Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2019 року у справі №681/1222/18

Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 681/1222/18

провадження № 61-9524св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області, у складі судді Горгулько Н. А., від 09 січня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І., від 21 березня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні господарськими будівлями і спорудами, витребування документів на житловий будинок, господарські споруди й стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25 червня 2014 року він є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Не зважаючи на це, він не має змоги володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, оскільки ОСОБА_2 відмовляється видати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом (оригінал), домову книжку і документи на сплату комунальних послуг, вчиняє перешкоди у користуванні літньою кухнею та гаражем, замінивши замки на вхідних дверях. Крім того, вказував, що такими порушеннями ОСОБА_2 завдав йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, так як він нервує через те, що довгий час не може розпоряджатись своїм майном.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, усунути перешкоди з боку ОСОБА_2 у володінні, користуванні та розпорядженні житловим будинком, господарськими спорудами - літньою кухнею та гаражем, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язавши його надати доступ до них, а також повернути із незаконного володіння свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року (оригінал), домову книгу на будинок АДРЕСА_1, документи на сплату комунальних послуг, стягнути з відповідача на його користь 10 тис. грн. завданої моральної шкоди.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивував тим, що 30 грудня 1997 року він уклав шлюб з ОСОБА_3. Після реєстрації шлюбу він з дружиною та її мамою ОСОБА_4 почали будувати будинок АДРЕСА_1. Після закінчення будівництва будинок зареєстрували за ОСОБА_4, хоча домовилися між собою, що кожен, хто будував його, має право власності на 1/3 частину у ньому. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Спадщину після її смерті прийняла донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 вона заповіла свою частину в будинку АДРЕСА_1 своєму синові ОСОБА_1. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, її спадкоємцями були він та син ОСОБА_1. Після смерті дружини він продовжував проживати в будинку АДРЕСА_1. Крім того, на момент смерті дружини він був інвалідом другої групи. Таким чином, незважаючи на заповіт дружини, він мав право на обов'язкову частку у спадщині після її смерті як непрацездатний вдівець.

ОСОБА_2 вказав, що під час оформлення спадщини він повідомляв нотаріуса, що будинок АДРЕСА_1 побудований внаслідок спільної праці трьох осіб, та те, що він являється інвалідом другої групи. Звертав увагу нотаріуса на розбіжності в прізвищі дружини та її сина. Проте нотаріус видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 на весь будинок, хоча заповіт був лише на частину будинку. Після смерті дружини у спадщину за законом він прийняв лише 1/2 частину грошових коштів, які зберігалися в Ощадбанку. Після оформлення спадщини ОСОБА_1 обіцяв йому подарувати його частину будинку і, щоб не було сумніву, залишив йому оригінали документів на будинок та дозволив проживати в ньому. Він проживав в будинку до 16 серпня 2018 року. Після цієї дати ОСОБА_1 разом зі своїм сином поміняли замки у спірному будинку, викинувши з нього його особисті речі.

Посилаючись на зазначене, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року, поновивши йому строк звернення до суду, оскільки він був впевнений, що проживаючи у спірному будинку до смерті його дружини і продовжуючи проживати у ньому після її смерті, він не втратив права на отримання у спадщину належної йому частини майна, а також тому, що він був введений в оману ОСОБА_1 щодо добросовісного відчуження йому 1/2 частини будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 09 січня 2019 року первісний позов задоволено частково.

Усунено перешкоди з боку ОСОБА_2 у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 житловим будинком з господарськими будівлями, зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 оригінал свідоцтва про права на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року, домову книгу на будинок АДРЕСА_1, документи на сплату комунальних послуг. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 тис. грн моральної шкоди та 4 500 грн витрат на правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено факту вчинення йому ОСОБА_2 перешкод у користуванні господарськими будівлями по АДРЕСА_1, а тому вимоги про усунення таких перешкод задоволенню не підлягають.

Водночас доведено факт володіння ОСОБА_2 та неповернення ОСОБА_1 оригіналу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, домової книги та документів на оплату комунальних послуг, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення. Із урахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості, положень статті 1193 ЦК України, суд визначив суму компенсації моральної шкоди у розмірі 5 тис. грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 дійсно мав право на обов'язкову частку у спадщині після смерті дружини ОСОБА_3 як непрацездатний вдівець, однак з заявленими ним позовними вимогами звернувся з пропуском трирічного строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено стороною спору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 09 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підтвердження обставин щодо створення перешкод у користуванні спірним майном та відмови відповідача повернути зазначені у позові документи, позивачем ОСОБА_1 належних та допустимих доказів не надано, а тому у задоволенні зазначених позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю. Оскільки вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про усунення перешкод у користуванні спірним майном та повернення документів, то у їх задоволенні також слід відмовити.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 пропустив трирічний строк позовної давності, наведені ним причини пропуску строку позовної давності свого підтвердження у ході розгляду справи не знайшли. Представник ОСОБА_1 усно у судовому засіданні заявив клопотання про застосування строків позовної давності у цій справі, що є достатнім у розумінні частини 3 статті 267 ЦК України для її застосування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 09 січня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щопри вирішенні спору судами не враховано положення статті 1241 ЦК України, наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України". ОСОБА_2 стверджує, що має право на обов'язкову частку у спадковому майні, однак був її позбавлений, оскільки нотаріус не роз'яснив йому його право на одержання такої частки.

Судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду із урахуванням положень частини 1 статті 400 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції направлено відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому він просить оскаржену постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 грудня 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а. с. 65).

09 серпня 2000 року матір ОСОБА_3, ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Понінківською селищною радою 09 серпня 2000 року за рішенням виконкому селищної ради № 291 від 26 липня 2000 року, набула у приватну власність житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Її донька ОСОБА_3 прийняла спадщину після неї у вигляді 1/2 частини житлового будинку з відповідними господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 та житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 66,67).

21 січня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, в якому зазначила, що належну їй частину житлового будинку, що по АДРЕСА_1, разом з належною до цього будинку земельною ділянкою, заповідає своєму чоловіку ОСОБА_2, а належну їй частину житлового будинку, що по АДРЕСА_1, разом з належною до даної частини будинку земельною ділянкою, - своєму синові ОСОБА_1 (а. с. 51).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть. На час її смерті ОСОБА_2 був особою з інвалідністю другої групи (а. с. 50,72).

31 січня 2012 року Полонською державною нотаріальною конторою Хмельницької області було заведено спадкову справу № 22/2012 до майна померлої ОСОБА_3 за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про прийняття спадщини (а. с. 48,49).

19 червня 2014 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 довіреність на представництво його інтересів з питань оформлення його спадкових прав після смерті ОСОБА_3 (а. с. 73).

25 червня 2014 року ОСОБА_2 надав згоду на включення в коло спадкоємців після смерті ОСОБА_3 сина померлої ОСОБА_1 без належного підтвердження родинних відносин, оскільки в свідоцтві про народження його прізвище зазначено "ОСОБА_1 ", а в паспорті - "ОСОБА_1" (а. с. 54,61,62).

25 червня 2014 року ОСОБА_2 подав до нотаріальної контори заяви про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом: від власного імені щодо 1/2 будинку по АДРЕСА_1, від імені ОСОБА_1 щодо будинку по АДРЕСА_1, а також про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом щодо грошових вкладів в АТ "Ощадбанк" (а. с. 59,60,63,64).

Того ж дня Полонською державною нотаріальною конторою Хмельницької області було видано наступні свідоцтва про право на спадщину:

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року на ім'я ОСОБА_2, за яким він успадкував 1/2 житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель по АДРЕСА_2 (а. с. 68);

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року на ім'я ОСОБА_1, за яким він успадкував житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2. Право власності ОСОБА_1 на вказаний будинок того ж дня було зареєстровано за заявою ОСОБА_2 (а. с. 6,70);

- свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 червня 2014 року на ім'я ОСОБА_2, за яким він успадкував 1/2 грошових вкладів з належними відсотками, нарахуваннями, компенсаціями та індексаціями, які знаходяться в Полонському ТВБВ № 10022/0126 філії Хмельницьке облуправління ПАТ "Ощадбанк" на рахунках № НОМЕР_1 із залишком вкладу на суму 4,99 грн, № НОМЕР_2 із залишком вкладу на суму 2 661,65 грн, № НОМЕР_3 із залишком вкладу на суму 00,46 грн (а. с. 69);

- свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 червня 2014 року на ім'я ОСОБА_1, за яким він успадкував 1/2 грошових вкладів з належними відсотками, нарахуваннями, компенсаціями та індексаціями, які знаходяться Полонському ТВБВ № 10022/0126 філії Хмельницьке облуправління ПАТ "Ощадбанк" на рахунках № НОМЕР_1 із залишком вкладу на суму 4,99 грн, № НОМЕР_2 із залишком вкладу на суму 2 661,65 грн, № НОМЕР_3 із залишком вкладу на суму 00,46 грн (а. с. 71).

Після оформлення спадщини в нотаріальному порядку оригінал свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року, домова книга на будинок АДРЕСА_1 і документи на сплату комунальних послуг залишилися у ОСОБА_2 і на час розгляду справи судом першої інстанції передані ОСОБА_1 не були, що ОСОБА_2 визнавалось.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на обов'язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Судами встановлено, що представник ОСОБА_1 усно в судовому засіданні заявив клопотання про застосування строків позовної давності у цій справі, що не заперечувалося сторонами.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2, який успадкував частину нерухомого і рухомого майна після смерті ОСОБА_3, отримавши відповідні свідоцтва про право на спадщину, пропустив трирічний строк звернення до суду із зустрічним позовом, про застосування наслідків спливу якого було заявлено стороною спору.

Враховуючи викладене, слід погодитися із загалом правильним висновком апеляційного суду, про те, що у задоволенні позову ОСОБА_2, який поданий 16 жовтня 2018 року, про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 25 червня 2014 року, недійсним належить відмовити.

Ці та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору в частині вирішення заявлених зустрічних позовних вимог.

Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена постанова апеляційного суду - без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович