Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.08.2019 року у справі №686/936/19

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 686/936/19

провадження № 61-14894св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агропартнер - 1»,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Хмельницькій області, ОСОБА_1 , фермерське господарство «Левада-2012»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агропартнер-1» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Палінчака О. М., від 22 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В., від 17 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропартнер - 1» (далі -

ТОВ «Агропартнер-1», Товариство) у січні 2019 року звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області, Управління), ОСОБА_1 , та фермерського господарства «Левада-2012» (далі -

ФГ «Левада-2012») про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позов обґрунтовано тим, що дочірнє сільськогосподарське підприємство «Агропартнер» (далі - ДСП «Агропартнер»), правонаступником якого є

ТОВ «Агропартнер-1», і Хмельницька районна державна адміністрація (далі - Хмельницька РДА) 01 серпня 2008 року уклали договір оренди земельних ділянок № 344, згідно з яким ДСП «Агропартнер» прийняло в строкове, платне користування земельні ділянки площами 40 га та 30 га із земель державної власності, розташовані за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області загальною площею 70 га строком на 10 років. Договір зареєстровано в Хмельницькому районному відділі Хмельницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 040874300002 від 06 серпня 2008 року. На теперішній час ТОВ «Агропартнер-1» використовує земельну ділянку для товарного сільськогосподарського виробництва.

12 березня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області було видано наказ № 22-5381-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», згідно з яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 6825084800:03:007:0011, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах орендованої позивачем земельної ділянки.

ОСОБА_1 своє речове право на земельну ділянку зареєстрував у встановленому законом порядку, а 01 листопада 2016 року передав її в оренду ФГ «Левада-2012» строком на 49 років за відповідним договором, який 20 січня 2017 року зареєстрований в реєстрі речових прав.

У 2017 році з відомостей, розміщених на публічній кадастровій карті України, товариству стало відомо про порушене право, оскільки

ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області розпорядилось земельною ділянкою на свій розсуд без відома орендаря та без його згоди.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням поданих уточнень, позивач просив суд:

- визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-5381-СГ від 12 березня 2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33546485 від 24 січня 2017 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 6825084800:03:007:0011.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 22 травня 2019 року у задоволенні позову ТОВ «Агропартнер-1» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до

ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області з пропозицією поновлення договору оренди земельних ділянок від 01 серпня 2008 року № 344,

18 червня 2018 року, тобто з порушенням строку, передбаченого договором, не надавши всіх необхідних документів. ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області повідомило позивача про ці обставини листом, виклавши при цьому свої заперечення щодо поновлення строку оренди земельної ділянки. Оскільки позивач не дотримався процедури поновлення договору оренди, прийняття оспорюваного в даній справі наказу та рішення про державну реєстрацію прав не порушує прав позивача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 липня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Агропартнер-1» залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 22 травня 2019 року - без змін.

Приймаючи постанову від 17 липня 2019 року, колегія суддів виходила із того, що на час звернення до суду з цим позовом у ТОВ «Агропартнер-1» відсутнє будь-яке речове право, зокрема право оренди спірної земельної ділянки, а тому порушення земельного законодавства при передачі зазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , на яке посилається позивач, і прийняття спірного наказу не впливає на можливість реалізації переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки ТОВ «Агропартнер-1» тане порушує прав останнього.

Крім того апеляційний суд вважав, що товариство обрало неефективний спосіб захисту порушеного цивільного права.

Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 24 січня

2017 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки

ФГ «Левада-2012», судом апеляційної інстанції враховано, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача.

За певних умов, таким належним способом може бути скасування запису про проведення державної реєстрації права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Агропартнер-1»,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ТОВ «Агропартнер-1» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 липня 2019 року

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в порушення права позивача як на оренду земельної ділянки так і на поновлення дії договору оренди, з метою забезпечення видимості правомірності своїх дій ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області ще до закінчення договору оренди одночасно надало дозвіл 15 фізичним особам, які не мали наміру обробляти землю, розробити технічну документацію на орендовану ТОВ «Агропартнер-1» земельну ділянку затвердив її та передав у власність, у тому числі ОСОБА_1 , який отримав її виключно з метою продажу.

Товариство своє порушене право захищає з 20 вересня 2017 року в спосіб визначений законом.

Суд, встановивши факт порушення права позивача, який полягав у відчуженні земельної ділянки із складу орендованих земель у період дії договору оренди без згоди орендаря, мав застосувати положення законодавства та відновити право орендаря, який у свою чергу, в законний спосіб мав би право на поновлення договору оренди на новий строк.

Апеляційний суд застосував при вирішенні спору норми права, які не підлягали до застосування та неправильно тлумачив законодавчі акти, які регулюють земельні відносини.

Заявник вважає, що висновки апеляційного суду про невірно обраний спосіб захисту порушених прав є припущенням, яке не відповідає ні дійсності ні законодавчому регулюванню орендних відносин.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив

ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області на касаційну скаргу, в якому представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень просив касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Звертає увагу касаційного суду на те, що договір оренди земельних ділянок припинив свою дію та не поновлений на новий строк, а тому

ТОВ «Агропартнер-1» із 06 серпня 2018 року не є орендарем земельних ділянок, які були об`єктом оренди.

Наголошує на тому, що Управління правомірно та у спосіб, встановлений чинним законодавством розпорядилося спірною земельною ділянкою при передачі її у власність ОСОБА_1 .

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому посилаючись на те, що Управління не мало підстав для відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а також у погодженні та затвердженні такого проекту, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Для передачі спірної земельної ділянки безоплатно у власність фізичній особі ОСОБА_1 отримання згоди з орендарем за строковим договором оренди землі законодавством, не передбачено. Управління як розпорядник земельної ділянки, рішення про її продаж не приймала, а розпорядилося нею шляхом надання безоплатно у власність

ОСОБА_1 в межах норм для ведення особистого селянського господарства.

Вважає, що положення частини четвертої статті 9 Закону України «Про оренду землі» не можуть застосовуватися до спірних правовідносин та посилання на них позивача є безпідставним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 серпня 2008 року між Хмельницькою РДА та ДСП «Агропартнер» був укладений договір оренди № 344, згідно умовами якого орендар отримав в оренду земельні ділянки загальною площею 70 га строком на 10 років, починаючи з дати реєстрації.

06 серпня 2008 року договір зареєстрований в Хмельницькому районному відділі Хмельницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України», про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 040874300002.

12 березня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області видано наказ № 22-5381-СГ про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 земельну для ведення особистого селянського господарства ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6825084800:03:007:0011.

13 червня 2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про що зроблено запис № 14974705.

01 листопада 2016 року ОСОБА_1 та ФГ «Левада-2012» уклали договір оренди землі, відповідно до якого орендар отримав на 49 років в оренду земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Миколаївської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, площею 2 га, кадастровий номер 6825084800:03:007:0011.

24 січня 2017 року право оренди земельної ділянки ФГ «Левада-2012» зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

18 червня 2018 року ТОВ «Агропартнер-1» звернулось до

ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області із пропозицією поновлення договору оренди земельних ділянок від 01 серпня 2008 року №344 на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі».

16 липня 2018 року ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області у

листі-повідомленні № 19-22-0.6-4702/2-18 на пропозицію поновити договір оренди землі висловило ТОВ «Агропартнер-1» заперечення щодо поновлення договору у зв`язку із пропуском заявником передбаченого договором двомісячного строку на звернення із такою пропозицією та відсутністю необхідних документів.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі по тексту, в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму при його поновлені на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, також ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Правові підстави поновлення договору оренди землі, крім положень

статті 777 ЦК України, визначаються також статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка об`єднує два випадки поновлення договору оренди землі: укладання договору на новий строк з застосуванням переважного права орендаря перед іншими особами (частина 1-5 статті 33) та продовження договору за мовчазною згодою сторін на тих самих умовах та на той самий строк (частина шоста статті 33).

Так, відповідно до частини першої - п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на невідповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Крім того, частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, для продовження договірних орендних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди на поновлення договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах,

(частина перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі) або пасивна згода сторін договору на продовження договору на тих самих умовах на той самий строк - пролонгація договору (частина шоста

статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою - п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, у тому числі зі зміненими умовами договору; орендодавець протягом місяця погодив умови додаткової угоди або не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

При цьому, за системним аналізом статей 626, 777 ЦК України та частин другої-шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» для поновлення договору оренди землі з підстави продовження користування земельною ділянкою (частина шоста статті 33), необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором (частина перша статті 33 Закону України «Про оренду землі»); до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк (абзац другий частини першої статті 777 ЦК України); до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»); орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У цьому випадку договір оренди земельної ділянки продовжується на той самий строк та на тих самих умовах.

Отже, основними відмінностями у застосуванні положень частини другої - п`ятої та положень частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» є умови додаткової угоди (відмінні від попередніх, або ті самі чи тотожні (частина друга - п`ята статті 33 цього Закону) або ті самі (частина 6 статті 33 цього Закону) та строк, у який орендодавець повинен повідомити орендаря про відсутність наміру продовжувати договір оренди (в місячний строк після повідомлення орендаря про намір продовжувати договір оренди земельної ділянки (частина друга - п`ята статті 33 цього Закону) чи у місячний строк після закінчення строку дії договору (частина 6 статті 33 цього Закону).

Судами установлено, що договір оренди земельної ділянки від 01 серпня 2008 року, укладений між ТОВ «Агропартнер-1» та Хмельницькою РДА, діяв до 06 серпня 2018 року.

Відповідно до пункту 3.2. Договору оренди від 01 серпня 2008 року після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження строку дії договору на новий термін не пізніше, ніж за 2 місяці до його закінчення.

Повідомлення ТОВ «Агропартнер-1» про свій намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди від 01 серпня

2008 року на новий строк, надіслало орендодавцю 18 червня 2018 року, тобто із порушенням двомісячного строку, встановленого у договорі.

Таким чином, позивач у встановлений договором двомісячний строк не надіслав орендодавцю повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, тим самим не реалізував механізм поновлення договору оренди землі, що передбачений умовами укладеного між сторонами договору, а тому відсутнє порушення його переважного права на поновлення договору оренди.

При цьому, Управління після отримання від ТОВ «Агропартнер-1» листа

від 18 червня 2018 року, у визначений законом строк повідомило позивача про відсутність наміру продовжувати дію договору та про відмову від укладення нового договору оренди землі, а отже, прийняття відповідачем оскаржуваного позивачем наказу не порушує прав ТОВ «Агропартнер-1».

Встановивши факт несвоєчасного повідомлення ТОВ «Агропартнер-1»орендодавця про намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, надсилання орендодавцем у встановлений законом строк відмови у поновленні договору на новий строк, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі», дійшли обґрунтованих висновків про відсутність у позивача переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, за захистом якого ТОВ «Агропартнер-1» звернулось до суду.

За таких обставин Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи заявника про порушення відповідачем переважного права на поновлення договору оренди землі, оскільки ТОВ «Агропартнер-1» не дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

Також, звертаючись до суду із вказаним позовом ТОВ «Агропартнер-1» просило, серед іншого, визнати незаконним та скасувати наказ

ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 12 березня 2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» № 22-5381-СГ, внаслідок якого відбувся поділ земельної ділянки переданої в оренду,.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що обраний ТОВ «Агропартнер-1» спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не буде ефективним інструментом для його відновлення.

За змістом статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Принцип ефективності закріплений і у діючому ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосований судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25,

ЕCHR 2002-II).

Відповідно до частини дев`ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з частинами першою-другою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Частиною десятою статті 79-1 ЗК України передбачено, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера відповідно до частини четвертої

статті 79-1 ЗК України.

Водночас, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій на час розгляду справи земельні ділянки, які були предметом договору оренди, поділені, внаслідок чого сформовано інші земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери та які надано у власність фізичним особам.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі

№ 914/1128/16.

Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Водночас, враховуючи, що заходи щодо поділу земельних ділянок із кадастровими номерами 6825084800:03:002:0010 та 6825084800:03:008:0010 є чинними, висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав є помилковими.

Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області

від 12 березня 2016 року № 22-5381-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 січня 2017 року № 33546485 щодо земельної ділянки кадастровий номер 6825084800:03:007:0011 по своїй суті є ефективним, однак за обставинами цієї справи прийняття оскаржуваного наказу та рішення про державну реєстрацію не порушує прав ТОВ «Агропартнер-1».

Хоча суд апеляційної інстанції як на підставу відмови у задоволенні позову ТОВ «Агропартнер-1», крім обставин невиконання позивачем умов договору щодо повідомлення орендодавця про поновлення договору оренди землі не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення, також вказав на те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, що не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, з огляду на обставини, викладені вище, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з одних лише формальних міркувань, адже результат вирішення спору по суті не зміниться.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 червня 2020 року у подібній справі № 686/936/19 (провадження № 61-14894св19).

Також колегія суддів враховує, що Апеляційний суд своєю постановою

від 17 липня 2019 року залишив без змін рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року, в якому мотиви відмови у позові викладені вірно.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю

«Агропартнер-1» залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 22 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович