Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2020 року у справі №683/315/18

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 683/315/18

провадження № 61-3844св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3, оформивши право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6810800000:06:010:0013, що розташована на АДРЕСА_1, та отримавши державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №980211, порушила їх права, оскільки безпідставно захопила частину земельної ділянки загального користування, що значно ускладнило доступ до її земельних ділянок.

ОСОБА_2 зазначала, що у зв'язку з видачею державного акту відповідачу у неї відсутній заїзд на подвір'я, оскільки огорожа ОСОБА_3 встановлена у в'їзних воротах.

ОСОБА_1 вказувала, що не має доступу до власної земельної ділянки через захоплення ОСОБА_3 частини провулку, який був частиною земельної ділянки загального користування.

Окрім цього, зазначали про порушення ОСОБА_3 державних будівельних норм при приватизації земельної ділянки та перешкоджання нею вільно користуватись земельними ділянками, які їм належать.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним державний акт від 09 лютого 2012 року серії ЯК № 980211 на право власності на земельну ділянку площею 0,0621 га, кадастровий номер 6810800000:06:010:0013 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім'я ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2019 року у складі судді Грох Л. М. у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не довели факт порушення їх прав, як власників ділянок та користувачів земельної ділянки загального користування у зв'язку з видачею державного акта на землю відповідачу. Крім того, позивачі не заявляли клопотання про залучення у справу співвідповідачем Старокостянтинівську міську раду, як орган, що видав оспорюваний державний акт, а, отже, мав відповідати за заявленими вимогами.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним виданий на ім'я ОСОБА_3 державний акт від 09 лютого 2012 року серії ЯК № 980211 про право власності на земельну ділянку площею 0,0621 га, кадастровий номер № 6810800000:06:010:0013 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що в результаті набуття права власності ОСОБА_3 на частину проїзду у позивачів існують перешкоди у доступі до земельних ділянок, що перебувають у їх користуванні.

Крім того, у ході приватизації земельної ділянки відповідачем змінено конфігурацію проїзду, який мав розширення у частині, прилеглій до земельної ділянки ОСОБА_4, у результаті чого в цьому місці звузилася фактична ширина проїзду, у ОСОБА_4 та члена його сім'ї - ОСОБА_2, значно зменшилася ширина заїзду на подвір'я, оскільки огорожа ОСОБА_3 встановлена перпендикулярно до їх в'їзних воріт.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачі вказали у позові неправильний номер акту на право власності на землю.

Вважає, що позивачі не довели, що оспорюваними актом порушуються саме їх права.

Вказує, що вона є неналежним відповідачем у справі, а позивачі повинні були пред'являти вимоги до міської ради, яка прийняла рішення про видачу оспорюваного акту.

Зазначає, що апеляційний суд не врахував, що позивачами пропущено строк позовної давності.

Також посилається на неправильне дослідження доказів та встановлення обставин справи апеляційним судом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що суд апеляційної інстанції повно та правильно встановив обставини справи, надав їм правильну правову оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, тому просить залишити оскаржувану постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка, що розташована на АДРЕСА_1 площею 0,0621 га, кадастровий номер 6810800000:06:010:0013, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Право власності ОСОБА_3 посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 980211, виданим 09 лютого 2012 року на підставі рішення Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 19 травня 2010 року №33 (пункт 9).

ОСОБА_4 є суміжним землевласником, йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 серпня 2011 року належить земельна ділянка на АДРЕСА_2 площею 0,10 га, кадастровий номер 6810800000:06:002:0179, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_4, як і він, зареєстрована та проживає у житловому будинку на АДРЕСА_2.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частини 1 статті 116 ЗК України або за результатами аукціону.

Згідно із частиною 1 статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що у ході приватизації земельної ділянки відповідачем змінено конфігурацію проїзду, який мав розширення у частині, прилеглій до земельної ділянки ОСОБА_4, у результаті чого в цьому місці звузилася фактична ширина проїзду, у ОСОБА_4 та члена його сім'ї - ОСОБА_2, значно зменшилася ширина заїзду на подвір'я, оскільки огорожа ОСОБА_3 встановлена перпендикулярно до їх в'їзних воріт.

Проте, вказуючи, що огорожа ОСОБА_3 перешкоджає вільному заїзду на земельну ділянку чоловіка позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції не встановив, що вказані перешкоди з'явилися саме внаслідок видачі оспорюваного акту на право власності на земельну ділянку, а не внаслідок дій відповідача щодо встановлення огорожі.

Звертаючись до суду з позовом та обираючи спосіб захисту своїх інтересів, позивачі оспорюють саме виданий відповідачу акт на право власності на земельну ділянку, не заявляючи вимог про усунення перешкод у користування власністю.

Колегія суддів вважає, що зі встановлених апеляційним судом обставин та досліджених ним доказів неможливо дійти обґрунтованого висновку, що виданий на ім'я ОСОБА_3 державний акт від 09 лютого 2012 року серії ЯК № 980211 про право власності на земельну ділянку площею 0,0621 га, кадастровий номер № undefined для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не відповідає законодавству та, що внаслідок його видання порушуються права позивачів.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене, невизнане або оспорюване.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що вони належно не довели факт порушення саме їх прав, як власників ділянок та користувачів земельної ділянки загального користування саме у зв'язку з видачею державного акта на землю, що було їх процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України.

Крім того, згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частинами 1 та 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Відповідно до частини 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

За положеннями частини 1 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Суд першої інстанції правильно вказав, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку, та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу. Проте, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 клопотань про залучення до участі у справі Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області (як органу місцевого самоврядування, який видав державний акт ЯК №980211) як співвідповідача не заявляли.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області була залучена до участі у справі, як третя особа, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявляли вимоги до міської ради, тому вона повинна була приймати участь у справі як співвідповідач, оскільки саме міська рада є відповідальною за заявленими у цій справі вимогами.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263, 264, 265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених частини 1 статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ставка, що підлягала сплаті при поданні касаційної скарги ОСОБА_3 складала 1
409,6 грн судового збору, нею був сплачений судовий збір у необхідному розмірі, що підтверджується відповідною квитанцією, тому вказана сума коштів підлягає стягненню із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на її користь у рівних частинах, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу, скасовує судове рішення апеляційного суду та залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову останніх.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року скасувати.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Стягнути із ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь ОСОБА_3 судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 704
(сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк