Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.04.2024 року у справі №463/6134/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 463/6134/20

провадження № 61-2355 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвоката Коростильов Віталій Андрійович,

третя особа - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі територіальної громади м. Львова,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Коростильова Віталія Андрійовича, та Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П.,

Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

У липні 2020 року Львівська міська рада (далі - Львівська МР) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа третя особа - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської МР, в якому просила суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської МР об`єкт нерухомого

майна - комору, площею 43,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер майна 1540402146101), та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказане майно.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13 липня 2020 року відкрито провадження у справі.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 2021 року позов Львівської МР задоволено. Витребувано із чужого незаконного володіння

ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської МР об`єкт нерухомого майна - комору, площею 43,5 кв. м, що розташована

за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер майна 1540402146101). Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 із припиненням права приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської МР судовий збір у розмірі 5 712,60 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 2021 року залишено без змін.

У вересні 2022 року Личаківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 463/6134/20 про витребування із чужого незаконного володіння

ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської МР вищевказаний об`єкт нерухомого майна.

Постановою державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Личаківський ВДВС) від 19 січня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа № 463/6134/20.

У лютому 2023 року до Личаківського ВДВС надійшла спільна заява стягувача - Львівської МР, та боржника - ОСОБА_1 , про затвердження мирової угоди

у справі № 463/6134/20, в якій, разом із іншим, зазначено, що права чи інтереси третіх осіб не порушуються.

Короткий зміст подання про затвердження мирової угоди

У лютому 2023 рокуначальник Личаківського ВДВС звернувся до суду першої інстанції із поданням про затвердження мирової угоди на стадії виконання судового рішення.

Указане подання обґрунтовано тим, що у Личаківському ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 із примусового виконання виконавчого листа № 463/6134/20, виданого Личаківським районним судом м. Львова 05 вересня 2022 року, про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1

на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської МР об`єкта нерухомого майна - комори, площею 43,5 кв. м, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер майна 1540402146101). Виконавчий документ пред`явлено до викання стягувачем - Львівською МР,

17 січня 2023 року, а 19 січня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

09 лютого 2023 року на адресу Личаківського ВДВС надійшла заява сторін виконавчого провадження від 08 лютого 2023 року, в якій вказано, що сторони

домовилися про укладення мирової угоди при виконанні судового рішення (боржник - ОСОБА_1 , стягувач - Львівською МР в особі директора юридичного департаменту - Пайонкевич Г. К.). У зв`язку із добровільним врегулюванням спору та підписанням мирової угоди вони просили звернутися

до суду із заявою та всіма необхідними документами про визнання і затвердження мирової угоди у вказаному виконавчому провадженні.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року у складі судді Грицка Р. Р. затверджено мирову угоду, укладену 08 лютого 2023 року

між сторонами виконавчого провадження № НОМЕР_1: стягувачем -

Львівською МР в особі директора юридичного департаменту - Пайонкевич Г. К.,

та боржником - ОСОБА_1 , згідно з умовами якої:

- стягувач визнав право власності боржника на об`єкт нерухомого майна - комору, площею 43,5 кв. м, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ) (реєстраційний номер майна 1540402146101);

- боржник зобов`язався сплатити стягувачу грошову компенсацію вартості вказаного об`єкта нерухомого майна у сумі 1 025 000,00 грн, що складає його ринкову вартість згідно зі звітом про оцінку майна, яку проведену суб`єктом оціночної діяльності - ПП ОК «АПЕКС», у строк протягом десяти календарних днів із дня набрання законної сили судового рішення про затвердження мирової угоди. Зазначено відповідні реквізити для сплати.

- право власності на зазначене у пункті 1 цієї мирової угоди майно боржник набуває з дня набрання законної сили ухвалою суду першої інстанції

про затвердження цієї мирової угоди;

- стягувач та боржник підтвердили, що вони усвідомлюють і їм зрозуміло,

що у разі затвердження судом цієї мирової угоди боржник буде єдиним власником вказаного об`єкта нерухомого майна;

- мирова угода та ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди

є підставою для реєстрації боржником права власності на нерухоме майно

відповідно до чинного законодавства;

- після визнання права власності на нерухоме майно та сплати боржником грошової компенсації спір між сторонами вважається вирішеним повністю, після чого жодна зі сторін не матиме претензій із цих підстав;

- сторони домовилися, що судові витрати, включаючи витрати по оплаті судового збору при поданні позовної заяви, боржником стягувачу не відшкодовуються;

- ця мирова угода сторонами прочитана, відображає їх волевиявлення, наміри

та містить предмет і всі суттєві умови, за якими вони хотіли досягти згоди;

- сторони підтвердили, що ні в процесі укладення цієї мирової угоди, ні в процесі

її виконання не були, не будуть та не можуть бути порушені права чи інтереси третіх осіб;

- сторонам відомі та зрозумілі наслідки укладення цієї мирової угоди, затвердження її судом та закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1

у зв`язку із укладенням та затвердженням мирової угоди;

- мирова угода набирає чинності з дня її затвердження судом і є обов`язковою

для сторін.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що мирова угода, укладена сторонами, не суперечить вимогам закону, не порушує законних прав та інтересів сторін та інших осіб, у тому числі держави, сприяє вирішенню спору

між сторонами.

При цьому правові наслідки укладення мирової угоди та її затвердження сторонам відомі і зрозумілі. Тому наявні правові підстави для затвердження мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання судового рішення.

Районний суд застосував норми Закону України «Про виконавче провадження» ЦПК України, зокрема, які регулюють питання укладення мирової угоди,

Короткий зміст апеляційної скарги прокурора

У липні 2023 року вищевказану ухвалу суду першої інстанції оскаржив

в апеляційному порядку керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова

в інтересах держави в особі територіальної громади м. Львова.

Прокурор зазначав, що суд першої інстанції, затверджуючи мирову угоду,

не врахував, що вирішення питання про передачу ОСОБА_1 спірного нежитлового приміщення належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна». Нормами цього Закону передбачено,

що приватизація державного або комунального майна здійснюється шляхом продажу об`єктів права державної або комунальної власності на аукціоні

та шляхом викупу об`єктів приватизації.

Зазначає, що вказаний спір зачіпає економічні інтереси держави у сфері комунальної власності, а відсутність належного самоврядного контролю

при вирішенні спірного питання створює сприятливі умови для незаконного використання майна комунальної власності територіальної громади м. Львова.

Прокурор указував, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Львівська МР, оскільки рішення

про відчуження майна комунальної власності відноситься до компетенції органу місцевого самоврядування. Неподання Львівською МР апеляційної скарги

на ухвалу районного суду свідчить про неналежне здійснення суб`єктом, на якого покладається захист інтересів держави, своїх повноважень. Тому участь прокурора у даній справі є законною, не порушує справедливого балансу

та зумовлена захистом державного інтересу.

У грудні 2023 року Львівська МР подала до суду апеляційної інстанції клопотання про закриття апеляційного провадження.

У цьому клопотанні міська рада просила закрити апеляційне провадження

за апеляційною скаргою прокурора, так як прокурор не був учасником справи,

у останнього відсутні правові підстави для представництва інтересів територіальної громади міста Львова в даній справі й, відповідно, для оскарження ухвали районного суду про затвердження мирової угоди між сторонами у справі. Право на укладення мирової угоди є виключним правом сторін у справі.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року клопотання керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі територіальної громади м. Львова про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено та поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у задоволенні клопотання Львівської МР про закриття апеляційного провадження відмовлено.

Апеляційну скаргу керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова

в інтересах держави в особі територіальної громади м. Львова задоволено частково.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року скасовано.

У задоволенні подання начальника Личаківського ВДВС про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення Личаківського районного суду

м. Львова від 24 травня 2021 року у справі № 463/6134/20 за позовом Львівської МР до ОСОБА_1 , третя особа - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської МР, про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що будинок, розташований по АДРЕСА_1 , та нежитлові приміщення напівпідвалу, індекси 3-1, 3-2, ІІ, VII, VIII, загальною площею 42,2 кв. м, належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської МР. Указані нежитлові приміщення були предметом оренди та передавалися

в користування власнику квартири АДРЕСА_3 цього будинку - ОСОБА_2 ,

на підставі відповідних договорів оренди.

На підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 2018 року право власності

на квартиру АДРЕСА_3 в указаному будинку перейшло до ОСОБА_1 . У договорі була відсутня інформація про приналежність до квартири спірних нежитлових приміщень.

Разом із цим, у лютому 2019 року державним реєстратором внесено інформацію про зміну права власності та зазначено, що до квартири належить комора,

площею 43,5 кв. м. Підставою виникнення права власності зазначено протокол загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку від 26 січня 2019 року та відповідний технічний паспорт від 25 серпня 2004 року.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, апеляційний суд указав,

що на нежитлові приміщення під інд. II (1,5 кв. м), VII (7,6 кв. м), VIII (10,4 кв. м) одночасно зареєстровано і право комунальної, і право приватної власності.

При цьому протокол загальних зборів співвласників будинку та технічний паспорт не є документами, на підставі яких набувається право власності на об`єкти,

що належать до комунальної власності. Таким документом може бути виключно рішення міської ради, прийняте на пленарному засідання сесії щодо відчуження комунального майна. Тому ОСОБА_1 заволодів спірним майном - коморою, площею 43 кв. м., без відповідної правової підстави, а відтак, таке майно підлягає

у нього витребуванню (стаття 387 ЦК України).

Апеляційний суд застосував відповідні норми ЦК України, у тому числі статтю 392 цього Кодексу (визнання права власності), і вказав, що мировою угодою

та оскаржуваною ухвалою районного суду вирішено питання про права

та обов`язки територіальної громади м. Львова з порушенням таких прав

та інтересів, порушено публічний порядок набуття права власності.

Подання апеляційної скарги прокурором у даному випадку є виправданим, підстави для закриття апеляційного провадження відсутні, так як прокурор має

на меті захист інтересів територіальної громади м. Львова, а орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, не здійснює відповідних дій, а навпаки сприяє такому порушенню.

Із цих підстав суд апеляційної інстанції, пославшись на відповідні норми

ЦПК України та Закону України «Про прокуратуру», відмовив у задоволенні клопотання міської ради про закриття апеляційного провадження у справі

за апеляційною скаргою прокурора. Прокурор обґрунтував, що затвердження мирової угоди порушує інтереси держави, а міська рада не захистила інтереси територіальної громади міста Львова.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коростильов В. А.,

та Львівська МР звернулися до Верховного Суду із окремими касаційними скаргами на постанову Львівського апеляційного суду від 16 січня

2024 року.

Касаційні скарги обґрунтовуються неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаними касаційними скаргами, витребувано

із районного суду дану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив

на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року справу призначено до розгляду

в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга Львівської МРмотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про відсутність підстав для затвердження мирової угоди, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, не врахував відповідну судову практику Верховного Суду.

Мирова угода, укладена сторонами і затверджена районним судом, не суперечить вимогам закону, не порушує законних прав та інтересів сторін та інших осіб,

не порушує публічний порядок. Тому відсутні підстави, визначені статтею 207

ЦПК України, для відмови у затвердженні мирової угоди на стадії виконання судового рішення. При цьому Закон України «Про приватизацію державного

та комунального майна» не поширюється на спірні правовідносини,

так як виконувалося судове рішення. Крім того, майно знаходилося у приватній власності, що унеможливлює здійснення його приватизації, як комунального майна.

Станом на момент укладення мирової угоди спірне майно не перебувало

в комунальній власності.

Вважає, що у прокурора відсутні повноваження для звернення до суду

з апеляційною скаргу на ухвалу районного суду про затвердження мирової угоди.

У спірних правовідносинах спір виник між міською радою і відповідачем, саме міська рада звернулася до суду з позовом, самостійно забезпечувала захист інтересів територіальної громади, ї представник підписав мирову угоду з метою вирішення відповідного спору.

Посилається на судову практику Верховного Суду і зазначає, що вирішення питання про укладення мирової угоди є процесуальним правом сторін у справі. Інші учасники не наділені правом заперечувати чи схвалювати відповідні

дії сторони. Тому у спірних правовідносинах були наявні підстави для закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою прокурора.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Коростильова В. А., мотивована тим, що прокурор не мав процесуальних повноважень для оскарження в апеляційному порядку ухвали районного суду про затвердження мирової угоди. Суд апеляційної інстанції повинен був закрити апеляційне провадження

за апеляційною скаргою прокурора.

Міська рада є позивачем у даній справі, саме орган місцевого самоврядування здійснював захист інтересів територіальної громади та, реалізуючи вказану мету, уклав мирову угоду з відповідачем.

У цій частині посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Укладена між сторонами у справі мирова угода відповідає вимогам процесуального закону, є правом сторін у справі, не порушує права та інтереси держави та інших осіб.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У березні 2024 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав

до Верховного Суду відзиви на вищевказані касаційні скарги, які є аналогічними

за своїм змістом, в яких викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційних скарг.

Прокурор посилається на відповідну судову практику Верховного Суду і вказує

про наявність правових підстав для представництва інтересів держави в особі територіальної громади м. Львова у спірних правовідносинах, що сторонами

у справі не спростовано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У липні 2020 року Львівська МР звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської МР, про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності (а. с. 1-5, т. 1), у якому просила суд:

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської МР об`єкт нерухомого

майна - комору, площею 43,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1540402146101);

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1

із припиненням права приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 2021 року позов Львівської МР задоволено. Витребувано із чужого незаконного володіння

ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської МР об`єкт нерухомого майна - комору, площею 43,5 кв. м, що розташована

за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1540402146101). Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 із припиненням права приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат

(а. с. 118-123, т. 1).

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 2021 року залишено без змін (а. с. 164-170, т. 1).

У вересні 2022 року Личаківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 463/6134/20 про витребування із чужого незаконного володіння

ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської МР вищевказаний об`єкт нерухомого майна (а. с. 174, т. 1, а. с. 6, т. 2).

Указаний виконавчий документ пред`явлено до виконання 17 січня 2023 року.

Постановою державного виконавця Личаківського ВДВС від 19 січня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання зазначеного виконавчого листа № 463/6134/20 (а. с. 10, т. 2).

У лютому 2023 року до Личаківського ВДВС надійшла спільна заява стягувача

та боржника про затвердження мирової угоди у справі № 463/6134/20

(а. с. 4-5, т. 2).

У лютому 2023 року начальник Личаківського ВДВС звернувся до суду першої інстанції із поданням про затвердження мирової угоди на стадії виконання судового рішення (а. с. 1-2, т. 2).

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року затверджено мирову угоду, укладену 08 лютого 2023 року між сторонами виконавчого провадження № НОМЕР_1: стягувачем - Львівською МР в особі директора юридичного департаменту - Пайонкевич Г. К., та боржником -

ОСОБА_1 , згідно з умовами якої:

- стягувач визнав право власності боржника на об`єкт нерухомого майна - комору, площею 43,5 кв. м, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ) (реєстраційний номер майна 1540402146101);

- боржник зобов`язався сплатити стягувачу грошову компенсацію вартості вказаного об`єкта нерухомого майна у сумі 1 025 000,00 грн, що складає його ринкову вартість згідно зі звітом про оцінку майна, яку проведену суб`єктом оціночної діяльності - ПП ОК «АПЕКС» (а. с. 18, т. 2), у строк протягом десяти календарних днів із дня набрання законної сили судового рішення

про затвердження мирової угоди. Зазначено відповідні реквізити для сплати.

- право власності на зазначене у пункті 1 цієї мирової угоди майно боржник набуває з дня набрання законної сили ухвалою суду першої інстанції

про затвердження цієї мирової угоди;

- стягувач та боржник підтвердили, що вони усвідомлюють і їм зрозуміло,

що у разі затвердження судом цієї мирової угоди боржник буде єдиним власником вказаного об`єкта нерухомого майна;

- мирова угода та ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди

є підставою для реєстрації боржником права власності на нерухоме майно відповідно до чинного законодавства;

- після визнання права власності на нерухоме майно та сплати боржником грошової компенсації спір між сторонами вважається вирішеним повністю, після чого жодна зі сторін не матиме претензій із цих підстав;

- сторони домовилися, що судові витрати, включаючи витрати по оплаті судового збору при поданні позовної заяви, боржником стягувачу не відшкодовуються;

- ця мирова угода сторонами прочитана, відображає їх волевиявлення, наміри

та містить предмет і всі суттєві умови, за якими вони хотіли досягти згоди;

- сторони підтвердили, що ні в процесі укладення цієї мирової угоди, ні в процесі

її виконання не були, не будуть та не можуть бути порушені права чи інтереси третіх осіб;

- сторонам відомі та зрозумілі наслідки укладення цієї мирової угоди, затвердження її судом та закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1

у зв`язку із укладенням та затвердженням мирової угоди;

- мирова угода набирає чинності з дня її затвердження судом і є обов`язковою

для сторін (а. с. 28-30, т. 2).

У липні 2023 року вищевказану ухвалу суду першої інстанції оскаржив

в апеляційному порядку керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова

в інтересах держави в особі територіальної громади м. Львова (а. с. 39-46, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Коростильова В. А.,

та Львівської МР підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення Личаківського районного суду

м. Львова від 24 травня 2021 року у справі № 463/6134/20 за позовом Львівської МР до ОСОБА_1 , третя особа - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської МР, про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Суд першої інстанції своєю ухвалою від 14 лютого 2023 року затвердив мирову угоду, укладену 08 лютого 2023 року між сторонами виконавчого провадження

№ НОМЕР_1: стягувачем - Львівською МР в особі директора юридичного департаменту - Пайонкевич Г. К., та боржником - ОСОБА_1 , виходячи з того, що така не суперечить вимогам закону, не порушує законних прав та інтересів сторін та інших осіб, у тому числі держави, сприяє вирішенню спору

між сторонами.

Вищевказану ухвалу суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі територіальної громади м. Львова.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у задоволенні клопотання Львівської МР про закриття апеляційного провадження відмовлено. Апеляційну скаргу керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова

в інтересах держави в особі територіальної громади м. Львова задоволено частково. Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року скасовано. У задоволенні подання начальника Личаківського ВДВС

про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 2021 року у справі № 463/6134/20

відмовлено.

Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Договір є універсальним регулятором приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну

або припинення цивільних прав та обов`язків.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору

на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода

не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку

з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією

ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі (частини перша-четверта статті 207 ЦПК України).

Виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом і має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень (стаття 208 ЦПК України).

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване

на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання,

що стосуються виключно прав і обов`язків сторін.

Таким чином, сторонам надано можливість комплексно врегулювати відносини між собою в тому числі не обмежуючись обсягом вимог, що були заявлені у позові.

До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.

У такий спосіб мирова угода є однією з форм прояву свободи (диспозитивності)

в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється

в укладенні між ними угоди про заміну зобов`язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов`язанням з метою врегулювання такого спору.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року

у справі № 911/427/19.

На відміну від звичайного договору мирова угода в позовному провадженні укладається у процесі розгляду справи в суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 19 січня 2021 року у справі № 916/661/20 та у постановах Верховного Суду:

від 21 березня 2023 року у справі № 914/3014/20, від 12 травня 2021 року

у справі № 910/11213/20.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

У постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у cправі № 914/1789/19, разом із іншим, указано, що спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

Згідно з частинами першою, другою статті 434 ЦПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення (пункт 2 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, між сторонами у справі

№ 463/6134/20 у лютому 2023 року укладено мирову угоду на стадії виконання судового рішення, яку надіслано до Личаківського ВДВС.

У лютому 2023 року начальник Личаківського ВДВС звернувся до суду першої інстанції із поданням про затвердження мирової угоди.

Умови мирової угоди сторін у цій справі викладені у відповідних заяві сторін

та поданні про затвердження мирової угоди.

Суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що аналіз змісту мирової угоди свідчить, що вона укладена з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, які стосуються виключно прав і обов`язків сторін у даній справі. Затвердження судом цієї мирової угоди відповідає вимогам законодавства України, зокрема положенням статей 206 207 ЦПК України, воно відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства.

При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми Закону України

«Про виконавче провадження» ЦПК України, зокрема, які регулюють питання укладення мирової угоди.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок

про скасування ухвали районного суду про затвердження мирової угоди.

Верховний Суд звертає увагу, що мирова угода була укладена між сторонами

у справі та виконавчому провадженні. Львівська МР була позивачем у справі

та стягувачем у виконавчому провадженні. Відповідна мирова угода укладена

з метою ефективного та швидкого вирішення спору, з урахуванням інтересів органу місцевого самоврядування та територіальної громади міста.

Суд апеляційної інстанції помилково не врахував указаного й безпідставно скасував ухвалу районного суду про затвердження мирової угоди, виходячи з того, що вона впливає на права та інтереси територіально громади, порушує публічний порядок.

При цьому суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 заволодів спірним майном без відповідної правової підстави, а тому таке майно підлягає витребуванню (стаття 387 ЦК України).

Крім того, апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин статтю 392 ЦК України (визнання права власності). Відповідно до вказаної норми права власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Разом із цим, судовий спір по суті між сторонами у цій справі уже вирішено.

У справі, яка переглядається, спір не стосується вирішення питання по суті,

а стосується затвердження мирової угоди на стадії виконання судового рішення.

Апеляційний суд помилково врахував доводи прокурора про порушення інтересів територіальної громади міста Львова та про порушення публічного порядку

у спірних правовідносинах.

Мирова угода підпадає під ознаки зобов`язання у цивільно-правовому розумінні

з усіма наслідками, що з цього випливають.

У разі ухилення однією зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов`язків за цією угодою, якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», то вона є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 22 березня 2023 року у справі

№ 916/1932/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 911/1070/20.

Отже, у разі невиконання зобов`язаною стороною умов мирової угоди, укладеної

в процесі виконання судового рішення і затвердженої судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 19

Закону України «Про виконавче провадження» із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

Таким чином, указана мирова угода не порушує права територіальної громади міста Львова, даний спір не стосується питання невиконання сторонами укладеної між ними мирової угоди.

Крім того, Верховний Суд в ухвалі від 04 травня 2022 року у подібній справі

№ 461/3672/20 (провадження № 61-3987св21) задовольнив спільну заяву сторін

у вказаній справі, у тому числі Львівської МР, та затвердив мирову угоду, укладену між сторонами.

При цьому в ухвалі від 03 грудня 2020 року у справі № 462/2534/18 (провадження № 61-2986св20) Верховний Суд закрив касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Львівської області на ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у справі за позовом Львівської МР

про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Верховний Суд зазначив,

що Львівська МР брала участь у справі, самостійно забезпечувала права відповідної територіальної громади та, разом із іншою стороною справи, уклала мирову угоду та просила суд її затвердити з метою врегулювання спору.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, враховуючи наведені норми права, правові висновки Верховного Суду, дійшов обґрунтованого висновку про затвердження мирової угоди.

Крім того, міська рада у касаційній скарзі зазначає про те, що Закону України

«Про приватизацію державного і комунального майна» не поширюється на спірні правовідносини, так як спірне майно не знаходилося у власності міської ради, воно не є комунальним майном. З урахуванням норм указаного Закону

та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийняття рішень

про відчуження комунального майна повинно розглядатися на пленарному засіданні сесії відповідної ради у встановлених законом випадках і за наявності права власності на це майно відповідно до вимог законодавства. Разом із цим, спірне майно на момент укладення мирової угоди перебувало у приватній власності.

Апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу судового рішення, та доказів, наданих сторонами, і помилково скасував законне та обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції, ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, тому постанову апеляційного суду

не можна вважати законною і обґрунтованою, вона не відповідає принципу справедливості правосуддя, а отже, підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Таким чином, доводи касаційних скарг є обґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає

в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню. Постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню

із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається

на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення

або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги

на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»,

як особа з інвалідністю 2 групи.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму

для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року,

в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 вказаного Закону розмір ставки судового збору, який підлягає сплаті при поданні апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду фізичною особою, становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, судовий збір, який підлягав сплаті останнім за подання касаційної скарги

у розмірі 605,60 грн (3 028,00 грн * 0,2), підлягає стягненню з Галицької окружної прокуратури м. Львова на користь держави.

Львівська МР також оскаржила постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку, сплативши за подання касаційної скарги судовий збір у відповідному розмірі.

Згідно з підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 вказаного Закону розмір ставки судового збору, який підлягає сплаті при поданні апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду юридичною особою або фізичною особою-підприємцем становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, судовий збір за подання міською радою касаційної скарги у розмірі

3 028,00 грн підлягає стягненню з Галицької окружної прокуратури м. Львова

на користь Львівської МР.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Коростильова Віталія Андрійовича, Львівської міської ради задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасувати.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року залишити в силі.

Стягнути з Галицької окружної прокуратури м. Львова на користь держави судовий збір, який підлягав сплаті за подання ОСОБА_1 касаційної скарги, у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 (шістдесят) коп.

Стягнути з Галицької окружної прокуратури м. Львова на користь Львівської міської ради судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі

3 028,00 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець