Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.03.2018 року у справі №357/17044/14

Постанова

Іменем України

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 357/17044/14-ц

провадження № 61-12532св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2015 року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «КБ «Надра» посилалося на те, що 21 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 180/МК/33/2006/840 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 15 000 доларів США під 15 % річних на строк до 18 грудня 2009 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором 21 грудня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за Кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за Кредитним договором станом на 07 травня 2014 року в неї утворилася заборгованість в розмірі 11 470,37 доларів США та 21 651 грн 48 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 8 951,22 доларів США; заборгованості за відсотками - 2 519,15 доларів США; пені за прострочення сплати кредиту - 1 410,72 доларів США, що еквівалентно 16 436 грн 79 коп.; штрафу за порушення умов Кредитного договору - 447,56 доларів США, що еквівалентно 5 214 грн 69 коп. Враховуючи викладене, ПАТ «КБ «Надра» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 2 555,10 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» витрати по сплаті судового збору в розмірі 568 грн 51 коп. В решті вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 2 555,10 доларів США, яка підлягає стягненню з неї на користь кредитора. Разом з тим суд першої інстанції вважав недоведеним отримання позичальником 13 серпня 2008 року коштів у розмірі 6 940 доларів США, тому зазначена сума, а також нараховані на неї проценти, пеня і штраф не підлягають стягненню. Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_5, місцевий суд дійшов висновку, що банк звернувся з позовом до поручителя з пропуском строку, встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивачем не надано доказів повідомлення поручителя про зміну зобов'язання щодо укладення додаткової угоди № 2 до Кредитного договору, внаслідок чого було збільшено обсяг його відповідальності. Строк дії Кредитного договору закінчився 18 грудня 2009 року, однак остання проплата була здійснена 06 вересня 2012 року, тому перебіг позовної давності розпочався з 06 вересня 2012 року.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» відхилено, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2015 року скасовано в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В решті рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2015 року залишено без змін.

Справа в частині стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_4 на користь банку розглядалася апеляційним судом неодноразово.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» залишено без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2015 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2018 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» СтрюковаІ. О. подала касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2015 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що заборгованість за Кредитним договором підлягає стягненню в розмірі 2 555,10 доларів США. Матеріали справи містять розрахунок заборгованості, який є правильним, відповідає умовам договору та вимогам закону, однак суди не дали належної оцінки цьому розрахунку, не обґрунтували суму, що підлягає стягненню. Видача позичальнику коштів у розмірі 6 940 доларів США підтверджується валютним меморіальним ордером № 292 та випискою з карткового рахунку № 79654804. Також у касаційній скарзі зазначено, що на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 червня 2015 року № 113 у ПАТ «КБ «Надра» розпочалася процедура ліквідації та призначено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.

У квітні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є обґрунтованими, законними, ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права, при повному дослідженні доказів та обставин справи. Викладені у касаційній скарзі аргументи не заслуговують на увагу. Перерахування кредиту в іноземній валюті на картку не передбачено законодавством, так само як і зняття валюти за її допомогою.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

06 квітня 2018 року справа № 357/17044/14-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 21 грудня 2006 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 15 000 доларів США під 15 % річних на строк до 18 грудня 2009 року.

Згідно з пунктом 2.1 Кредитного договору надання кредиту проводиться шляхом видачі позичальнику готівки через касу банку, або перерахування коштів за реквізитами, вказаними позичальником, або шляхом оплати платіжних документів, які виписані на позичальника. Надання кредиту відбувається лише за умови надання позичальником відповідного забезпечення виконання своїх зобов'язань за цим договором.

21 грудня 2006 року ОСОБА_4 отримала кредитні кошти у розмірі 15 000 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки від 21 грудня 2006 року №141.

Зміни і доповнення до договору вносяться шляхом укладання сторонами додаткових угод, які є невід`ємними частинами цього договору (підпункт 12.1 пункту 12 Кредитного договору).

30 січня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, згідно з якою позичальнику надано другий транш кредиту в розмірі 4 700 доларів США строком до 21 січня 2009 року під 15 % річних за терміновим кредитом і 5 % річних - за простроченим кредитом.

Згідно з пунктом 6 додаткової угоди № 2 до Кредитного договору інші умови договору залишають без змін і діють у відповідності до чинного законодавства України.

30 січня 2008 року ОСОБА_4 отримала грошові кошти в сумі 4 700 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки від 30 січня 2008 року № 913.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою належного виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань 21 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_5 було укладено Договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли з Кредитного договору.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ОСОБА_4 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого в неї згідно з розрахунком банку утворилася заборгованістьстаном на 07 травня 2014 року в розмірі 11 470,37 доларів США та 21 651 грн 48 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 8 951,22 доларів США; заборгованості за відсотками - 2 519,15 доларів США; пені за прострочення сплати кредиту - 1 410,72 доларів США, що еквівалентно 16 436 грн 79 коп.; штрафу за порушення умов Кредитного договору - 447,56 доларів США, що еквівалентно 5 214 грн 69 коп.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позов частково та стягуючи з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 555,10 доларів США, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з недоведення банком належними і допустимими доказами факту отримання позичальником 13 серпня 2008 року кредитних коштів у розмірі 6 940 доларів США, тому дійшов правильного висновку. Що вказана сума, а також нараховані на неї проценти, пеня і штраф не підлягають стягненню. На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суди правильно встановили, що згідно з поточним звітом за операціями за рахунком кредитної картки ОСОБА_4 і меморіальним ордером кошти в сумі 6 940 доларів США були перераховані на картковий рахунок № 79654804, проте доказів належності саме ОСОБА_4 зазначеного карткового рахунку банк не надав, а ОСОБА_4 заперечує належність їй цього рахунку та отримання цих коштів. Поточний звіт за операціями за рахунком кредитної картки та меморіальним ордером про перерахування на кредитну картку коштів не підписані ОСОБА_4, додаткової угоди до Кредитного договору про надання третього траншу у зазначеному розмірі сторонами укладено не було. Крім того, зміст Кредитного договору не містить умов про перерахування кредиту окремими траншами. Тому заборгованість ОСОБА_4 перед банком за Кредитним договором доведена лише в розмірі 2 555,10 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 2 011, доларів США; заборгованості за відсотками - 543,88 доларів США. Зазначена сума боргу була обчислена без врахування 6 940 доларів США, виходячи з розрахунку, наданого банком, станом на 07 травня 2014 року.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2015 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов