Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.01.2023 року у справі №306/1046/20
Постанова КЦС ВП від 25.01.2023 року у справі №306/1046/20
Постанова КЦС ВП від 25.01.2023 року у справі №306/1046/20

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 306/1046/20

провадження № 61-8082 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2022 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Свалявської міської ради дев`ятої сесії VII скликання від 11 жовтня 2019 року № 362 він є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0492 га, кадастровий номер 2124010100:01:026:0084.

Суміжним землекористувачем є відповідачка ОСОБА_2 , як власник земельної ділянки по АДРЕСА_2 , площею 0,0622 га, кадастровий номер 2124010100:01:026:0073.

Вказував, що доступ до його земельної ділянки та будинку здійснюється через земельну ділянку відповідачки, яка чинить йому перешкоди у проході, проїзді до власної земельної ділянки та будинку. Інший проїзд та прохід до земельної ділянки позивача відсутній.

У березні 2020 року він звертався до ОСОБА_2 з пропозицією встановити земельний сервітут на право проходу, проїзду шляхом укладення відповідного договору, яка у письмовій відповіді заперечила проти встановлення сервітуту, мотивуючи це тим, що передбачено інший заїзд до належної йому земельної ділянки, зокрема, через двір загального користування для трьох квартир ( № № 2 , 3, 4 ).

Оскільки в добровільному порядку домовленості щодо встановлення земельного сервітуту між ним та відповідачкою не досягнуто, його потреби не можуть бути задоволені у менш обтяжливий спосіб, ніж встановлення сервітуту щодо частини земельної ділянки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просив суд встановити безособовий, платний та безстроковий земельний сервітут на земельну ділянку з кадастровим номером 2124010100:01:026:0073, яка належить ОСОБА_2 та знаходиться по АДРЕСА_5 , для проходу та проїзду велосипедом, автомобілем чи іншими видами транспорту, визначивши наступні істотні умови сервітуту: площа частини земельної ділянки, що передається під сервітут - 0,0184 га; плата за встановлення та користування сервітутом - у розмірі 100 % від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту з оплатою до 31 грудня щорічно, строк дії сервітуту - безстроковий, межі сервітуту згідно з планом-схемою можливого варіанту встановлення земельного сервітуту, розробленого ТзОВ «Зодчий і К».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 січня 2021 року у складі судді Вінер Е. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що план-схема можливого варіанту встановлення сервітуту між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розроблена інженерами-землевпорядниками ТзОВ «Зодчий і К», не містить всі можливі варіанти встановлення земельного сервітуту. Позивач не довів відсутність можливості задовольнити потребу проїзду до своєї ділянки в інший, ніж зазначений у плані-схемі спосіб, та що встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці ОСОБА_2 у запропонований спосіб є найменш обтяжливим для власника такої земельної ділянки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокат Новікова І. С., задоволено частково.

Рішення Свалявського районного суду від 18 січня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено ОСОБА_1 безособовий, платний та безстроковий земельний сервітут на постійне платне користування частиною земельної ділянки по АДРЕСА_2 з кадастровим номером 2124010100:01:026:0073, яка належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 травня 2017 року, виданого державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори, - для проходу та проїзду велосипедом, автомобілем, та іншими видами транспорту, визначивши наступні істотні умови сервітуту: площа частини земельної ділянки, що передається під сервітут, - 0,0098 га; межі сервітуту визначено згідно з найменш обтяжливим варіантом № 3, зазначеним у висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 24 лютого 2022 року № 0004/2022, а саме: влаштування сервітуту має умови та обмеження в частині ширини 3,38 м у найвужчому місці, яке обмежено огорожею та будівлею, така ширина відповідає ширині 2,75 м (проїзд ДБН В.2.3-5:2018) та може використовуватися для проїзду транспортом з відповідними габаритами по ширині; довжини ліній між поворотними сервітуту становлять: 3,38 м, 5,46 м, 8,66 м, 3,92 м, 5,84 м, 4,90 м, 3,38 м, 4,15 м, 10,04 м, 8,89 м, 5,14 м; плата за встановлення та користування сервітутом у розмірі 100 % від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту з оплатою до 31 грудня щорічно; строк дії сервітуту - безстроковий. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами не досягнута домовленість щодо встановлення сервітуту та про його умови; використання позивачем належної йому земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки та відсутня інша можливість у позивача здійснювати правомочності щодо володіння та користування належним йому нерухомим майном, окрім встановлення земельного сервітуту; відповідач ОСОБА_2 не запропонувала свої умови встановлення сервітуту, а тому для задоволення потреб ОСОБА_1 щодо ефективного використання належного йому нерухомого майна слід встановити земельний сервітут, визначивши межі сервітуту згідно з варіантом № 3 висновку експерта від 24 січня 2022 року № 0004/2022, який є найменш обтяжливим для ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки. Відповідачка не запропонувала іншого менш обтяжливого для неї способу, ніж запропонований експертом спосіб згідно варіанту № 3. При цьому відмова ОСОБА_2 у встановленні земельного сервітуту фактично позбавляє позивача права проходу та проїзду до належної йому земельної ділянки.

Апеляційний суд також зазначив, що захід втручання у право власності ОСОБА_2 шляхом встановлення земельного сервітуту відповідає критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини. Втручання у право на мирне володіння ОСОБА_2 належною їй на праві власності земельною ділянкою здійснено з дотриманням справедливого балансу між інтересами позивача та відповідачки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2022 року й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 738/464/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 306/1046/20 із Свалявського районного суду Закарпатської області.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, задовольнивши клопотання ОСОБА_1 про призначення судової земельно-технічної експертизи, грубо порушив вимоги статтей 6 12 44 356 367 ЦПК України, не дослідив обставин поважності причин неподання такого клопотання до суду першої інстанції, не врахував вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки.

Вважав висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 24 січня 2022 року № 0004/2022 необґрунтованим та таким, що суперечить матеріалам справи, вимогам нормативних документів та викликає сумніви в його правильності, а відтак є недопустимим доказом, а саме: земельна-технічна експертиза вирішена без урахування відповідної правовстановлюючої та технічної документації сторін у справі та інших співвласників будинку, без виконання топографо-геодезичних робіт, що передбачено пунктом 6.1.2. Наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень»; всупереч вимог пункту 6.1.3. цього Наказу для вирішення питань щодо визначення технічної можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками та надання варіантів такого розподілу (порядку користування) експерт не залучив правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди тощо), що розташовані на земельній ділянці, дані про користування співвласників цими об`єктами або їх частинами, дані про частки співвласників, матеріали технічної інвентаризації; експерт зробив висновок щодо можливості встановлення земельного сервітуту без з`ясування питання чи існує найменш обтяжливий варіант для відповідача, як власника земельної ділянки, з урахуванням всіх можливих варіантів проїзду навколо будинку, та не перевірив чи відповідає встановлення земельної сервітуту цільовому призначенню земельної ділянки (присадибна земельна ділянка) та чи не зміниться її цільове призначення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - Новікової І. С. , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі рішення Свалявської міської ради дев`ятої сесії VIIскликання від 11 жовтня 2019 року № 362 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0492 га, кадастровий номер 2124010100:01:026:0084, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 жовтня 2019 року № 186265956 (а. с. 7).

Відповідачка ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 травня 2017 року є власником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 , площею 0,0622 га, кадастровий номер 2124010100:01:026:0073, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 травня 2017 року № 86683044 (а. с. 31, 32).

Позивач просив встановити сервітут в межах згідно з планом-схемою можливого варіанту встановлення земельного сервітуту, розробленого ТзОВ «Зодчий і К», площею 0,0184 га (а. с. 10).

Встановлено, що чотириквартирний будинок АДРЕСА_5 був зданий в експлуатацію у 1985 році. У ньому були надані квартири: № 1 - ОСОБА_5 , № 2 - ОСОБА_6 , № 3 - ОСОБА_7 та № 4 - ОСОБА_8 .

Згідно плану забудови земельної ділянки від 30 травня 1985 року за вказаними особами були закріплені присадибні ділянки: за ОСОБА_5 - 0,06 га, включаючи прохід і враховуючи, що він не має інших присадибних ділянок; за ОСОБА_9 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 - по 0,03 га, враховуючи, що вони мають інші присадибні ділянки: заїзд спеціального транспорту до вигрібної ями і туалету загального користування був передбачений з двору квартир № № 2 , 3 , 4 .

Вказані обставини підтверджуються змістом листа голови колгоспу ім. Шевченка від 10 червня 1985 року № 127 на ім`я голови Свалявської міської ради депутатів трудящих, планом забудови земельної ділянки, судовими рішеннями у справі № 306/1158/15 та не заперечувалися учасниками справи (а. с. 29-30, 33-39, 40, 44-46).

Встановлено, що нумерація будинку, в якому сторони мають квартири, змінювалася, будинок у різний час мав номери «30 «а»» і «30».

Відповідачка ОСОБА_2 вказувала, що їй належить квартира АДРЕСА_8 , що є її зареєстрованим місцем проживання (а. с. 18).

ОСОБА_1 вказував, що йому належить квартира АДРЕСА_9 , яку він у позовній заяві зазначав адресою свого місця проживання.

Попереднім власником квартири АДРЕСА_9 була ОСОБА_10 на підставі договору дарування від 27 листопада 2001 року № 241.

Актом комісії розгляду земельних спорів від 29 вересня 2017 року, складеного на підставі заяви ОСОБА_10 , встановлено, що для доступу до своєї квартири АДРЕСА_9 ОСОБА_10 змушена користуватися земельною ділянкою ОСОБА_2 , оскільки іншого доступу (проходу) до власної квартири не має. Також комісією встановлено, що ОСОБА_10 не має доступу (проїзду) до власних господарських споруд. Комісією запропоновано встановити земельний сервітут, площею 0,0079 га (згідно додатку схеми), а також зазначено про те, що суміжні землевласники (землекористувачі) можуть за згодою сторін укласти земельний сервітут іншої площі та конфігурації (а. с. 8).

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року за клопотанням представника ОСОБА_1 - Новікової І. С. у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання:

1. Чи можливий проїзд (прохід) на земельну ділянку кадастровий номер 2124010100:01:026:0084, що належить ОСОБА_1 , без установлення сервітуту?

2. Які варіанти технічно можливі для встановлення сервітуту для проїзду (проходу) на земельну ділянку кадастровий номер 2124010100:01:026:0084, що належить ОСОБА_1 .?

3. Який з варіантів є найменш обтяжливим?

Згідно з висновком експерта від 24 січня 2022 року № 0004/2022 за результатами проведеної земельно-технічної експертизи, проїзд на земельну ділянку, кадастровий номер 2124010100:01:026:0084, що належить ОСОБА_1 відсутній. Прохід станом на час огляду здійснено через земельну ділянку ОСОБА_2 .

Запропоновано чотири варіанти влаштування сервітуту; найменш обтяжливим є варіант № 3, згідно з яким влаштування сервітуту має умови та обмеження в частині ширини 3,38 м у найвужчому місці, яке обмежено огорожею та будівлею, така ширина відповідає ширині 2,75 м (проїзд ДБН В.2.3-5:2018) та може використовуватися для проїзду транспортом з відповідними габаритами по ширині. Довжини ліній між поворотними сервітуту становлять: 3,38 м, 5,46 м, 8,66 м, 3,92 м, 5,84 м, 4,90 м, 3,38 м, 4,15 м, 10,04 м, 8,89 м, 5,14 м (а. с. 165-182).

Допитаний в судовому засіданні апеляційного суду експерт ОСОБА_11 роз`яснив, що земельна ділянка ОСОБА_1 відгороджена огорожею від сусідніх земельних ділянок (власників квартир № 3 та № 4 ), що унеможливлює потрапляння позивача до своєї земельної ділянки через земельні ділянки власників квартир № 3 та № 4 , а тому питання встановлення земельного сервітуту через ці земельні ділянки не розглядалось.

Наявність огорожі підтверджено фототаблицями № 2, 3 до висновку експерта від 24 січня 2022 року № 0004/2022 та не заперечувалося відповідачкою ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно із положеннями статей 91 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Встановивши, що сторонами в добровільному порядку не досягнуто домовленості щодо встановлення сервітуту, хоча нормальне використання позивачем його частини житлового будинку та земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідачки ОСОБА_2 , а також те, що потреби ОСОБА_1 у забезпеченні проходу (проїзду) до власного майна не можуть бути задоволені у інший спосіб, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Апеляційним судом взято до уваги висновок експерта від 24 січня 2022 року № 0004/2022 за результатами проведеної земельно-технічної експертизи, згідно якого проїзд на земельну ділянку, кадастровий номер 2124010100:01:026:0084, що належить ОСОБА_1 , відсутній, прохід до земельної ділянки позивача можливий лише через земельну ділянку, належну ОСОБА_2 .

Апеляційним судом встановлено та експертним висновком підтверджено, що

найменш обтяжливим для власника земельної ділянки є варіант № 3, згідно з яким встановлення сервітуту має умови та обмеження в частині ширини 3,38 м у найвужчому місці, яке обмежено огорожею та будівлею, така ширина відповідає ширині 2,75 м (проїзд ДБН В.2.3-5:2018) та може використовуватися для проїзду транспортом з відповідними габаритами по ширині.

Суд апеляційної інстанції оцінив висновок експерта в сукупності з іншими доказами (статті 89 110 ЦПК України).

Сторона відповідача не надала достатніх та допустимих доказів на спростування даних цього висновку експерта, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки матеріали справи свідчать про те, що потреби ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки з кадастровим номером 2124010100:01:026:0084, не можуть бути задоволені в будь-який інший спосіб, аніж користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124010100:01:026:0073, яка належить ОСОБА_2 , з метою проходу та проїзду до належного позивачу нерухомого майна.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що позивач може потрапити до своєї земельної ділянки через земельні ділянки інших власників квартир № № 3 та АДРЕСА_10 , розібравши огорожу, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що обтяження сервітутом власників двох земельних ділянок є більш обтяжливим, ніж запропонований судовим експертом варіант № 3.

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (зокрема, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Врахувавши характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відповідність заходу втручання у право власності відповідача шляхом встановлення на користь позивача земельного сервітуту (права проходу та проїзду) критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, та дотримання справедливого балансу між інтересами позивача та відповідача.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив клопотання ОСОБА_1 про призначення судової земельно-технічної експертизи та за результатами її проведення врахував, як доказ, експертний висновок, не дослідивши обставин поважності причин неподання такого клопотання до суду першої інстанції,є безпідставними з огляду на таке.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України вказано, що в апеляційній скарзі, крім іншого, мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний суд, задовольняючи клопотання представника ОСОБА_1 - Новікової І. С. про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, керувався положеннями статті 367 ЦПК України; врахував пояснення позивача про те, що до позовної заяви було додано план-схему можливого варіанту встановлення сервітуту між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розроблену інженерами-землевпорядниками ТОВ «Зодчий і К», який судом першої інстанції не було взято до уваги через не зазначення у ньому всіх можливих варіантів встановлення земельного сервітуту, а надати висновок експерта відповідно до вимог статтей 102 106 ЦПК України позивач не мав можливості, оскільки відповідачка чинить перешкоди у доступі на земельну ділянку; врахував, що у даному випадку проведення судової земельно-технічної експертизи має значення для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, тому в межах дискреційних повноважень дійшов цілком обґрунтованого висновку про задоволення відповідного клопотання та прийняття до уваги, як доказу, висновку експерта за результатами проведеної земельно-технічної експертизи.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Таким чином, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання касаційної скарги на неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 738/464/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 тощо є безпідставним, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта