Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.11.2019 року у справі №357/1479/19

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 357/1479/19

провадження № 61-19829св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Стрільчука В.А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: орган опіки та піклування міста Біла Церква в особі виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, орган опіки та піклування Печерського району м. Києва в особі Печерської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року в складі судді Чобіток А. О.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування міста Біла Церква в особі виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, орган опіки та піклування Печерського району м. Києва в особі Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення участі в їх вихованні шляхом встановлення порядку побачення та участі позивача у вихованні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зобов`язавши ОСОБА_2 передати дітей 01 червня кожного року для спільного проведення часу до 31 серпня кожного року та у період з 20 грудня до 03 січня кожного року, а також на строк не більше 15 днів протягом решти року в разі перебування позивача в м. Києві, про що він зобов`язаний повідомити ОСОБА_2 не пізніше, ніж за 3 місяці до дати прибуття в м. Київ.

Позов мотивований тим, що 22 жовтня 2005 року позивач зареєстрував шлюб із відповідачем.

Під час шлюбу у сторін народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У травні 2014 року відповідач виїхала з двома дітьми на постійне проживання до України, а позивач залишився проживати в США.

Після цього фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені.

Позивач намагався бачити дітей якомога частіше. Наприкінці літа 2016 року відповідач погодилася залишити старшу доньку з ним у США, а восени цього ж року остання почала відвідувати початкову школу, закінчивши там навчальний семестр.

Протягом 2017-2018 років позивач спілкувався і проводив час разом із дітьми в США та Європі. Влітку 2018 року позивач разом із дітьми був у Польщі та протягом 3 тижнів відпочивав з ними неподалік Балтійського моря, потім повернувся до України та через деякий час знову вирушив з дітьми на тиждень у ОСОБА_6 .

У грудні 2018 року діти знову приїздили до США, де проживали разом з позивачем кілька днів у новому помешканні, цього разу спілкування з дітьми не було тривалим, що обумовлено поведінкою відповідача.

Позивач перебуває в курсі життя своїх дітей, бере участь у їхньому вихованні за допомогою телекомунікаційних засобів.

Для нормального розвитку дітям необхідне спілкування з обома батьками. Позивачем створені всі необхідні умови для проживання дітей.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2019 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі в їх вихованні.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у зв`язку з порушенням правил підсудності, оскільки, на її думку, суд відкрив провадження без врахування норм Закону України «Про міжнародне приватне право», що призвело до порушення прав дітей на розгляд їх відносин з батьками за правом країни, громадянами якої вони є, зазначаючи, що діти сторін є громадянами США.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі в її вихованні повернуто.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 оскаржила ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження за вищевказаним позовом з підстав відкриття судом провадження без врахування норм Закону України «Про міжнародне приватне право», що не передбачено статтею 353 ЦПК України. З підстав порушення судом територіальної підсудності при відкритті провадження, ОСОБА_2 ухвалу суду від 05 квітня 2019 року не оскаржує.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 листопада 2019 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2019 рокута ухвалу Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року, в якій просила скасувати ці ухвали та ухвалити нове рішення, яким провадження в справі закрити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2020 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач оскаржила ухвалу суду першої інстанції у зв`язку з непідсудністю цієї справи Білоцерківському міськрайонному суду Київської області та будь-якому іншому суду в Україні.

Діти сторін є громадянами США. Тому відповідно до частини першої статті 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» справа має розглядатися за особистим законом дітей.

Відповідач має офіційну посвідку на постійне проживання у США, а також постійно впродовж 14 років проживала з чоловіком у США.

У січні 2019 року відповідач подала позов у США про фінансове утримання, що включає отримання аліментів на себе та дітей, а також встановлення одноособової опіки над дітьми, поділ майна подружжя та запровадження заходів забезпечення позову. Ця справа перебуває в провадженні Окружного суду округу Ферфакс штату Вірджинія.

Враховуючи це, а також факт тривалого проживання дітей на території США, відповідач вважає, що цю справу доцільно вирішувати в США, де проживає позивач. Оскільки позивач ставить питання про порядок своєї участі у вихованні дітей, то це питання належить вирішувати за правом штату Вірджинія, яке має тісний зв`язок з відносинами між сторонами і дітьми, і таке право є найбільш сприятливим для дітей.

Проте апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що апеляційна скарга не стосується питань підсудності та не врахував, що Закон України «Про міжнародне приватне право» є також джерелом цивільного процесуального права. Зокрема, це стосується частин першої і другої статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Оскільки в цій справі бере участь іноземний суб`єкт, то суд першої інстанції мав перевірити питання приналежності справи до підсудності цього суду, зокрема, застосувати частину першу статті 76, статтю 77 Закону України «Про міжнародне приватне право». Проте суд першої інстанції не виконав цих нормативних приписів.

Позиції інших учасників

13 грудня 2019 року позивач через представника надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивований тим, що позивач звернувся до Білоцерківського районного суду Київської області за місцем постійного проживання відповідача.

Діти сторін є громадянами України, США та Республіки Польщі.

Діти постійно проживають з відповідачем, відвідують школу на території України, залишаючи Україну лише на нетривалий час для відпочинку, що є підставою для застосування частини першої статті 66 Закону України «Про міжнародне приватне право».

З огляду на предмет спору - усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, позивач правильно визначив територіальну підсудність, яка є загальною - визначається за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

Право позивача як іноземного громадянина визначається частиною першою статті 496 ЦПК України та частиною першою статті 73 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, до якої Україна приєдналася 14 вересня 2006 року, визначила у частині першій статті 5, що судові та адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходи, спрямовані на захист особи чи майна дитини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги відповідача без з`ясування підстав для апеляційного оскарження, є обґрунтованими та достатніми для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд керувався пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, вважаючи, що апеляційна скарга подана на ухвалу, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте з зазначеним висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таких підстав.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а у відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень статті 129 Конституції України, статті 17 ЦПК України є складовою права кожного на звернення до суду.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті другій Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Отже, з вищевикладеного вбачається, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

У частині першій статті 353 ЦПК України в редакції, вказаній вище, наведено перелік ухвал місцевого суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Зокрема, пунктом 8 частини першої статті 353 ЦПК України було передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження в справі з порушенням правил підсудності.

Правила підсудності розмежовують підсудність справ судам одного виду юрисдикції (зокрема, цивільної) за територіальною ознакою. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 495/6724/17.

В оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зазначив, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження оскаржується відповідачем не з мотивів порушення правил підсудності, а з огляду на невідповідність Закону України «Про міжнародне приватне право», що не дає права на оскарження такої ухвали окремо від рішення суду.

Зазначені висновки апеляційного суду не відповідають змісту апеляційної скарги відповідача.

В апеляційній скарзі, яка була повернута апеляційним судом, відповідач зазначає, що вважає ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження незаконною, постановленою з порушенням правил підсудності, оскільки дана справа не підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області, а має розглядатися судом США, оскільки між сторонами існує спір, пов`язаний з опікою та утриманням дітей, а також поділом майна, який вирішується судом штату Вірджинія, що відповідає правам та інтересам дітей.

Отже, апеляційний суд, повертаючи ухвалою від 06 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі в її вихованні, неправильно встановив підстави для апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції, що призвело до порушення норм процесуального права щодо вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, справа передається на розгляд суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Даним Законом було виключено пункт 8 частини першої статті 353 ЦПК України.

Частина перша статті 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення цього принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також, частиною четвертою статті 3 ЦПК України встановлено, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

У відповідача право на апеляційне оскарження ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2019 року виникло до 08 лютого 2020 року, а тому колегія суддів вважає необхідним скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції, з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на зазначену ухвалу суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов