Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.09.2019 року у справі №201/6193/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 201/6193/18

провадження № 61-16737св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Комунальний заклад "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального закладу "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" на заочне рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 5 грудня 2018 року і додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2019 року, ухвалені у складі судді Федоріщева С. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального закладу "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" (далі - КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради") про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 22 квітня 2018 року вона знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку -

до ІНФОРМАЦІЯ_1.8 травня 2018 року відповідачем видано наказ № 112-о про застосування дисциплінарного стягнення в виді звільнення її з посади голови Обласної медико-соціальної експертної комісії № 5 КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради".

Вказувала про неврахування відповідачем під час видання наказу її права на відпустку по догляду за онуком до досягнення ним трирічного віку, гарантованого Конституцією України, Законом України "Про відпустки" і Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), та безпідставно звільнив її на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач зазначала, що в наказі про звільнення не наведено дисциплінарного проступку, за який застосовано дисциплінарне стягнення, строк його відраховування та докази продовження такого строку в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю працівника. Крім того, в день звільнення їй не видано наказ про звільнення і трудову книжку та не проведений розрахунок.

За таких обставин просила скасувати наказ КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради від 8 травня 2018 року № 112-о; поновити її на посаді голови Обласної медико-соціальної експертної комісії № 5 КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради"; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 6 500 грн; відшкодувати судові витрати та покласти на головного лікаря КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" ОСОБА_2 обов'язок відшкодувати шкоду, завдану закладу у зв'язку з незаконним звільненням.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 5 грудня 2018 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду

від 11 квітня 2019 року, позов задоволено частково.

Скасовано наказ КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" від 8 травня 2018 року № 112-о та поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Обласної медико-соціальної експертної комісії № 5 КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради".

Стягнено з КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 8 травня 2018 року до 5 грудня 2018 року у розмірі 46 292,22 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведення позивачем належними і допустимими доказами порушення її трудових прав незаконним звільненням на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, тому дійшов висновку про скасування наказу про звільнення позивача, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про покладення на головного лікаря КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради"

ОСОБА_2 обов'язку відшкодувати шкоду, завдану закладу незаконним звільненням позивача, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог в цій частині.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, зазначивши, що такі витрати документально не підтверджені.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2019 рокуапеляційну скаргу КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" залишено без задоволення, а заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 5 грудня 2018 року - без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов'язків здійснено з порушенням вимог статей 147, 149 КЗпП України, тому погодився із висновком суду першої інстанції про порушення права позивача її незаконним звільненням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2019 року КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить заочне рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 5 грудня 2018 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник вказує, що апеляційний суд розглянув у спрощеному позовному провадженні справу, яка підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки довідці комісії про результати перевірки роботи обласних комісій медико-соціальної експертизи КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" від 29 січня 2018 року-31 січня 2018 року, якою встановлено грубі та систематичні порушення в роботі медико-соціальної комісії, керівником якої була позивач. Також суди не врахували, що вказані недоліки в роботі позивача стали підставою для порушення відносно неї кримінальних проваджень № 4201704140000016 та № 42018042640000064 щодо зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. Заявник просив врахували, що в провадженні Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська перебуває кримінальна справа № 201/7231/18 за кримінальним провадженням № 42018042640000064.

Також, заявник вказує про неврахування апеляційним судом того, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2019 року у справі № 201/2301/18 скасовано рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 15 квітня 2019 року, яким визнано незаконним та скасовано наказ № 9 від 12 січня 2018 року про оголошення догани

ОСОБА_1 з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування цього наказу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 24 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з

3 березня 2009 року працювала на посаді голови Обласної медико-соціальної експертної комісії № 5 КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради". З 15 січня 2018 року до 7 серпня 2018 року позивач була тимчасово непрацездатною.

18 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про надання відпустки по догляду за дитиною (онуком) до досягнення нею трирічного віку з 22 квітня 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_1. До заяви позивачем долучено копію свідоцтва про народження її дочки - ОСОБА_3; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_3; копію свідоцтва про народження дитини, ОСОБА_4; довідку з місця роботи ОСОБА_5 (батька дитини); довідку з місця роботи ОСОБА_6 (матері дитини).

Судами встановлено, що 23 квітня 2018 року відповідач надіслав позивачу лист, в якому зазначив про необхідність її особистої присутності при наданні особистих документів, передбачених чинним трудовим законодавством України, для вирішення питання про надання відпустки по догляду за дитиною (онуком) до досягнення нею трирічного віку.

8 травня 2018 року ОСОБА_1 прибула до КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" та повторно надала копії вказаних документів.

Цього ж дня КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" видано наказ № 112-о про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Обласної медико-соціальної експертної комісії № 5 КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" на підставі пункту 3 частини першої

статті 40 КЗпП України. Вказаний наказ направлений позивачу поштою 10 травня 2018 року.

Зі змісту оспорюваного наказу судами встановлено, що в ньому не зазначено порушення трудової дисципліни, яке стало підставою для звільнення позивача, вчинене нею після винесення наказу від 12 січня 2018 року про застосування дисциплінарного стягнення у виді оголошення догани.

Також суди встановили, що в день звільнення ОСОБА_1 не виплачено всіх сум, що належать їй від КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради".

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 5 грудня 2018 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 11 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 25 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновків про часткову обґрунтованість аргументів, викладених у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що належний перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1

статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 6 грудня 2007 року).

У відповідності до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частини 13 статті 7 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 3 статті 368 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених Частиною 3 статті 368 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 369 України в цій же редакції Кодексу апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено проводити її розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 5 лютого 2020 року в справі № 753/17720/18 (провадження № 61-17201св19) Верховним Судом викладено правовий висновок, що приписи частини 1 статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Із змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що нею були заявлені вимоги про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього

заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися з повідомленням учасників справи і колегія суддів вважає помилковим висновок апеляційного суду про можливість розгляду цієї справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників.

Розгляд даної справи без повідомлення учасників позбавив відповідача права мати розумну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, передбачених процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду.

Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.

Відповідно до частин 3 -4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтею 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального закладу "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради" задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов