Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 159/3926/18

провадження № 61-13142св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2020 року в складі судді Логвинюк І. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 липня 2020 року в складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просив визнати його батьком малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та внести зміни до свідоцтва про народження останнього.

Позов мотивований тим, що з січня 2009 року сторони проживали разом в будинку ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та виховували дочку відповідача - ОСОБА_5.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився спільний син ОСОБА_6, який у свідоцтві про народження записаний як ОСОБА_4.

З грудня 2017 року вони з дітьми проживали в орендованій квартирі по АДРЕСА_2.

Під час його перебування у відрядженні в червні 2018 року відповідач, забравши свої речі, разом з дітьми повернулась проживати в будинок в с. Скулин Ковельського району Волинської області та повідомила, що він є батьком ОСОБА_6, але перешкоджатиме йому спілкуватись з дитиною, оскільки має намір зареєструвати шлюб з іншим чоловіком, який усиновить ОСОБА_6.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 відмовляється публічно визнавати його батьком дитини, а він бажає виховувати та піклуватись про свого сина, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2020 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 батьком малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зобов'язано Ковельський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) до актового запису № 12 про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, вчиненого Скулинською сільською радою Ковельського району Волинської області, у графу "Батько" замість ОСОБА_7 внести відомості про ОСОБА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з доведеності позовних вимог, оскільки ухилення відповідача без поважних причин від проведення експертизи відповідно до статті 109 ЦПК України є підставою для визнання факту, що ОСОБА_1 є батьком малолітнього ОСОБА_4.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, зазначивши, що останній взяв до уваги належні та допустимі докази, надані позивачем, які відповідач в установленому законом спосіб не спростувала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні її первісного позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, оскільки необґрунтовано відхилені клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. В ході розгляду справи вона просила суд витребувати медичні документи, які є інформацією з обмеженим доступом, та підтверджують лікування позивача від безплідності, а також відомості про перебування останнього в період зачаття дитини за кордоном. Крім того, суди не взяли до уваги її доводи щодо фальсифікації свідоцтва про хрещення дитини. Суди попередніх інстанцій не врахували поважність причин її неявки з сином ОСОБА_6 для проведення експертизи.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання батьківства призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-9 "Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони перебували в фактичних шлюбних відносинах, у період яких ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4.

У свідоцтві про народження ОСОБА_4 його батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_7.

Відомості про батька в актовому записі про народження дитини ОСОБА_4 внесені відповідно до частини 1 статті 135 СК України зі слів матері.

У свідоцтві про хрещення дитини її прізвище, ім'я та по-батькові записано ОСОБА_6.

З листа Ковельського ВП ГУ НП у Волинській області від 20 липня 2018 року № 2 669/56/01 вбачається, що ОСОБА_1 в період з 21 червня 2018 року по 16 липня 2018 року звертався до відділення поліції з приводу неналежного догляду ОСОБА_3 за малолітньою дитиною ОСОБА_6.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статті 128 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Відповідно до роз'яснень, викладених в пунктах 4, 5, 6, 7, 8, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою одним із батьків. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі статтею 135 СК України. Відповідно до статей 213, 215 ЦПК України рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК України може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відповідач без поважних причин ухилилась від проведення експертизи, що відповідно до статті 109 ЦПК України є підставою для визнання факту, що ОСОБА_1 є батьком малолітнього ОСОБА_4.

При цьому судом першої інстанції враховано співпадіння прізвища позивача з прізвищем дитини в свідоцтві про хрещення, а також зазначення матір'ю в актовому записі про народження дитини по батькові ОСОБА_4.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає вказаний висновок судів попередніх інстанцій передчасним та таким, що зроблений на припущеннях, з огляду на наступне.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 подав клопотання про призначення судово-медичної експертизи щодо встановлення батьківства ОСОБА_4.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2018 року клопотання ОСОБА_1 задоволено. Призначено в справі судово-медичну експертизу методом ДНК аналізу щодо встановлення суперечливого батьківства. На вирішення експертизи поставлено питання: чи являється ОСОБА_1 біологічним батьком малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 Проведення експертизи доручено експертам Київського міського бюро судово-медичної експертизи.

Листом від 21 січня 2019 року № 100-40/148 Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи просило Ковельський міськрайонний суд Волинської області забезпечити явку ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для відбору зразків крові, який відбудеться 14 березня 2019 року об 11 год. 30 хв. в приміщенні відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського міського бюро судово-медичної експертизи. Вказано, що явка осіб повинна бути обов'язковою одночасно. У разі неявки осіб, по відношенню до яких призначена експертиза, ухвала Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2018 року буде повернута до суду без виконання.

Відомостей щодо отримання відповідачем копії ухвали Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2018 року та повідомлення про дату та час проведення відбору зразків крові матеріали справи не містять.

Листом від 18 березня 2019 року № 100-204/641 Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи повідомило Ковельський міськрайонний суд Волинської області, що проведення судово-медичної експертизи генетичної ідентифікації згідно з ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2018 року неможливо, оскільки, незважаючи на неодноразові призначення дати відбору, ОСОБА_3 на відбір зразків крові не з'явилась.

Відповідно до статті 109 ЦПК України в разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не встановив, чи отримувала ОСОБА_3 копію ухвали від 17 жовтня 2018 року про призначення в справі судово-медичної експертизи та чи була ОСОБА_3 повідомлення про дату та час проведення відбору зразків крові.

Крім того, з листа Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 18 березня 2019 року № 100-204/641 вбачається, що експертиза не проведена у зв'язку з неодноразовим призначенням дати відбору зразків крові, на які ОСОБА_3 не з'явилась, у той час як відповідно до листа від 21 січня 2019 року № 100-40/148 забір крові мав відбутись 14 березня 2019 року об 11 год. 30 хв.

Таким чином, висновок про систематичність нез'явлення відповідача для проведення судово-медичної експертизи та ухилення відповідача без поважних причин від її проведення є передчасним.

Щодо предмету доказування у даній категорії справи, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини 2 статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Верховний Суд вважає, що посилання судів попередніх інстанцій співпадіння та прізвища та по батькові дитини ґрунтуються на припущеннях, а тому не можуть бути належними доказами доведеності позовних вимог.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Враховуючи обставини справи, чутливість правовідносин, в яких виник спір, колегія суддів вважає, що встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об'єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зауважив, що "на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства" (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не врахували, що між сторонами існує спір щодо оспорювання батьківства, а тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження, або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.

Подібні за змістом висновки містяться в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року в справі № 757/26284/14-ц.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду враховує психологічне значення для дитини рішення суду про визнання батьківства, оскільки завдяки цьому рішенню дитина одержує можливість реалізувати своє природне право знати свого батька. Завдяки йому утверджується природний обов'язок батька турбуватися про своїх нащадків.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з'ясувати дійсні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов