7 площею 8,5 кв. м, ванну 1-8 площею 4,4 кв. м, тамбур літ. «І» площею 2,5 кв. м, альтанку літ. «З», ганок літ. «і», душ літ. «К», 1/2 частину огорожі 1-2; виділити їй в натурі вказані приміщення та надвірні будівлі; надати їй в користування частину земельної ділянки площею 623 кв. м з боку АДРЕСА_1

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 28 травня 2015 року у складі судді Малихіна О. О. позов задоволено частково. Виділено в натурі ОСОБА_4 частину приміщень в житловому будинку по АДРЕСА_1, а саме: житлову кімнату 1-3 площею 12,6 кв. м, передню кімнату 1-1 площею 12,9 кв. м, житлову кімнату 1-6 площею 10,4 кв. м, кухню 1-7 площею 8,5 кв. м, ванну 1-8 площею 4,4 кв. м, комору 1-2 площею 3 кв. м, а також надвірні споруди: тамбур літ. «а», альтанку літ. «З», ганок літ. «і», душ літ. «Н», водогін літ. «К», 1/2 частину огорожі 1-2. Зобов'язано ОСОБА_4 здійснити переобладнання у житловому будинку, а саме: 1) закласти дверні прорізи між житловими кімнатами 1-3 та 1-6, між житловими кімнатами 1-3 та 1-4, між приміщеннями передньої кімнати 1-1 та комори 1-2; 2) влаштувати дверні прорізи між приміщеннями комори 1-2 та кухні 1-7, між приміщеннями комори 1-2 та житлової кімнати 1-6; 3) демонтувати перегородку між приміщеннями житлової кімнати 1-3 та передньої кімнати 1-1, встановити перегородку, організувавши приміщення житлової кімнати площею 17,0 кв. м та передньої кімнати площею 8,5 кв. м; 4) влаштувати окремий лаз на горище; 5) устаткувати квартиру самостійними системами опалення, електро-, газо- і водопостачання. Перерозподілено ідеальні частки співвласників житлового будинку та визнано, що ОСОБА_4 є власником 53/100 частин будинку, а ОСОБА_5 - 47/100 його частин. Перераховано ОСОБА_5 грошову компенсацію у розмірі 17 243 грн, яку було внесено ОСОБА_4 на депозитний рахунок суду. Виділено ОСОБА_4 в користування земельну ділянку площею 623 кв. м. по АДРЕСА_1 із зазначенням меж її розподілу. Зобов'язано ОСОБА_4 влаштувати собі вбиральню відповідно до визначеного порядку користування земельною ділянкою. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 10 червня 2015 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, місцевий суд виходив з того, що визначений судовою будівельно-технічною експертизою третій варіант розподілу спірного майна цілком влаштовує позивача. Не погоджуючись із жодним варіантом поділу, ОСОБА_5 не надав інших доказів можливості виділу йому в натурі частини житлового будинку і надвірних будівель.

Апеляційним судом справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 28 травня 2015 року та додаткове рішення цього суду від 10 червня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не врахував фактичний порядок користування спірним майном, стосунки співвласників між собою. Відповідач проживає в житловій кімнаті 1-5 площею 11 кв. м, яку за третім варіантом висновку судово-будівельної експертизи необхідно переобладнати в нежитлову - зробити з неї ванну кімнату та кухню, встановити газову піч та добудувати тамбур з окремим входом. При цьому сторони не надали технічних висновків про відповідність перепланування будівельним нормам та правилам пожежної безпеки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У квітні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року, а справу направити на новий розгляд або ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що ОСОБА_5 чинить їй перешкоди в користуванні спірним майном і не погоджується на жодний варіант його розподілу. Відповідач має можливість проживати в літній кухні, в якій є газ, вода та електрика.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Люботинського міського суду Харківської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 травня 2018 року справу № 630/986/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого вони придбали житловий будинок по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 1 200 кв. м.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 24 вересня 2013 року в порядку поділу майна подружжя було визнано за ОСОБА_4 право спільної часткової власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 321 ЦК Українизакріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 27 лютого 2015 року № 315/2046, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса, неможливо виділити площу приміщень в житловому будинку відповідно до ідеальних часток сторін.

Експертом запропоновано три варіанти поділу будинку з відступом від часток співвласників.

Так, за третім варіантом висновку судово-будівельної експертизи запропоновано І співвласнику виділити такі приміщення в житловому будинку та надвірні споруди: житлову кімнату 1-4 площею 17,4 кв. м, житлову кімнату 1-5 площею 11 кв. м, сараї літ. «Б», «Е», гараж літ. «Г», погріб літ. «В», літню кухню літ. «Д» з тамбуром літ. «д», душ літ. «Ж», вбиральню літ. «Л», вигрібну яму літ. «Я», 1/2 частину огорожі 1-2; ІІ співвласнику - житлову кімнату 1-3 площею 12,6 кв. м, передню кімнату 1-1 площею 12,9 кв. м, житлову кімнату 1-6 площею 10,4 кв. м, кухню 1-7 площею 8,5 кв. м, ванну 1-8 площею 4,4 кв. м, кладову 1-2 площею 3 кв. м, тамбур літ. «а», альтанку літ. «З», ганок літ. «і», душ літ. «Н», водогін літ. «К», 1/2 частину огорожі 1-2. В такому разі ідеальна частка І співвласника в домоволодінні складатиме 47/100, а ІІ співвласника -53/100; компенсація за відступ від часток становитиме 17 243 грн.

Для здійснення вказаного варіанту розподілу домоволодіння необхідно здійснити наступні переобладнання: 1) закласти дверні прорізи між житловими кімнатами 1-3 та 1-6, між житловими кімнатами 1-3 та 1-4, між приміщеннями передньої кімнати 1-1 та комори 1-2; 2) влаштувати дверні прорізи між приміщеннями кладової 1-2 та кухні 1-7, між приміщеннями кладової 1-2 та житлової кімнати 1-6, в зовнішній стіні житлової кімнати 1-5; 3) в приміщенні житлової кімнати 1-5 влаштувати перегородку, організувавши приміщення кухні площею 7,0 кв. м та ванної площею 4,0 кв. м; 4) демонтувати перегородку між приміщеннями житлової кімнати 1-3 та передньої кімнати 1-1. Встановити перегородку, організувавши приміщення житлової кімнати площею 17,0 кв. м та передньої кімнати площею 8,5 кв. м; 5) І співвласнику добудувати тамбур глибиною не менше 1,5 м; 6) влаштувати окремий лаз на горище; 7) устаткувати кожну квартиру самостійними системами опалення, електро-, газо- і водопостачання.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 бажала отримати свою частку в житловому будинку саме як ІІ співвласник.

Також експертом запропоновано три варіанти визначення порядку користування спірною земельною ділянкою, які відповідають ідеальним часткам та за якими кожному співвласнику надається в користування ділянка площею 623 кв. м.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що внаслідок відсутності погоджень з відповідними службами в частині домоволодіння, що пропонується йому виділити, відсутнє водо-, газо- та електропостачання.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено його відокремлену частину, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Враховуючи, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Статтею 152 Житлового кодексу Української РСР (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.

Перепланування (переобладнання) квартир та нежитлових приміщень повинно відповідати проектній документації, будівельним нормам і правилам, виконуватися згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків та Державним будівельним нормам України «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт».

Згідно з цими Правилами до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Переобладнання - улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Водночас при поділі нерухомого майна в натурі в разі необхідності його переобладнання та перепланування до ухвалення рішення суду повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки.

Залежно від обставин справи підлягають поданню висновки й інших служб, зокрема погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання.

Отже, отримання відповідних документів на переобладнання та перепланування будинку необхідне лише у випадку втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, в іншому випадку дозвільна документація не є необхідною.

Разом з тим висновки органів державного архітектурно-будівельного контролю та пожежної інспекції про можливість встановлення у виділеному відповідачу житловому приміщенні димоходу і відокремленого газопостачання, а також про відповідність пов'язаних з цим переобладнанням і переплануванням будівельним нормам і правилам в матеріалах справи відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що спірний житловий будинок фактично обладнаний єдиною інженерною системою, переобладнання при його поділі без втручання в інженерні системи загального користування є неможливим, апеляційний суд правильно виходив з того, що такі роботи потребують отримання документів, які дають право на їх виконання, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов