Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.05.2019 року у справі №343/150/17

Постанова

Іменем України

25 квітня 2019 року

місто Київ

справа № 343/150/17

провадження № 61-25289св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Долинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2017 року у складі судді Монташевич С. М. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2017 року у складі колегії суддів: Горблянського Я. Д., Матківського Р. Й., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Долинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області у січні 2017 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення надміру виплаченої пенсії в розмірі 9 785, 69 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в Долинському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області та отримує пенсію за віком. 26 серпня 2015 року відповідач звернулася до управління із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до статей 40, 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До заяви додано розпорядження, видане Станковецькою сільською радою Долинського району Івано-Франківської області від 25 серпня 2015 року № 3 про розірвання цивільно-правової угоди. Після проведеного перерахунку розмір пенсії ОСОБА_4 з 01 вересня 2015 року встановлений в сумі 2 207, 34 грн. Під час проведення перевірки виявлено, що в період з 01 квітня 2015 року до 25 серпня 2015 року ОСОБА_4 працювала на умовах цивільно-правової угоди в Станковецькій сільській раді Долинського району Івано-Франківської області, мала право підпису необхідних бухгалтерсько-облікових документів та виконувала роботу з надання послуг з організації та ведення бухгалтерського обліку щоденно в робочі дні. При цьому відповідач не повідомила пенсійний орган про зміну даних та обставин, що стосуються виплати пенсії, і в період з 01 квітня 2015 року до 25 серпня 2015 року безпідставно отримала надмірну виплату пенсії в загальному розмірі 9 785, 69 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнала, пояснивши, що працювала за цивільно-правовим договором від 02 грудня 2013 року з надання послуг з ведення бухгалтерського обліку. Зазначена робота не зараховується до стажу державного службовця. За виконану роботу відповідно до цивільно-правового договору відповідач отримувала винагороду в твердій сумі. Така винагорода не є заробітною платою державного службовця, оскільки відсутні її складові (оклад, ранг, виплата за вислугу років). Позивачу у справі було відомо, що ОСОБА_4 працює в сільській раді за угодою, оскільки із розміру пенсії стягувалось 15 %, і фактично пенсію їй виплачували в розмірі 85 % від призначеної, як це передбачено законодавством для осіб (пенсіонерів), які працюють на інших роботах. Зловживань з боку відповідача, повідомлення нею неправдивої інформації не було, а отже, відсутні підстави для стягнення надміру виплаченої пенсії.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2017 року, у задоволенні позову Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалось тим, що правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене в статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів, що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі

№ 6-91цс14. Враховуючи, що позивач не довів наявність вини з боку відповідача, суд на підставі зібраних у справі доказів дійшов висновку, що позовні вимоги є недоведені, тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у червні 2017 року, Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, як правонаступник Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, просить скасувати рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2017 року, постановити нове рішення про задоволення вимог позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права. За твердженнями заявника, судами неправильно застосовано статтю 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частину сьому статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та частину першу статті 47, частину першу статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статтю 1215 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 25 жовтня 2013 року ОСОБА_4 звільнена з займаної посади у зв'язку з виходом на пенсію, а з 02 січня 2015 року виконувала роботи у сільській раді на підставі цивільно-правового договору з надання послуг із ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до цивільно-правового договору від 02 січня 2015 року, укладеного з ОСОБА_4, відповідач виконувала роботи для Станковецької сільської ради Долинського району Івано-Франківської області з ведення бухгалтерського обліку без права підпису. На неї не покладались обов'язки бухгалтера сільської ради і вона не керувалася правилами внутрішнього трудового розпорядку. Обов'язки бухгалтера з правом підпису було покладено на спеціаліста із землевпорядкування ОСОБА_6

Відповідно до табелів та розрахунково-платіжних відомостей ОСОБА_4 не підпорядковувалась правилам внутрішнього трудового розпорядку, їй виплачувалась винагорода згідно з цивільно-правовим договором.

Розпорядженням від 25 серпня 2015 року № 9 «Про розірвання цивільно-правової угоди» Станковецька сільська рада Долинського району Івано-Франківської області розірвала з ОСОБА_4 цивільно-правову угоду у зв'язку з виходом на пенсію.

ОСОБА_4 перебуває на пенсійному обліку в Долинському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області та отримує пенсію за віком як службовець органів місцевого самоврядування.

26 серпня 2015 року ОСОБА_4 звернулася до Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідності до статей 40, 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Розпорядженням Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 01 вересня 2015 року № 150420 ОСОБА_4 з 26 серпня 2015 року перерахована пенсія.

Відповідно до розпорядженням Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 24 квітня 2014 року № 150420 і довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 03 лютого 2017 року № 313, призначена позивачем пенсія виплачувалася ОСОБА_4 в розмірі 85 % призначеного розміру, що свідчить про те, що позивачу було відомо про працевлаштування відповідачки, однак будь-яких заходів щодо припинення нарахування пенсії в той період не здійснювалось.

Оцінка аргументів касаційної скарги в частині вирішення позовних вимог про відшкодування шкоди внаслідок залиття квартири

Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Аналогічні за своїм змістом висновки про застосування статті 1215 ЦК України викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-151цс13, від 02 липня 2014 року у справі

№ 6-91цс14, підстав відступити від яких Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц не встановила.

Тобто, механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через його зловживання.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факту недобросовісного набуття відповідачем коштів, а також допущення рахункової помилки зі сторони позивача.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність двох обов'язкових складових, за наявності яких відповідно до вимог статті 1215 ЦК України та статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» можливе повернення безпідставно виплаченої пенсії, а саме: рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності, зловживань з боку відповідача.

При цьому в українському законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка». У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про працю» надається роз'яснення поняттю лічильної (рахункової) помилки - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ця помилка є безпосередньо рахунковою, як стверджує заявник, а не помилкою, пов'язаною з неналежним виконанням обов'язків службовими особами, відповідальними за обчислення та нарахування пенсії, а також здійснення контрольних функцій.

Відсутність ознак рахункової помилки підтверджується самим змістом позовної, апеляційної, касаційної скарг, у яких позивачем зазначено про наявність тимчасових заборон у чинному законодавстві у період з 01 квітня 2015 року до 31 січня 2016 року щодо нарахування пенсій працюючим пенсіонерам.

У § 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що відповідач працювала на умовах трудового договору та була посадовою особою органу місцевого самоврядування, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до положень статей 10, 11, 13, 15, 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади інших працівників органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України; громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування, у день прийняття відповідного рішення складають Присягу, Присяга вважається складеною, якщо після її зачитування громадянин України скріплює Присягу своїм підписом. Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці із зазначенням дати складення Присяги; посадові особи місцевого самоврядування зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції»; при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад; умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи спір, суди встановили, що відповідач надавала послуги сільській раді із ведення бухгалтерського обліку не на постійній основі, а на підставі цивільно-правового договору, який не є трудовим. Позивач не довів, що ОСОБА_4 проходила конкурс на заміщення вакантної посади, складала присягу посадової особи місцевого самоврядування, мала право підпису, як головний бухгалтер, їй присвоювався ранг та клас. При цьому, записи у трудовій книжці не вносилися, розмір оплати визначений самими сторонами в укладеному договорі, а не Кабінетом Міністрів України як для посадових осіб місцевого самоврядування. При цьому відповідач не проходила перевірку при прийняття на роботу та не декларувала свої доходи у порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції». Протилежного позивачем не доведено, судом не встановлено.

Із урахуванням наведеного, підстави вважати, що відповідач належала до посадової особи органу місцевого самоврядування відсутні.

Аналогічні висновки щодо невіднесення осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування на підставі цивільно-правового договору, до посадових осіб зроблені у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 339/38/17-ц (провадження № 61-19073св18).

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин із дотриманням норм процесуального права, інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі не наведено, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, подану як правонаступником Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик