Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 520/3307/16-ц

провадження № 61-6482св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Ліквідаційна комісія Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Київського районного суду міста Одеси від 27 березня 2017 року у складі судді Огренич І. В. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Черевка П. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні Київського відділу поліції у м. Одесі ГУНП в Одеській області, яке відкрито 17 вересня 2014 року. Досудове слідство триває більше ніж 24 місяці, тобто понад розумний строк, та по кримінальному провадженню слідчі дії не виконуються, у зв'язку з чим вона неодноразово зверталась до суду із скаргами, які були задоволені.

З урахуванням наведеного, просила суд стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, у відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У листопаді 2017 року Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області подало до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що Державна казначейська служба України, яка є окремою юридичною особою та з якої стягується відшкодування моральної шкоди, не залучено до участі у справі.

При встановленні судом дійсного спричинення шкоди позивачам, стягнення має проводитися не через Державну казначейську службу України, а з рахунків винних органів, як окремих юридичних осіб, що несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Зазначає, що позивач не підтвердила факту заподіяння їй моральної шкоди у розмірі вказаному у позовній заяві та не довела обставин за яких ця шкода була їй заподіяна.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подала до суду заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначала, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній вище справі та витребувано її із суду першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судовими рішеннями слідчих суддів Київського районного суду м. Одеси неодноразово визнавалася незаконною бездіяльність слідчих органів стосовно кримінального провадження № 12014160480003846, за яким позивача визнано потерпілим, а тому вважав доведеними обставини наявності душевних страждань, яких ОСОБА_4 зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою працівників правоохоронних органів щодо неї.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У пункті 10-1 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 роз'яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, то при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевою самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган мас бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд мас притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Суд установив, що Київським ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області, проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню внесеному до ЄРДР № 12014160480003846 від 18 вересня 2014 року, за ознаками частини першої статті 358 КК України. У вказаному провадженні позивач є потерпілою.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалами слідчих суддів Київського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2015 року, 28 квітня 2015 року, 28 липня 2015 року та 14 квітня 2016 року, скарги позивачки були задоволені та визнано неправомірною бездіяльність слідчого щодо не здійснення процесуальних дій у кримінальному провадженні зареєстрованому до ЄРДР №12014160480003846.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Зазначений правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Оскільки установлено, що ухвалами слідчих суддів Київського районного суду м. Одеси неодноразово визнавалася незаконною бездіяльність слідчих органів у кримінальному провадженні № 12014160480003846 за яким позивач ОСОБА_4 була визнана потерпілою, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність спеціальних підстав для застосування статті 1176 ЦК України.

Здійснюючи в межах своїх повноважень контроль за дотриманням бюджетного законодавства учасниками бюджетного процесу, Казначейство України, відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів.

Функціями Казначейства, водночас, є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (Положення, затверджене КМ України від 15 квітня 2015 року № 215; статей 25, 43 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Таким чином, суд першої інстанції вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди правильно стягнув кошти за рахунок держави, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Залучення до участі у справі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на правильність оскаржуваних судових рішень не впливає.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій вирішуючи спір повинні були керуватися положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відхиляються колегією суддів, оскільки зазначений закон не регулює правовідносини, які виникли між сторонами.

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними викладеним Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області у апеляційній скарзі та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 27 березня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат