ПостановаІменем України17 листопада 2021 рокум. Київсправа № 372/391/17провадження № 61-9578св21Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Фаловської І. М.,суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,учасники справи:
позивач - заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство"відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,ВСТАНОВИВ:
Описова частинаКороткий зміст позовних вимогУ лютому 2017 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" (далі - ДП "Київське лісове господарство") звернувся до суду із позовом про витребування у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП "Київське лісове господарство" з незаконного володіння ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:002:0004, загальною площею 1,1244 га, вартістю 6 190,32 грн; ОСОБА_3 земельної ділянки із кадастровим номером 3223155400:06:003:0070, загальною площею 1,4000 га, вартістю 7 707,62 грн; ОСОБА_1 земельних ділянок із кадастровими номерами 3223155400:06:002:0019,3223155400:06:003:0106,3223155400:06:003:0104,5223155400:06:003:0107,3223155400:06:003:0105,3223155400:06:003:0002, загальною площею 20,596 га, вартістю 113 390,05 грн.В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що під час проведення досудового розслідування установлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено декілька договорів купівлі-продажу земельних ділянок із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані в смт Козин Обухівського району Київської області, які посвідчені нотаріусом Обухівського нотаріального округу ОСОБА_6, а саме: договори купівлі-продажу земельних ділянок від 24 жовтня 2007 року, які зареєстровано в реєстрі за № 14006,14031,13981,14036,14051,14066,14061,14011,14026,14056,14071,13991,14021,14046,14041,13986,14001,13996,14016, загальною площею, відповідно 1,1244 га, 1,2 га, 1 га, 1,2 га, 1,6 га, 0,6 га, 1 га, 0,8 га, 1,8 га, 0,8 га, 1,8 га, 1,1997 га, 1,4 га, 1,2 га, 1,2 га, 1,2 га, 1,4 га, 1,1963 га, 1,4 га, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в смт Козин Обухівського району Київської області.На підставі зазначених договорів та за результатами об'єднання ОСОБА_1 сформовано такі земельні ділянки:
- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:002:0020, загальною площею 1,1244 га;- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0105, загальною площею 5,0 га;- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0106, загальною площею 5,0 га;- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0104, загальною площею 2,9997 га;- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0107, загальною площею 5,0 га;
- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0070, загальною площею 1,4 га;- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:002:0019, загальною площею 1,1963 га;- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0002, загальною площею 1,4 га.Деякі із зазначених ділянок ОСОБА_1 відчужені:- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:002:0020 відчужена ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 14 серпня 2008 року (номер в реєстрі 5558);
- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0070 відчужена ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2009 року (номер в реєстрі 3338);- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0002 відчужена ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2009 року (номер в реєстрі 3339).На підставі договору дарування ОСОБА_2 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 серпня 2008 року.Державні акти на право власності на земельні ділянки на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не реєструвалися та не видавалися, у зв'язку з чим право власності на них не оформлювалось в установленому законом порядку.Земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0070 обліковується за ОСОБА_3, а земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0002 обліковується за ОСОБА_1.
У договорах купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності від 26 березня 2004 року серії ЯБ № 794076,794077,794088,794087,794086,794100,794099,794098,794096,794097,794095,794094,794093,794084,794092,794091,794090,794089,794085, виданих (яким органом в договорах не зазначено) на підставі договорів купівлі-продажувід 26 березня 2004 року № 2834,2833,2841,2842,2835,2832,2831,2830,2828,2 829,2827,2826,2824,2832,2838,2839,2836,2840,2844.Під час розслідування кримінального провадження від 23 січня 2013 року № 12013000000000148 установлено, що зазначені як підстава набуття ОСОБА_4 права власності на спірні земельні ділянки договорикупівлі-продажу в 2004 році останнім не укладались, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6, поданими нотаріусом ОСОБА_6 звітами про вчинені нотаріальні дії, а також вилученими під час досудового розслідування реєстрів вчинених нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_6 за період з 16 січня до 22 квітня 2004 року.Крім того, прокурор послався на те, що заявка на друк державних актів на право власності від 26 березня 2004 року серії ЯБ № 794076,794077,794088,794087,794086,794100,794099,794098,794096,794097,794095,794094,794093,794084,794092,794091,794090,794089,794085 подана Держкомземом України лише 02 вересня 2005 року, що доводить неможливість їх видачі у 2004 році.Також державні акти зазначеної серії Головним управлінням Держкомзему у Київській області видані на Управління земельних ресурсів у Миронівському районі за накладною від 22 грудня 2005 року № 141, звіти про використання Миронівським районним центром ДЗК зазначених бланків державних актів до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили.
Крім того, позивач послався на те, що під час проведення досудового розслідування встановлено, що спірні земельні ділянки ніколи не знаходились у межах смт Козин, а розташовані орієнтовно в 3 км від меж зазначеного населеного пункту, що підтверджується інформацією Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, схемою формування селищної ради та іншими графічними матеріалами.Виходячи з наведеного, позивач просив задовольнити позов.Короткий зміст судових рішеньОбухівський районний суд Київської області рішенням від 20 червня 2017 року у задоволенні позову відмовив.Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що прокурор пропустив позовну давність для звернення до суду із цим позовом. Окрім цього, прокурор не довів обґрунтованість позову і по суті, оскільки, посилаючись на обставини, встановлені під час проведення досудового розслідування у кримінальній справі, не надав вироку суду, яким були встановлені зазначені обставини.
Апеляційний суд Київської області рішенням від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилив. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року залишив без змін. Виключив з мотивувальної частини рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року посилання на пропуск строків позовної давності.Верховний Суд постановою від 13 листопада 2019 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2017 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передаючи справу на новий розгляд зазначив, що при вирішенні спору суди не перевірили та не встановили наявність виключного випадку для подання позову заступником прокурора Київської області, зокрема, не з'ясували чи була письмова вказівка, чи наказ Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції для пред'явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 26 листопада 2020 року позовну заяву залишив без розгляду.Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що прокурор звернувся до суду майже через 10 років з часу вибуття спірних земельних ділянок із власності держави, прокуратурою не було дотримано вимог щодо розумності строку звернення до суду з позовом з дати повідомлення Кабінету Міністрів України про намір звернутися до суду, тому вимоги щодо права звернення прокурора до суду з позовною заявою не були дотримані, а бездіяльності Кабінету Міністрів України та ДП "Київське лісове господарство" прокуратурою перед поданням позову не було надано правової оцінки.
Київський апеляційний суд постановою від 12 травня 2021 року ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року залишив без змін.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що прокурор звернувся до суду з позовом передчасно, без дотримання відповідної процедури, передбаченої законом, а також розумних строків, а саме по собі посилання прокурора у позовній заяві на те, що органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснювали або неналежним чином здійснювали відповідні повноваження щодо захисту державних інтересів, не є достатнім для прийняття судом рішення у такому спорі по суті.Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 липня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.Підставою для відкриття касаційного провадження є порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.Верховний Суд ухвалою від 04 листопада 2021 року справ призначив до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргуПідставою касаційного оскарження заступник керівника Київської обласної прокуратури зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи, суди неправильно застосували статтю
23 Закону України "Про прокуратуру", порушили статті
56,
257,
263,
265 ЦПК України, оскільки не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.Так, застосовуючи правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, та положення
Закону України "Про прокуратуру" суди в оскаржених рішеннях зазначили, що між повідомленням прокурора у порядку статті 23 Закону "України "
Про прокуратуру" пройшло лише шість днів, яких на думку, судів попередніх інстанцій недостатньо для того, що уповноважені суб'єкти звернулися самостійно до суду з позовом.Водночас відповідно до висновків про застосування норм права, викладених у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду повідомлення прокурора у порядку статті
23 Закону України "Про прокуратуру" може бути одним із джерел, з яких суб'єкт владних повноважень отримує інформацію про порушення прав та законних інтересів держави, але не виключним джерелом.
У справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як бездіяльність може кваліфікуватися невжиття компетентним суб'єктом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави.Тобто, на думку прокурора, наявність підстав для представництва пов'язана не з бездіяльністю уповноваженого суб'єкта після одержання повідомлення прокурора про намір вжити заходи представницького характеру, а з його суб'єктивною поведінкою протягом всього часу, з якого йому було відомо, чи з об'єктивних причин мало бути відомо, про порушення інтересів держави.Суди безпідставно не врахували, що позивачам про оформлення речових прав ОСОБА_7 та іншими фізичними особами на землі лісового фонду у кварталах 10,14,15,18,19,20,24 Козинського лісництва ДП "Київське лісове господарство" стало відомо задовго до надсилання прокурором повідомлення у порядку статті
23 Закону України "Про прокуратуру".Фактично ДП "Київське лісове господарство" з 2011 року та Кабінету Міністрів України з 2015 року було відомо про перебування спірних земель лісогосподарського призначення у приватній власності та про заміну їх цільового призначення за відсутності рішення уповноваженого органу державної влади.Відповідна обставина встановлено також ухвалою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 372/4904/17 у спорі щодо земельних ділянок з того ж самого масиву.
Положення абзацу 3 пункту
4 статті
23 Закону України "Про прокуратуру" щодо обов'язкового попереднього, до звернення до суду, повідомлення прокурором відповідного суб'єкта про вжиття заходів представницького характеру, не містить конкретної вказівки на термін, до якого прокурор не може подати позов після направлення відповідного повідомлення. Наведене підтверджується правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18. Аналогічний підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 369/16040/18.Судами попередніх інстанцій також не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, в якій зазначено, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи суб'єкта владних повноважень про неможливість самостійно звернутися до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору (чи з інших причин), сам факт не звернення до суду цього суб'єкта з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 29 квітня у справі 727/14197/18.Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуд установив, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок від 24 жовтня 2007 року, які зареєстровано в реєстрі за № 14006,14031,13981,14036,14051,14066,14061,14011,14026,14056,14071,13991,14021,14046,14041,13986,14001,13996,14016, загальною площею, відповідно 1,1244 га, 1,2 га, 1 га, 1,2 га, 1,6 га, 0,6 га, 1 га, 0,8 га, 1,8 га, 0,8 га, 1,8 га, 1,1997 га, 1,4 га, 1,2 га, 1,2 га, 1,2 га, 1,4 га, 1,1963 га, 1,4 га, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області та посвідчені нотаріусом Обухівського нотаріального округу ОСОБА_6
При цьому продавець за цими договорами ОСОБА_4 є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності від 26 березня 2004 року № 794076,794077,794088,794087,794086,794100,794099,794098,794096,794097,794095,794094,794093,794084,794092,794091,794090,794089,794085, виданих на підставі договорів купівлі-продажу від 26 березня 2004 року № 2834,2833,2841,2842,2835,2832,2831,2830,2828,2 829,2827,2826,2824,2832,2838,2839,2836,2840,2844.На підставі зазначених договорів та за результатами об'єднання, ОСОБА_1 сформовано такі земельні ділянки:- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:002:0020, загальною площею 1,1244 га;- земельна ділянка із кадастровим номером undefined, загальною площею 5 га;- земельна ділянка із кадастровим номером undefined, загальною площею 5 га;
- земельна ділянка із кадастровим номером undefined, загальною площею 2,9997 га;- земельна ділянка із кадастровим номером undefined, загальною площею 5 га;- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0070, загальною площею 1,4 га;- земельна ділянка із кадастровим номером undefined, загальною площею 1,1963 га;- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0002, загальною площею 1,4 га.
Уподальшому:- земельна ділянка із кадастровим номером undefined, загальною площею 1,1244 га, ОСОБА_1 відчужена ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 14 серпня 2008 року (номер в реєстрі 5558);- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0070, загальною площею 1,4 га, ОСОБА_1 відчужена ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2009 року (номер в реєстрі 3338);- земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0002, загальною площею 1,4 га, ОСОБА_1 відчужена ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2009 року (номер в реєстрі 3339).На підставі договору дарування ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 серпні 2008 року серії ЯЖ № 618170.
За інформацією Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області від 17 серпня 2016 року № 10-1003-99.2-4211/2-16 та інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна, державні акти на право власності на земельні ділянки на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не реєструвалися та не видавалися.Згідно з інформацією Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області від 26 липня 2016 року № 8-1003-99.2-3159/2-16 у програмному забезпеченні ведення Державного земельного кадастру "Національна кадастрова система" земельна ділянка з кадастровим номером undefined обліковується за ОСОБА_3, а земельна ділянка з кадастровим номером undefined обліковується за ОСОБА_102 лютого 2017 року заступником прокурора Київської області подано позовну заяву до Обухівського районного суду Київської області, при цьому листи-повідомлення на адресу Кабінету Міністрів України та ДП "Київське лісове господарство" надіслані тією ж датою (т. 1, а. с. 1,182,183).15 жовтня 2020 року третя особа ОСОБА_4 подав до суду першої інстанції клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки в матеріалах справи відсутні докази виключного випадку для представництва Кабінету Міністрів України заступником прокурора Київської області та докази повідомлення заступником прокурора Київської області Кабінету Міністрів України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Державного агентства лісових ресурсів України про порушення інтересів держави до подання позову.26 листопада 2020 року представником відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_8 заявлено клопотання про залишення позовної заяви прокурора без розгляду.
Мотивувальна частинаПозиція Верховного СудуВідповідно до частини
1 статті
389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.Згідно з абзацом 1 частини
2 статті
389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини
2 статті
389 ЦПК України.Абзацом 2 частини
2 статті
389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Межі розгляду справи судомПідставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини
2 статті
389 ЦПК України (порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права).Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗгідно з частиною
3 статті
3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин
1 та
2 статті
400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Частиною
1 статті
15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Згідно із частиною
1 статті
16 ЦК України, частиною
1 статті
3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.Відповідно до статті
14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.За частиною
2 статті
19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті
1 ЛК України).Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються
ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать
ЗК України (частина
2 статті
3 ЗК України).За основним цільовим призначенням
ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини
1 статті
19 ЗК України).Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття
63 ЛК України).До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття
5 ЛК України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини
1 статті
164 ЗК України).Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення"
ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.За усталеною практикою Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (
KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAY
A v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).Згідно з пунктом
3 частини
1 статті
131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в у порядку, що визначені законом.
Тлумачення пункту
3 частини
1 статті
131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави у суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з основних засад судочинства (пункт
3 частини
2 статті
129 Конституції України).За приписами пункту
3 частини
1 статті
131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є
Закон України "Про прокуратуру".Частиною
3 статті
23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Отже, за змістом частини
3 статті
23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.При цьому специфічні умови для представництва встановлені для тих випадків, коли позов пред'являється в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України. У такому випадку має бути письмова вказівка чи наказ Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.Згідно з частиною
4 статті
23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.Щодо посилань у касаційній скарзі про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), то колегія суддів звертає увагу на те, що, здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Великою Палатою Верховного Суду у пункті 76 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 підтримано вказаний вище висновок та зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18 (провадження № К/9901/2624/19), вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19), то колегія суддів звертає увагу, що правова позиція, яка міститься у цій постанові, уточнена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, яка конкретизувала власний правовий висновок, а також висновки Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором.У справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею
23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Крім того, у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту
2 частини
1 статті
226 ГПК України.Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 369/16040/18 (провадження № 61-12993св20), то в цій постанові міститься правовий висновок, згідно з яким міститься системне тлумачення статті
23 Закону України "Про прокуратуру" та частин
4 ,
5 статті
56 ЦПК України. У постанові зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.Крім того, у цій постанові вказано, що звертаючись до компетентного органу в порядку, передбаченому статтею
23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає такому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.У цій постанові Верховний Суд акцентував увагу на тому, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею
23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.
Також суд касаційної інстанції зазначив, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.У справі, що переглядається, заступник прокурора Київської області зазначив, що предметом спору є земельні ділянки лісогосподарського призначення, а підставою для представництва інтересів держави є нездійснення Кабінетом Міністрів України та ДП "Київське лісове господарство, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, протягом тривалого часу заходів для захисту інтересів держави.Крім того, звертаючись до суду з позовом, прокурор обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив у чому полягає порушення таких інтересів, та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.Також у матеріалах справи міститься лист заступника Генерального прокурора України від 22 вересня 2016 року № 05/1-652вих-16, яким прокуратурі Київської області доручено пред'явлення позову в цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.На виконання вимог частини
4 статті
23 Закону України "Про прокуратуру" заступник прокурора Київської області повідомив Кабінет Міністрів України та ДП "Київське лісове господарство" про те, що прокуратура звертатиметься до суду з позовом, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП "Київське лісове господарство", що підтверджується відповідними листами відповідно від 02 лютого 2017 року № 05/1-295вих17 та від 02 лютого 2017 року № 05/1-296вих17, які містяться у матеріалах справи.
Тобто заступник прокурора Київської області належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави та подав позов з дотриманням вимог статті
23 Закону України "Про прокуратуру", частини
4 статті
56 ЦПК України.Залишаючи позов заступника прокурора Київської області без розгляду в цій справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позов подано і оформлено прокурором із порушенням порядку, визначеного
ЦПК України, зокрема в частині відсутності обґрунтування прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави.За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, на яку послався заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд не погодився з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про недодержання прокурором передбаченого законом обов'язку щодо попереднього (до звернення до суду) повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області як суб'єкта владних повноважень про встановлення факту відповідного порушення (укладання оспорюваного договору) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку судів, проявилося у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням позову (24 квітня 2018 року), оскільки зі змісту пункту
3 частини
3 статті
23 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання позовної заяви та надходження її до суду, чого прокурором порушено не було.При цьому Верховний Суд зазначив, що передчасним та бездоказовим є посилання суду першої інстанції на те, що вказаними діями прокуратури Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області нібито було позбавлено можливості та часу для оскарження визначеної прокурором наявності підстав для представництва такого суб'єкта, так як відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.З огляду на те, що прокурором у справі, що переглядається, правильно зазначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набув статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Крім того, про порушення вимог земельного законодавства щодо спірних земельних ділянок Кабінету Міністрів України стало відомо у 2015 році.У 2017 році прокурор звернувся із позовом до суду для здійснення представництва інтересів держави, з часу подання ним позову минуло понад 4 роки, проте справа не містить відомостей щодо звернення до суду Кабінету Міністрів України з позовом на захист інтересів держави.Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки заступник прокурора Київської області листами відповідно від 02 лютого 2017 року № 05/1-295вих17 та від 02 лютого 2017 року № 05/1-296вих17 повідомив Кабінет Міністрів України і ДП "Київське лісове господарство" про те, що прокуратура звертатиметься до суду з позовом, та в цей же день подав до суду позовну заяву, в якій належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави, а Кабінет Міністрів України і ДП "Київське лісове господарство" не оспорювали і не заперечували підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, то висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про необхідність залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту
2 частини
1 статті
257 ЦПК України не може вважатися законним та обґрунтованим.Відповідно до статті
6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.Згідно з частинами
1 -
3 статті
12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами
1 -
3 статті
12 ЦПК України.Суди першої та апеляційної інстанцій не обґрунтували належним чином своїх висновків, не спростували доводів позивача по суті заявлених ним вимог, не встановили повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірили доводи позовної заяви та апеляційної скарги відповідно, не дослідили належним чином наданих сторонами доказів і дійшли помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду.У рішенні Європейського суду з прав людини у справі
"Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція відповідає усталеній практиці практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах
"Серявін та інші проти України",
"Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті
6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Суд першої інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України "; "Суомінен проти Фінляндії").На вказані порушення процесуального закону апеляційний суд не звернув уваги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиЗгідно з пунктом
2 частини
1 статті
409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.Відповідно до частини
6 статті
411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено наведені вище норми процесуального права, що призвело до неможливості встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витратЗгідно з частиною
13 статті
141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.Керуючись статтями
400,
409,
411,
416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.А. Стрільчук
Пошук
page
telegram
viber
youtube